Ключові моменти:
- У центрі села збереглася криниця «Шипота», вода якої вважається цілющою з XIX століття
- Громада власними силами облаштувала парк і перемогла в обласному конкурсі з благоустрою
- Місцеві організували товариство «Срібний карась» і самостійно доглядають 17‑гектарний ставок
- Попри війну, село підтримує ЗСУ і працює над тим, щоб люди поверталися додому
Журналістка Любов Кузьменко відвідала Обжиле, поспілкувалася з місцевими мешканцями, старостою Іваном Шкарпітою та працівниками Будинку культури. Ми побачили на власні очі парк «Шипота», джерельну криницю, громадський ставок та дерев’яний храм, почули місцеві оповіді й ознайомилися з програмою благоустрою області, в яку включене це село.
Чому «Шипота»? Тому що земля «шипіла»
Подільський район — це справжня перлина північної частини Одещини. Тут у селах зберігається майже недоторкана природа, передаються обряди та традиції предків, а гостинність місцевих вражає щирістю та багатством національної кухні. Кожне село має свої легенди, джерела та фольклорні історії. Обжиле — не виняток.
Село привітно приймає гостей, приваблюючи їх своїми місцями, серед яких особливо вирізняється центральний парк «Шипота».
Живильні джерела криниці «Шипота» відкрили на початку 1850‑х років: за переказами, першими тут працювали Андріян Пушкар, Олексій Срібняк та Микита Косановський. Місцеві мешканці розповідають, що знайшли джерело, коли, притиснувши вухо до землі серед споришу, почули шиплячий звук води — звідти й назва.
Криницю вирили вручну, камінь привозили волами з Грабового (Кодимщина). Верх накрили цямринням, облаштували жолоб для прання й поїння худоби. За чистотою навколо джерела доглядала родина Пушкарів, що мешкала поруч.
Назву «Шипота» криниця отримала через характерний звук підземних вод під час їхнього виявлення.
Джерело відоме своїми цілющими властивостями — вода містить багато мінералів. За свідченнями краєзнавців, вона допомагала людям пережити важкі часи, зокрема під час Голодомору 1932–1933 років та Другої світової війни.
Парк створили на премійні кошти
Справу догляду за криницею продовжив Мойсей Пушкар, а згодом її підтримали сини Тимон і Семен. Вони з великою шаною ставилися до традицій родини, піклуючись про чистоту й ремонт криниці.
З часом постала потреба в реставрації. Кошти на оновлення виділив праправнук одного з першовідкривачів — почесний мешканець села, військовий льотчик Олексій Пушкар. Завдяки цьому оновили покриття, облаштували парк, вимостили доріжки і встановили лавки.
У 2014 році громада здобула перемогу в обласному конкурсі сільських та селищних рад з благоустрою і отримала премію в 60 000 гривень. Ці кошти спрямували на подальше облаштування парку.
Тоді тут проклали алеї, встановили фонтан, обладнали спортивний і дитячий майданчики, лавки, альтанки, спортивні комплексі та гойдалки, спорудили «Місток закоханих», висадили дерева, кущі та символ України — калину. До початку великої війни сюди приїжджали родинами не лише для відпочинку, а й щоб набрати воду з лікувальними властивостями.
Дбати про село, щоб люди поверталися
Староста села Іван Шкарпіта розповів про те, як війна вплинула на життя громади.
– Багато односельців виїхали за кордон, хтось служить у Збройних силах України. Втім повномасштабне вторгнення ще більше об’єднало громаду. З першого дня війни мешканці активно займаються волонтерством, — зазначив він.
Громада підтримує ЗСУ та родини мобілізованих. Іван Шкарпіта висловлює сподівання, що додому повернуться не лише військові, а й ті, хто вимушено виїхав.
– Ми також маємо докладати зусиль: зберегти школу, дитсадок, амбулаторію, забезпечити роботу магазинів і якісні комунальні послуги, покращити дороги. Це потребує співпраці всіх мешканців, — додає староста.
Щодо доріг: через занедбаність траси Балта—Кодима колись шлях через Обжиле витримував великий потік транспорту, і село завжди намагалося підтримувати його в належному стані. Проте цьогорічна зима пошкодила дорогу, як і багато інших. Цієї весни за рахунок обласного бюджету планується ямковий ремонт шляху, що з’єднує село з Балтою та Одесою.
