Після кількох годин, проведених у бібліотеці, я остаточно усвідомила, що іноді потрапляю у пастку стереотипів та звичайного мислення. Асоціативний ряд, що виникає у свідомості після згадки слова «бібліотека», – довгі стелажі з вицвілими палітурками, картонний каталог, непорушна тиша – значно змінився після мого візиту до Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Грушевського (ООУНБ).
Цей заклад було створено в Одесі 145 років тому як громадську бібліотеку при Одеському товаристві взаємопомочі між євреями. Бібліотека має багатий і цікавий історичний шлях, але сьогодні вона може запропонувати нам значно більше, ніж просто читання.
Як і раніше, центр уваги закладу – пані Книжка, проте креативний підхід працівників бібліотеки до знайомства з нею вражає, але про все по порядку.
Неординарні персоналії: бібліотекар-чоловік
Зазвичай, уявлення про бібліотекаря в нас асоціюється з поважними жінками в окулярах та з невиразними зачісками. Однак Олександр порушує цей стереотип, впевнено представляючись: «Вітаю, я бібліотекар!»
– Я живу неподалік і, проходячи повз бібліотеку, бачив, скільки цікавих заходів тут проходить, – ділиться чоловік. – Я навчаюсь у Політехнічному університеті (у сфері інформаційної справи) і, коли настав час обирати роботу, зупинився саме на цій бібліотеці. Про свій вибір не жалкую.
Окрім роботи в читальному залі, Олександр багато займається створенням цифрового простору та поповненням електронного каталогу. Хоча він працює тут не так давно, його амбітна мрія – реалізація єдиної всеукраїнської електронної мережі бібліотек, щоб книги з ООУНБ були доступні для читання в усіх бібліотеках України.
Як привернути потенційних читачів?
– Хакатони, хроноскопи, літературні диліжанси, буктрейлери, бібліобари, флешбуки… – побачивши здивування на моєму обличчі, Юліана Амельченко, директорка ООУНБ, продовжує: – Це наші креативні заходи для популяризації читання. Взагалі, наша бібліотека – це унікальне поєднання сучасності та народності.
Без сумніву, головна мета бібліотеки, особливо наукової, полягає у наданні читачам різноманітної інформації та підтримці у написанні наукових робіт. Проте, це також місце для обміну досвідом, ідеями та творчістю, яке приносить радість спілкування.
– Нам вдалося створити публічний безбар’єрний простір, де можна не лише ознайомитися з останніми новинками літератури, а й отримати психологічну допомогу в рамках програми «Ти як?», знайти однодумців, відвідати різноманітні майстер-класи, вдосконалити українську та вивчити англійську у нашому розмовному клубі, а іноді просто відпочити на наших зручних диванах.
– Відпочити? Це щось новеньке для бібліотеки.
– Розумієте, серед наших відвідувачів дуже багато внутрішньо переміщених осіб та ветеранів. Це вразливі категорії населення, і ми намагаємося залучити їх до арт-терапії: малювання, різні види рукоділля, а захисники діляться своїми спогадами, оскільки ми займаємось збором свідчень та фактів про війну.
– Досить насичена діяльність.
– Чекайте, це ще не все. Окрім традиційних функцій, ми відкриті для зустрічей з авторами книг, журналістами, істориками, художниками, документалістами та митцями – вони часті гості у наших стінах. Ми прагнемо не тільки збагатити знання читачів, але й допомогти зберегти їх внутрішній світ, адже часи нині нелегкі. А також наукової роботи у нас чимало.
– Скажіть, пані Юліано, а як із поповненням фондів новими книгами?
– Хотіла б поскаржитися, але, на жаль, приводів немає. Наразі фонди бібліотеки налічують майже 10 мільйонів примірників, 74 з яких – нова література.
– Якщо ви йдете в ногу з часом, то, можливо, бібліотеки стали прибутковими інститутами, які здатні заробляти кошти, наприклад, для своєї модернізації?
– Бібліотеки не можуть бути комерційними проектами не лише з етичних міркувань, адже вони створювалися для забезпечення загального і безкоштовного доступу до знань. Ми є некомерційним державним підприємством, і можемо лише здавати зали в оренду для художніх виставок тощо. Це світова практика – бібліотеки або фінансуються з державного бюджету, або підтримуються меценатами.
«Ніяких зелених халатів та капців!»
– Юліано Сергіївно, вам довелося наймати багато бібліотекарів. Якими вони повинні бути?
– Окрім професійних якостей, бібліотекар має бути усміхненим, привітним, охайним, і, по можливості, на підборах.
– На підборах?
