В інформаційному просторі південних районів Одещини останніми місяцями розгорнулися відверті суперечки щодо доцільності вживання топоніма «Бессарабія» стосовно цього регіону: хтось вважає його залишком імперського словника, тоді як історичну альтернативу «Буджак» подають як єдиновірне найменування. Нашому виданню також неодноразово дорікали в нібито «підтримці окупантів» через використання слова «Бессарабія» в заголовках і матеріалах. Щоб роз’яснити історичні передумови виникнення обох найменувань, які позначають частину південної Одещини — від Білгород-Дністровського до Болградського та Ізмаїльського районів, ми звернулися до науковців. Своїми знаннями поділився кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та методики її навчання Ізмаїльського державного гуманітарного університету Віктор Дроздов.
Насамперед зазначимо: історичні джерела фіксують цей топонім задовго до появи тут царської Росії, яка вперше прийшла на ці землі в 1812 році. Пізніші радянські адміністрації не втрачали часу, надаючи назві політичного або пропагандистського забарвлення. Іншими словами, як часто буває з імперськими практиками, чужі найменування могли бути присвоєні й використані в ідеологічних цілях.
Нижче подаємо стислий виклад наукової аргументації щодо вживання обох історичних назв.
На переконання Віктора Володимировича, дискусії останнього часу в соцмережах навколо назви регіону — це частина процесу деколонізації, тобто усунення імперської й радянської топоніміки. Це природна реакція спротиву агресору, адже пам’ятники, топоніми та символи у цій війні теж виступають як інструменти впливу. Проте кожен такий крок має спиратися на ґрунтовний історичний аналіз, щоб не породити небажаних наслідків або нових інформаційних приводів для противника.
Перш ніж відповісти на це складне питання, науковець робить кілька важливих уточнень.
По-перше, тему слід розглядати в межах ґрунтовного історичного дослідження та професійної дискусії. Наведені нижче міркування — це суб’єктивна позиція експерта, заснована на багаторічному досвіді й відкритих верифікованих джерелах, перш за все на картографічних матеріалах до 1812 року, які важко запідозрити в сучасному політичному підґрунті.
По-друге, обговорення назви регіону має зберігати тон конструктивної дискусії без взаємних очорнень і ярликів. У часи постійних ворожих інформаційних атак додаткові внутрішні конфлікти не на часі.
По-третє, позиція Віктора Дроздова чітка: назви мають значення, і їхнє вживання потребує осмислення, особливо в умовах повномасштабної війни. Топоніми — це своєрідні маркери мислення. Проте перед тим, як відкидати або забороняти певне найменування, важливо з’ясувати логіку його появи й шлях історичного вжитку. Процес репресивного забування — не найкращий метод.
Слід розглянути кілька аспектів. Перший — суто історико-науковий. Вживання того чи іншого терміна залежить від контексту. Так, у працях з історії сталінської політики в анексованому регіоні дослідник вживає термін «Південна Бессарабія»: це прагматичний вибір, бо йдеться про захоплення широкої території, яку науково зручно відокремити як частину історичної Бессарабії. Теоретично можна було б застосувати формулювання «Українська Бессарабія», але подібних конструкцій типу «Українська Галичина» чи «Українська Буковина» не вживають так часто. Натомість у дослідженнях етнічної історії регіону слушніше вживати «Буджак», оскільки цей край мав власні особливості, відмінні від інших частин, що входили до ширшого поняття «Бессарабія».
Історик нагадує, що на початку 2000-х у науковому вжитку поряд існували кілька назв — «Українське Подунав’я», «Південна Бессарабія» і «Буджак» — які вживалися в монографіях та навчальних підручниках з історії краю. Приклади таких видань: О.М. Лебеденко, А.К. Тичина «Українське Подунав’я: минуле та сучасне» (Одеса, 2002); «Південна Бессарабія (кінець XVIII – ХІХ ст.)» під редакцією Л.Ф. Циганенко (Ізмаїл, 2011); «Буджак: історико-етнографічні нариси» (Одеса, 2014). Хоч між істориками й точилися термінологічні дискусії, вони зазвичай не переходили в особисті звинувачення. Крім того, у наукових працях зустрічаються й інші найменування: «Дністровсько-Дунайське межиріччя», «південь Одещини» чи «Ізмаїльщина». З перелічених «Буджак» і «Південна Бессарабія» носять історичний характер, тоді як інші — швидше географічні або адміністративні маркери. Різниці між цими термінами існують, але вони є професійними нюансами, не обов’язково придатними для публічної полеміки.
Другий аспект — практична фіксація цих назв у джерелах. Одним із найвагоміших аргументів тут служать старі карти, де чітко відзначено топоніми регіону. Так, на відомій карті XVII ст. — «Генеральній карті України» французького інженера Гійома Левассера де Боплана (1648) — простір позначено як «Буджак» (Budziak). Це найдавніше зафіксоване найменування має тюркське походження і первісно стосувалося Буджацької (Білгородської) орди — об’єднання напівкочових ногайських племен.
Подібні найменування зустрічаються й на інших мапах того періоду. Так, нідерландський картограф Карел Аллард у праці «Regni Poloniæ, Magni Ducatus Lithuaniae…» (1670) вживає «Tartaria Budziacensis», а на італійській карті Джакомо Кантеллі «Tartaria d’Europa ou re Piccola Tartaria» (1684) позначено «Tartari di Budziack». 
