Що хотіли приховати СРСР та інші переможці Німеччини
Насправді в обвинувачах німецького нацизму був весь цивілізований світ, який намагався зрозуміти, звідки ж виросло коріння зла, що забрало на Землі життя у багатьох десятків мільйонів людей.
Судячи з того, що відбувається на планеті сьогодні, спроба зрозуміти виявилася невдалою. Тому що сьогодні, вимовляючи «Нюрнберг», ми виразно чуємо «Гаага» – назву того міста, де (ех, скоріше б!) пройде міжнародний суд над реаніматорами нацизму, які трансформували – безбоязно, поетапно, у всіх на очах! – гітлеризм у путінізм.
Адже з Нюрнберзьким процесом задумано все було розумно: відкритий судовий процес, гласність, загалом, як у Біблійному «Посланні до римлян» – «Кожному воздасться за ділами його».
Щоправда, головний обвинувач від США Роберт Джексон розумно зауважив, що «персональне покарання, яке може бути застосоване лише у разі програшу у війні, схоже, не є достатнім залякуванням для запобігання війні».
Свого часу я уважно прочитав, а потім із роками неодноразово перечитував товстегнову книгу «Нюрнберзький епілог» (автор – радянський функціонер, юрист Аркадій Полторак). А ось зараз випливло багато з того, чого не було, та й бути апріорі не могло в тій книжці. Це закулісся під час підготовки цього процесу.
Так от, союзники процесу не хотіли. Ще в лютому 45-го на Ялтинській конференції Черчілль запропонував без суду та слідства прикінчити нацистське керівництво. Але на проведенні процесу наполягав Сталін.
Ну ще б пак, адже він мав величезний досвід проведення публічних процесів у СРСР наприкінці 1930-х років. І в радянську урядову комісію в Нюрнберзі були призначені саме «режисери» тих московських процесів на чолі з Андрієм Януаровичем Вишинським – однією з ключових постатей масових судилищ у СРСР (і породженням Одеси, між іншим: він народився тут у цілком пристойній польській родині).
Союзникам довелося погодитися з ідеєю проведення Міжнародного військового трибуналу та влітку 1945-го було підписано договір. Почалися дебати щодо визначення місця його проведення. «Совєти» Москву не «продавили», пройшов варіант Нюрнберга.
І почалися справжні базарні торги: у кожної з «високих сторін» був свій «скелет у шафі», який не мав бути згаданий на процесі. Та що там скелет!? Скелети!
Так, Сталін «соромився» інформації про свої передвоєнні шашні з Гітлером, не хотів афішувати розстріл польської військової еліти в Катині. Англійці намагалися уникнути озвучування факту своєї довоєнної політичної проституції (ганебний Мюнхенський пакт 1938 року – угода з метою мирного врегулювання кризи, спричиненої територіальними претензіями Німеччини до Чехословаччини). Ну і багато іншого з обох боків.
Вирішили, що учасники процесу приватно обміняються списками «недоторканних» тем. Ось, зокрема, заборонений «темник», який головний обвинувач від СРСР Роман Руденко передав своєму вищезгаданому колезі зі Штатів.
Це питання, пов’язані з суспільно-політичним устроєм; зовнішня політика СРСР (пакт Ріббентропа – Молотова, радянсько-польські відносини); Радянські прибалтійські республіки.
Так організатори Нюрнберзького процесу самі собі «списали» свої гріховні хвороби, а отже, позбавили цивілізацію можливості говорити про них, а отже – лікувати їх, профілактувати на подальше. До речі, повні тексти протоколів процесу так десь і припадають пилом в архівних папках під грифом «Цілком секретно», надбанням громадськості вони не стали.
Читайте також: Фінська «СВО» та українська: агресор один і той же
Війна в Україні: чи буде суд над путіним та його поплічниками
Ну і що маємо на 1 жовтня 2024 року, тобто. 78 років по тому? Як кажуть в Одесі, тим самим кінцем за тим самим місцем. 1938-го Захід, зґвалтувавши Чехословаччину, змусив її «добровільно» віддати Гітлеру Судетську область – і, мовляв, буде мир у всьому світі.
Тоді ще Польща з Угорщиною свої «5 копійок» не забарилися вставити в Мюнхенську угоду, зажадавши від Чехословаччини, яка гинула, «порішати» і їхні територіальні домагання. При цьому Гітлер пообіцяв – «жодних більше територіальних претензій у Європі»! А в березні 1939 року він порушив Мюнхенську угоду, окупувавши решту Чехословаччини. Через шість місяців, у вересні 1939 року, Німеччина розтоптала Польщу. І Великобританія опинилася у стані війни.
Зараз путлеру знадобився неабиякий шматок Грузії, і Захід цього не помітив. Типу, якщо забрав, значить йому потрібніше? «НА» Україні путлер почав «Крим наш», і Захід цього «не помітив». Йому і це потрібніше? Чи «не чіпай лайна: смердіти не буде»?
Але воно продовжило смердіти і захотіло «денацифікувати» Донбас. І зараз, ближче до 1000-го дня цієї по-гітлерівськи підло розпочатої війни, на Заході перебувають діячі, які «з дуба звалилися» і радять поступитися путлеру українськими «суддетами» – аби втихомирився.
Точно, як у частівці: «З неба зірочка упала прямо милому в штани: нехай все б там відірвала, аби не було війни»… Але, по-перше, те, що пропало зі штанів милого – це дрібниця, це не відірвані від України Крим та Донбас. А по-друге, війна вже йде на повний хід!
Ті з наших союзників, яким складно провести паралелі між дуже схожими ситуаціями – в 1938-39 рр.. і нинішній – цілком можуть «обсоромитися». Але «можуть» – це лише припущення. Адже є надія і на те, що вони згадають курс світової історії, який проходили у своїх «гарвардах» та «принстонах», і прикинуть на калькуляторах, що вигідніше повторити Нюрнберг у Гаазі.
Надію вселяє і (можливо) наступний президент США Камала Харріс. Принаймні, ось що вона сказала, розмовляючи нещодавно з Президентом Зеленським: «Ми вас підтримуємо не з благодійності, а зі своїх стратегічних міркувань». Що ж, може, хоч ця швидше зрозуміє, як прискорити початок суду в Гаазі.
А то один з її попередників у Будапешті «убалтував». «Україну: роззброюйся, якщо що, я встану грудьми! А коли почалося «якщо що», то його змінник уже фактично перефразував обіцянку «великої держави»: я встану грудьми (за твоєю спиною).
На великому фото: Огляд шрамів на нозі польського свідка на Нюрнберзькому процесі як доказ наслідків експериментів німецьких лікарів Фріца Фішера та Герти Оберхойзер у жіночому концтаборі Равенсбрюк (Німеччина)
Читайте також: Москва теж вміє горіти!
