Є у Київському районі Одеси провулок Павла Чубинського. А чи всі знають, ким був цей чоловік? Чомусь впевнений, співгромадяни, що переважна більшість тих, хто читає ці рядки, втім, як і їх автор, на запитання, а хто такий Павло Чубинський, одразу дадуть відповідь: ну як же, це автор тексту Гімну України. І все. Але це не все: Павло Платонович був відомим українським ученим-етнографом, фольклористом. І зазнав репресій за свою прихильність українській культурі.
Чубинський та Шевченко
Він народився 15 січня 1839 року у Борисполі Переяславського повіту Полтавщини у небагатій дворянській родині. Навчався в повітовому училищі, в гімназії, вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Брав участь у діяльності місцевої української громади, був автором українофільського журналу «Основа».
У Петербурзі Чубинський викладав у недільній школі з українською мовою навчання, створеною з ініціативи громади. В університеті був знайомий із Тарасом Шевченком. Під час похорону Шевченко мав зробити промову від імені студентів, але через сутичку з поліцією виступ не відбувся.
Наприкінці 1860 року Чубинський брав участь у етнографічній експедиції, збирав народні пісні Київської, Полтавської та Чернігівської губерній. У травні 1861 року брав участь у проводах труни Шевченка до Канева.
Після закінчення університету Чубинський викладав історію у київських жіночих навчальних закладах. У 1861—1862 роках давав юридичні консультації та допомагав оформляти документи колишнім селянам-кріпакам.
Текст гімну народився на засланні
1863 року за українофільство отримав “термін” – 7 років поселення в Архангельську. Звідти він переслав друзям свій вірш, що починається словами “Ще не вмерла Україна…” Його опублікувало львівське друковане видання “Мета”, і цей номер потрапив до рук українського композитора Михайла Вербицького.
Слова його більш ніж вразили, і він створив музику – спочатку для соло у супроводі гітари, а дещо пізніше для хору. Вперше цю музику Вербицький представив публіці 1863 року у Перемишлі на зборах студентської організації “Громада”. 1910 року пісня вперше у виконанні відомого тенора Модеста Менцинського була записана на грамплатівку.
Як Державний гімн вона вперше прозвучала у 1917 році, в період УНР. 6 березня 2003 року Верховна Рада затвердила текст Чубинського на музику Вербицького як Державний Гімн України.
1869 року Чубинський отримав дозвіл повернутися до України. Весною 1870-го він очолив етнографічну та статистичну експедицію, яка 2 роки вивчала ситуацію у Київській, Волинській, Подільській губерніях, у Бессарабії, де компактно проживали українці.
Репресії та хвороба
У сумнозвісному Емському указі (1876 рік), спрямованому проти української мови та українофілів, цар вказав на Чубинського як на небезпечного агітатора, якого слід вислати з Києва “із забороною проживати в малоросійських губерніях”. Проживаючи в холодному сирому Петербурзі, 1879 року Павло Чубинський важко захворів, його паралізувало. До самої смерті в 1884 році він був прикутий до ліжка.
Залишається додати, що колишня назва цього топоніму – 4-й провулок Олександра Невського. У травні 2021 цього персонажу виповнилося 800 років. По-батькові – Ярославич, “посади” – князь Новгородський, великий князь Київський, великий князь Володимирський, полководець. Дуже, як святий, раніше був популярний у нашій країні: лише у Києві щонайменше 3 храми йому присвячені. Хоча народився та помер він на території нинішньої ерефії. Історики не мають жодних доказів того, що цей “київський князь” хоч раз бував у Києві. Право “правити” Києвом (або його руїнами після нальоту Орди) він отримав разом з ординським ярликом на князювання, за яким їздив аж до Монголії. Цілком справедливо, що зараз в Україні Олександра Невського сприймають насамперед не як історичну персону, і не як святого, а як образ російської пропаганди. Перейменували в Одесі топонім – і поділом.