Не рідкість і випадки, коли на одній карті співіснують обидва найменування. Так, на карті Гійома Сансона «Vkraine ou Pays des Cosaques» (1674) зустрічаються і «Tartares di Budziak», і «Bessarabie» — причому «Бессарабія» у різних написах розташована між землями Татарського Буджака та Князівством Молдавія.
На карті німця Тобіаса Конрада Лоттера регіони України позначено назвою «Bessarabia», що включає і територію Буджаку, і східні частини Князівства Молдавія. 
У пізнішій карті 1783 р. Жана-Клода Дезоша «Carte de la Mer Noire…» подано підпис «Budziak on Bessarabie» — тобто «Буджак в межах Бессарабії». 
Щодо власне походження назви «Бессарабія», існує кілька версій. Одна з поширених пов’язує слово з прізвиськом династичного володаря Басараба. Однак румунський лінгвіст Дан Алексе висуває іншу гіпотезу: на його думку, Basarabia може походити від іранських коренів — елементів ba («у», «на»), sar (може означати «голова» або «на») і ab («вода»), що в сумі давало б сенс «біля води» або «при впадінні води», тобто місцевості біля гирла Дунаю.
Важливо й те, як цей термін використовували в історичних джерелах. Димитрій Кантемір (1673–1723), господар Молдавського князівства і визнаний вчений, застосовував назву «Бессарабія» до земель на південь від Верхнього Траянового валу, фактично позначаючи простір трохи більший, ніж традиційний Буджак.
Сучасні молдовські дослідники Андрей і Валентина Ешану зауважують, що назва «Бессарабія» з’являється у західноєвропейських картах вже з кінця 1540-х років. Це було наслідком османського завоювання територій, які раніше входили до Молдавського князівства, і необхідністю відокремити нові османські володіння від власне князівських земель. На першому етапі «Бессарабія» охоплювала відносно невелику смугу: три історичні землі навколо Кілії та чорноморського узбережжя до Четатя-Албе (Білгорода), а також Тягинський (Бендерський) район. Згодом у Нижньому Придунав’ї та Північному Причорномор’ї сформувалися три окремі простори — «Валахія», «Молдавія» і «Бессарабія». Пізніше, у XVII столітті, османи дали назву «Буджак» новим завойованим землям, що також відобразилося на картах.
Отже, стверджувати, нібито топонім «Бессарабія» виник у російській імперській термінології на початку XIX століття — історично некоректно. Навпаки, на відміну від тюркського «Буджак», пов’язаного з політичним пануванням ногайців, «Бессарабія» сформувалася в романомовному середовищі як позначення османських володінь, відмежованих від Молдавського князівства. Отже обидва назви співіснували й відображали різні історико-політичні реалії, що знайшло відображення в картографії ранньомодерної Європи.
Водночас після анексії цих земель за умовами Бухарестського мирного договору 1812 року російська імперія адміністративно уніфікувала регіон, поширивши назву «Бессарабія» на всі захоплені території. Уже в 1813 році була створена Бессарабська область у системі Російської імперії, що закріпило цю назву в новому — імперському — значенні, відмінному від попереднього історичного вжитку.
Немає також підстав стверджувати, що в царські часи намагалися системно викреслити назву «Буджак» з ужитку. Як приклад можна навести видання Аккерманського земства «Статистичний опис Бессарабії або Буджака» (1899). Крім того, найменування «Буджак» зафіксоване навіть на карті Української СРР 1931 року, що спростовує твердження про його повну заборону в радянський період.
Водночас існують підстави припускати, що послідовне витіснення тюркомовних топонімів розпочалося в перші повоєнні роки у складі більш широких сталінських кампаній із перейменувань та репресивного забування татарської спадщини після примусового виселення кримських татар та інших мусульманських спільнот у 1944 році. У такому контексті сучасне повернення назви «Буджак» у колективну пам’ять виглядає історично обґрунтованим і справедливим. Проте це повернення не має означати заперечення або витіснення іншої історично закоріненої назви регіону.
Нарешті, третій — і, без перебільшення, ключовий — аспект стосується ідентичності. Тут варто згадати радянську практику поступового витіснення локальних форм ідентичності регіону, в якому історично співіснували різні культури. Радянська влада цілеспрямовано формувала образ регіональної ідентичності «бєссарабєц», де етнічна специфіка певною мірою зберігалася лише формально, а ідейне ядро складали імперські та радянські наративи, з російською мовою як інструментом міжнаціонального спілкування.
Цей нав’язаний образ значною мірою пережив і часи незалежної України, зокрема в певних суспільних настроях, які часто суперечили українській національній ідентичності. І тут важливо не забувати, що історико-географічна Бессарабія охоплює не лише південну частину Одеської області, а й землі Республіки Молдова та Хотинщину. З огляду на це «бессарабська» ідентичність мала історичний потенціал сепаратизму: ще у 1991 році лунали заклики щодо виходу регіону з-поміж української держави, а в 2014 році деякі проросійські ініціативи намагалися реалізувати проєкт так званої «Бессарабської народної республіки», що успіху не мало.
Саме через ці політичні нашарування сучасна негативна конотація назви «Бессарабія» може бути використана російською пропагандою як засіб маніпуляцій, спрямованих на дестабілізацію й посів розбіжностей у місцевому суспільстві. Тому важливо фокусуватися не лише на самому слові, а на пов’язаних із ним контекстах і намаганнях використати топонім для поділу громадян.
Публікацію підготовлено за матеріалами Віктора Дроздова
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
