Ключові моменти:
- Зародження ідеї твору відбулося ще після 2014 року, але повноцінно автор зміг прописати її під час великої війни
- Робота над текстом велась шматками — під час відключень електроенергії та під звуки тривог
- Одна з головних тем повісті — депортація українських дітей до росії й боротьба за їхню ідентичність
- Книга побачила світ майже у первісному вигляді, збережена авторська інтенція
Репортаж журналістки Марії Котової з презентації у Одеській обласній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського розповідає про книгу ветерана російсько-української війни Володимира Вакарчука «Не брат». Автор поділився тим, як виникла ідея твору та як проходив шлях до його друку. Окрему увагу у матеріалі приділено темам депортації дітей, культурного спротиву й ролі літератури в часи війни.
Не звична літературна історія
В Одесі відбулась презентація повісті «Не брат» — твору Володимира Вакарчука, уродженця Рені та колишнього прикордонника. Ця книга не народилася з бажання стати письменницьким проєктом: вона виникла внаслідок війни й переживань, що її супроводжують.
Це не звична література в традиційному розумінні. За словами автора, на створення твору його «підштовхнула» агресія рф.
Ідея з’явилася ще у 2014 році — після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі. Тогочасно Вакарчук не наважився братись за розгортання історії: не відчував себе письменником і сумнівався, чи вистачить сил.
Повномасштабне вторгнення 2022 року стало тим переломним моментом, після якого зволікати було вже неможливо.
Автор писав фрагментами — по півгодини, інколи по годині. Часто доводилося працювати в темряві під час відключень світла, поки тримав заряд ноутбука.
«Якби не ця війна — не було б і цієї книги», — визнає Вакарчук.
У цьому вислові зосереджена суть твору.
«Не брат» — це повість про майбутнє, про Україну після перемоги. Але перемога тут постає не лише як військовий успіх; це також внутрішній прогрес — подолання страху, слабкості та звички чекати зовнішнього порятунку.
Завдання — зробити суспільство мудрішим
Автор відкрито каже: головна мета книги — посприяти тому, щоб українське суспільство стало мудрішим.
Щоб ми нарешті усвідомили просту, але ключову річ: сильна й справді незалежна Україна насамперед потрібна нам самим.
Одна з найболючіших сюжетних ліній — це викрадення українських дітей росією. Це не художній вигаданий елемент, а реальна рана війни, яку автор вирішив відобразити у творі.
Особливо зворушливим є образ дівчинки, що, опинившись у росії, відмовлялась переходити на російську мову.
Вона зберігала українське слово навіть під тиском, навіть у страху.
Для неї українська мова була останнім містком додому.
На зустрічі автор розповів, що його персонажі — це збірні образи, у яких кожен читач може впізнати себе, рідних або власну історію.
Саме тому повість звучить щиро, болісно й близько багатьом.
Також під час презентації приділили увагу оформленню обкладинки.
Концепцію передньої частини обкладинки автор вигаданав сам. Художник Анатолій Іщенко допоміг втілити ідею на передній стороні, а деякі елементи Вакарчук домалював власноруч. Зворотну частину створила художниця з Києва.
У книзі багато особистого — від думок до дрібних деталей оформлення.
Шлях до друку теж виявився непростим: частина видавців пропонувала суттєво змінити текст, інші — побоювались братися за видання через його гостроту.
У підсумку «Не брат» вийшла майже самостійно — без великого логотипа видавництва на обкладинці, але з повною авторською щирістю всередині.
І це, за словами автора, найважливіше.
Бо «Не брат» — не просто художній твір.
Це історія про війну, що проходить крізь людей і залишає в них слова.
Слова теж беруть участь у боротьбі — іноді вони б’ють в саме серце.
Раніше також повідомляли про презентацію книги Володимира Вакарчука у Рені.
Читайте також: Фільм «Вона» про дружин морпіхів показали у Болграді
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
