Що витворяють!..
Мешканці села Орлівка в усі часи Різдво святкували в ніч із 24 на 25 грудня.
В обряді Мошу (у перекладі з молдавської — Дід) беруть участь виключно юнаки. Напередодні свята хлопці збираються у дві групи, оскільки село умовно ділиться на дві частини — «кетрарі» і «педурарі». Кожна група визначає найсильнішого, найвитривалішого й найавторитетнішого для ролі Мошу: він відповідає за те, щоб обряд було виконано чітко й без ексцесів (за ніч споживається чимало вина).
Свято починається ввечері 24 грудня. Чата-маре (велика група) і чата-Мошу (група Діда) під музику рухаються до перехрестя, яке в минулому столітті вважалося центром села. Тут Мошу вітають одне одного з Різдвом, хлопці несамовито танцюють у колі.
Після вечірньої зустрічі чати розбігаються колядувати по своїх дільницях, не перетинаючи умовного кордону.
Хата за хатою, вулиця за вулицею — і все бігом! Першою на обійстя забігає чата-маре, за нею — чата-Мошу: колядники співають старовинні різдвяні колядки з побажаннями здоров’я і добробуту жителям оселі. Господарі пригощають гостей вином, вручають калач і гроші. Калачі нанизуються на довгі жердини: таким чином видно, скільки хат відвідали колядники.
Вранці, о дев’ятій годині, учасники обряду сходяться в сучасному центрі села. Чати піднімають своїх Мошу на плечі та зближуються. Спочатку Мошу обдаровують один одного подарунками. Іноді це може бути качка, яка виривається і відлітає — гумор вітається. Відкривши шампанське, окропивши ним усіх учасників свята, Мошу та всі колядники ще деякий час несамовито танцюють. І ось, заключне дійство: чати знову піднімають Мошу на плечі — і дві великі групи юнаків починають перештовхуватися. Завдання Мошу — повалити суперника. Чий Мошу встоїть, за тим і перемога!
Команді, що перемогла, належить приз — баранчик, з якого потім буде приготовлена каварма.
Остання колядка цього дня звучить для примара (старости), який має щедро обдарувати грошима кожного Мошу.
Сергій Даскалеску — екс-Мошу
— У молодості я тричі виконував роль Мошу, фізично це дуже важко! З вечора, всю ніч і ранок треба бігати з маскою на голові, практично не знімаючи. Потрібно ще добре станцювати — щоб задзвеніти всіма прикріпленими дзвіночками, а вони важать шість кілограмів. Після цього марафону крепатура така, що цілий тиждень не можеш ні сісти, ні встати.
Жителі села обдаровують чата-маре і чата-Мошу грошима — зазвичай за ніч кожна команда збирає десятки тисяч гривень. Не знаю, скільки зараз хлопці віддають за труди Мошу, за радянських часів такса була 100 рублів. Із зібраних грошей щедро платять і музикантам.
Атрибути
Форма одягу — військова: одна частина колядників одягається в камуфляж і берети, інша — в чорні бушлати, тільняшки і безкозирки, таким чином дві команди відрізняються візуально.
Маска Мошу з вироблених шкур кріпиться на дерев’яному каркасі, прикрашається стрічками та мішурою. На поясі Мошу — чотири дзвони, які використовують під час випасання великої рогатої худоби: він має постійно рухати стегнами, щоб лунав дзвін, наче йде велике стадо.
Мачуки — це туго зв’язані з рогози кийки, якими постійно луплять об землю на шляху руху: так жителі Орлівки «проганяють злих духів».
Барабан і кларнет — це, мабуть, найстаріші з відомих інструментів; музиканти супроводжують колядників упродовж усього свята, а це близько 18 годин гри просто неба, часто за мінусової температури!
Як готуються жителі
Жінки напередодні готують щедрий святковий стіл. З обов’язкових страв — холодець, домашня ковбаса, голубці (сармале). Ці та інші страви до Різдва готують із використанням старовинних технологій — у глиняних горщиках, у печі на дровах, якщо такі є.
Чоловіки мають навести ідеальний порядок на подвір’ї: все, що «погано лежить», колядники мають право забрати, аж до прищіпок на білизняних мотузках.
Дівчата готують білі штучні квіти: незаміжня панянка має змогу прикрасити квіткою головний убір хлопця, в якого закохана, таким чином зізнаючись у своїх симпатіях. У найвидніших хлопців до ранку на голові може утворитися цілий вінок із білих квітів.
Діти, як і дорослі, цієї ночі не сплять, чекаючи, коли у двір забіжить Мошу. На нього малюки зазвичай дивляться з вікна — маска дуже страшна!
Повір’я: якщо Мошу пропустить вашу оселю, то весь майбутній рік буде невдалим, тож у ніч із 24 на 25 грудня в Орлівці не гасять світло і не сплять — щоб колядники випадково не пробігли повз.
Після здійснення обряду, коли Мошу втік далі, родина сідає за святковий стіл. Зранку всі ситі та напідпитку йдуть у центр села, щоб подивитися на змагання Мошу, кожна родина вболіває за «свого». Після того як визначиться переможець, усі прямують у гості до кумів (або приймають кумів).
Для Мошу партія і церква — не указ
Мешканці Орлівки розповідають, що найскладніші часи для обряду були в радянський період. Щороку напередодні свята Ренійський райком партії вимагав «припинити це неподобство!» Парторга сільської парторганізації попереджали: «Допустиш — партквиток на стіл!» Але молодь ні на які вмовляння не реагувала.
Один із парторгів розповідав, що Мошу — о, жах! — приходив колядувати і в його будинок. Єдине, що міг зробити парторг, це піднести гостям по оку вина (літрове глиняне горнятко): після такої дози дехто «відсіювався».
Ніколи не підтримувала обряд і православна церква, бо це — відголоски язичництва.
А сусіди — з Бабами!
Мошу на Різдво з’являються і в сусідньому селі Новосільське. Однак тут свято відбувається 7 січня, і Мошу вранці приїжджають у центр села на прикрашених підводах, запряжених кіньми.
Якщо в Орлівці Мошу — «холостяки», то в Новосільському в кожного Мошу є своя потішна Баба, вбрана максимально яскраво і без смаку (роль виконують хлопці). Вінчає обряд загальний танець навколо величезного багаття.
На завершення свята в Новосільському відбувається національна боротьба тринта: спочатку на борцівський килим виходять юнаки, які виконували роль Мошу, — переможцю вручають баранчика. Потім змагаються хлопці, які виконували потішну роль Баби, — найсильнішому вручають півня.
Військову форму учасники обряду в Новосельському не використовують, одягають національні кептарі та шапки з овчини.