– Звісно, це жарт. Просто давно, десь кілька десятиліть тому, я почала працювати в бібліотеці… прибиральницею, і у нас була така уніформа – зелений непривабливий халат і капці, щоб не порушувати тишу. Я пообіцяла собі, коли стану директором, що всі халати та капці зникнуть. Якщо серйозно, бібліотекар повинен любити і книги, і людей. Зараз важкий час; до нас приходять за спілкуванням, новими враженнями, посмішкою. Ми повинні дати читачам усе це, разом з книжкою. Частими гостями у нас є ВПО, які переважно орендують житло, і тому, що площа мала – людей багато. Ці люди приходять, аби побути наодинці зі своїми думками, з гарною книгою у тиші. Тож запрошуємо їх на диванчик, аби відпочили.
– Чому варто відвідувати бібліотеку? Адже «окей, Гугл», і все можна знайти, не виходячи з дому.
– Інформацію – так, можна, але цікавих, розумних людей, спілкування? Поговорити, полемізувати, отримати новий досвід? Не зможе замінити навіть Google. І окрема порада для молодих дівчат: зверніть увагу на наших молодих відвідувачів. Я свого майбутнього чоловіка зустріла саме у бібліотеці. Моя мама сказала: «Юлю, беріть його, він читає, отже розумний і з хорошої родини».
– Отже, молоді серед ваших читачів достатньо?
– Так, молодь нині читає, і це приємно.
Кого можна зустріти у бібліотеці і що зараз читають?
У бібліотеці існує кілька відділів: науковий, краєзнавчий, відділ іноземної літератури тощо. Пані Ольга працює у відділі соціокультурної діяльності, відповідальному за проведення тренінгів, семінарів, лекцій, заходів з медіаграмотності, презентацій та зустрічей з авторами книжок, відомими журналістами, істориками, громадськими діячами та культурними особами. Вона зазначила, що попит на персоналії зустрічей і книжкові вподобання читачів дуже змінився.
– Попит на книжки під час війни зріс. На мій погляд, це своєрідна «книжкова терапія». Крім того, наразі український книжковий ринок просто «вибухнув»; люди відчувають потребу в українських виданнях. А якщо є попит, буде і пропозиція.
– Яка література найбільше популярна?
– Окрім традиційних детективів, любовних романів, молодь активно читає про становлення української державності, а також історичну літературу, як художню, так і наукову, обов’язково українською або англійською мовами. ВПО частіше шукають мотиваційну.
– А відвідувачі запитують ваших порад, що їм читати?
– І часто. Дуже приємно чути у відповідь: «Як ви здогадалися, що саме ця книга мені сподобається?» Для цього потрібно поспілкуватися з людиною, поставити кілька запитань. І самому багато читати, розбиратися в актуальних книжкових тенденціях. Ми не магазин, де з черговою фразою: «Все перед вами, обирайте», треба створити психологічний портрет читача. Ми зорієнтовані на кожну особу з її запитами, бажаннями, страхами і тривогами. Взагалі, намагаємося підтримувати інтерес до читання, де б людина не перебувала. Наприклад, у нас є постійний читач, який записався до територіальної оборони в перші дні війни. Ми надсилали йому книжки, після чого він ділився ними з побратимами. Якось приїхав до нас у гості і розповів: «Як ви думаєте, який позивний мені дали на фронті? Бібліотекар!».
– Ви вже багато років у цій професії. Чим вона вас приваблює?
– Моментами вдячності відвідувачів та можливістю збагатити своє життя зустрічами з цікавими людьми. Ось, наприклад, до нас завітав Сергій Жадан; знайомі мені заздрять, мовляв, нам треба шукати час, щоб потрапити на зустріч з письменником, а він приходить на роботу до мене. А ще – новий образ бібліотекаря. Їхній імідж змінився; сьогодні це не нудний працівник, а сучасний спеціаліст, що створює цікавий публічний безбар’єрний простір.
Бібліотека – це зона мого комфорту
Пані Ганна – вчителька, для якої читання – це стиль життя.
– Я за своє життя відвідала багато бібліотек, але ця – найкраща, – вважає Ганна Антонівна.
– Чому так?
– Чи багато ви знаєте культурно-освітніх закладів, де вам буде комфортно з чоловіком та дитиною? Тут можна і читати, і поринути у «світову павутину». Поки молодь дискутує, діти розглядають картини на виставкових полицях або у формі гри вчать англійські слова. Це ж ідеальне місце для дозвілля! Тим більше, люди, що тут працюють, якимось чином – дуже затишні.
– Як би ви це описали?
– Приходьте, і ви зрозумієте.
Я прийду, обов’язково. По нові книжки, які, на жаль, часто не по кишені, для теплих і щирих розмов з людьми, які готові подарувати тобі найцінніше – свій час, свою працю і магію слова.
Довідка «ОЖ»