Будинок культури: тут і готують, і співають
Обжилянському Будинку культури незабаром виповниться шістдесят років. Заклад став центром волонтерської активності: тут плетуть маскувальні сітки, готують їжу для військових, збирають кошти, виготовляють павербанки та окопні свічки, проводять благодійні концерти й ярмарки.
– Культура об’єднує людей, але танцювати будемо вже після перемоги, — каже Василь Лопатюк, директор Будинку культури. — Наразі проводимо благодійні заходи на підтримку ЗСУ і координуємо волонтерів.
Шкільний парк, що нагадує Софіївку
Березівський ліцей під керівництвом Ольги Погорілої є освітнім і культурним осередком громади та окрасою села.
Шкільне подвір’я облаштоване для відпочинку: тут ростуть кущі й дерева, є мальовничі куточки — інколи воно більше нагадує парк, ніж звичний шкільний двір.
У ліцеї встановили енергозберігаючі вікна, кожен клас має свій дизайн і кольорову гаму. Заклад забезпечений навчальними матеріалами та технікою. Велика увага приділяється комплексному розвитку учнів, завдяки чому діти часто стають переможцями конкурсів та змагань.
«Срібний карась»: місцеве господарювання
Уявіть сільський ставок площею близько 17 гектарів — саме такий має громада і вирішила самостійно ним опікуватися. Так з’явилося товариство «Срібний карась», яке працює за власним статутом. Колись до нього входило понад 80 осіб, сьогодні кількість членів менша, проте організація лишається відкритою для бажаючих.
За зібрані внески купують малька коропа, товстолоба, білого амура, сома, линя, щуку та судака. Рибалкам дозволено виловлювати до трьох кілограмів риби. Об’єднання стежить за чистотою берегів, впорядковує прибережну смугу, укріплює греблю та розчищає водойму. Влітку організовують охорону ставка, зимою — проводять роботи з облаштування.
Крім господарської діяльності, «Срібний карась» активно долучається до волонтерської роботи: готують рибну тушонку для військових, купують павербанки, виготовляють маскувальні сітки тощо.
Одна з небагатьох дерев’яних пам’яток
Церква Успіння Пресвятої Богородиці при в’їзді в Обжиле з боку Кодимщини є пам’яткою культурної спадщини регіону. Це один з небагатьох дерев’яних храмів у краю.
В Одеській області налічується понад десяток дерев’яних церков, серед яких: Святих Луки та Михайла в Одесі, Покровська церква в Південному та в Івашковому, Успенська церква в Обжилому, церква Святих Володимира і Людмили в Одесі, каплиця Святих Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії в Одесі, каплиця в Лебедівці, церква Святої Параскеви в Будеях, Хрестовоздвиженська церква в Познанці тощо.
Дерев’яна Успенська церква — рідкісний приклад сакральної архітектури для степової зони, де зазвичай домінують муровані храми. Вона поєднує народні традиції будівництва з місцевими архітектурними особливостями.
У 1887 році храм постраждав від пожежі, але його відновили. Краєзнавці наголошують, що такі об’єкти культурної спадщини потребують охорони й дослідження нарівні з іншими пам’ятками національного значення.
Довідка
- Село спочатку називалося Волосовинці, пізніше — Гобжила, а згодом — Обжиле.
- За переказами, у 1917 році село увійшло до території Української Народної Республіки. Молодь активно підтримувала Симона Петлюру під час подій того часу.
- На місцевій землі діяв антибільшовицький загін; багато мешканців брали участь у повстанських формуваннях Семена Заболотного — діяча, який виступав за права селян та підтримував УНР. Обжиле вважають батьківщиною цього отамана.
- Історично село належало до Брацлавщини.
- Наразі входить до Балтської громади Подільського району.
- Обжиле розташоване на шляху до Кодими, за близько 20 км від центру громади — міста Балта, і належить до старостинського округу №2 разом із селами Кармалюківка, Євтодія, Зелений Гай та Березівка.
Прислів’я
У народі кажуть: «Хто криницю для громади скопає, його рід лиха не знає, а хто не одну скопав — до раю попав».
Читайте також:
- Як виглядає стара Балта сьогодні: історія міста у старовинних будинках
- ЮНЕСКО на городі: у селі на Одещині прихована пам’ятка світової спадщини
- Тут знаходять скіфські стріли: що відбувається з селом на Одещині
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
