Одеса 2026 — безпілотники та морська оборона в оновленій тактиці

Оборона південного напрямку, зокрема акваторії Чорного моря, залишається одним із ключових елементів безпеки Одеси. У умовах повномасштабної війни морський фронт перетворився на поле постійного технологічного протистояння, де швидкість адаптації та інновації визначають результат. Україна і РФ обидві нарощують свої можливості, але підходи в цій гонці суттєво відрізняються.

Про зміни у ситуації в Чорному морі, технології, які застосовує ворог, і напрямки переваг України говорив керівник пресцентру Сил оборони Півдня Дмитро Плетенчук.

Морські дрони

Війна стимулює розвиток техніки з обох боків. Водночас інформаційний простір іноді формує неправильні уявлення про реальний баланс сил. Українські морські безпілотники добре відомі громадськості, тоді як російські розробки менш публічні, хоча їх кількість може бути значною.

“Ворог почав цю війну з наявними морськими дронами. У них було кілька застосувань, деякі з них навіть були успішними. Але все одно так вийшло, що ми, маючи обмежені ресурси, маючи обмежений час, були вимушені рухатися якимось іншим напрямом, не таким, як наш ворог. Ми обрали цей напрямок, він виявився вдалим. Звісно, дрони не вирішують усіх проблем і не є універсальним інструментом для виконання всіх задач флоту”, — пояснює керівник пресцентру Сил оборони Півдня Дмитро Плетенчук.

Хоч безекіпажні системи активно використовуються, традиційні складові флоту лишаються важливими. Кораблі виконують критичні завдання, тоді як дрони доповнюють їх і часто змінюють правила ведення операцій. Одночасно будь-яка технологія має обмежений строк ефективності — те, що працює зараз, завтра може застаріти. Тому вирішальним стає вміння швидко адаптуватися. Українські сили першими впровадили нові підходи до морської боротьби, змусивши противника реагувати.

“Ми маємо відповідати на ті виклики, які створюємо в акваторії. Не тільки військово-морські сили, а й наші колеги з ГУР, СБУ, СБС, ССО — всі працюють у цьому напрямку. І, маючи певний часовий розрив, ворог змушений впроваджувати технології вже навздогін”, — зазначає він.

Цей часовий відрив дає Україні перевагу: поки противник впроваджує своє рішення, воно часто вже втрачає ефективність, тому що українська сторона встигає зробити наступний крок вперед.

Україна на міжнародній арені

Велика увага приділяється й міжнародному виміру. Досвід України у веденні сучасної війни привертає інтерес партнерів, особливо під час спільних навчань. Мова йде не лише про морські бої, а й про теми від безпеки судноплавства до цифрових систем управління.

“Коли ми демонструємо партнерам наші розробки, вони дійсно вражені. Наприклад, система ситуаційної обізнаності “Дельта” стала для багатьох приємним шоком. Ми давали можливість працювати з нею під час навчань, і це викликало великий інтерес. Так само і з тактикою — наші військові діляться реальним досвідом сучасної війни”, — розповідає Дмитро Плетенчук.

Західні армії часто спираються на доктрини, сформовані під час попередніх конфліктів. Натомість Україні доводиться створювати нові підходи в реальному часі під дією бойових умов, що робить її досвід особливо цінним.

“Україна сьогодні є світовим драйвером у застосуванні безекіпажних морських систем. І нам дійсно є чим поділитися з партнерами. Ми відкриті до співпраці і завжди обмінюємося досвідом із тими, хто нас підтримує”, — каже речник.

Отже, захист Чорного моря — це не лише стримування супротивника, а й безперервний розвиток технологій, які визначають сучасний характер бойових дій.

Оборона Одеси

Попри регулярні авіаудари, система оборони Одеси залишається комплексною та багаторівневою. До протидії ворожим атакам залучені не лише сили ППО, а й підрозділи ВМС, які діють як на морі, так і на суші. Також морська авіація активно залучається до знищення ворожих цілей.

“Морська авіація теж дуває. Один наш гелікоптер за один виліт сім дронів знищив, наприклад. Однак, небезпека завжди присутня, на це треба зважати. Повітряну тривогу не варто ігнорувати”, — пояснює керівник пресцентру Сил оборони Півдня Дмитро Плетенчук.

Щодо дронів, що працюють на оптоволокні — вони вимагають запуску ближче до цілі. За словами речника, масового використання таких засобів на Одещині наразі не спостерігається, на відміну від інших прифронтових зон. Водночас українські підрозділи враховують усі потенційні загрози, навіть ті, що ще на стадії тестування чи анонсу.

“В будь-якому разі, ми подібні загрози вважаємо можливими і враховуємо це під час планування оборонних дій. Але на практиці, наприклад, я їх ще не бачив. В будь-якому разі, ми подібні загрози теж вважаємо можливими, і тому враховуємо це під час планування наших оборонних дій обов’язково”, — зазначає Дмитро Плетенчук.

Такі системи можуть бути використані ворогом для розвідки або впливу на цивільну навігацію, тому українські підрозділи намагаються діяти випереджаюче і нейтралізувати загрози ще на підходах до узбережжя.

Ситуація на морі

Стан справ у Чорному морі зазнав суттєвих змін: нині акваторія фактично стала “сірою зоною”, де жодна зі сторін не володіє повним контролем.

“Ворог змушений охороняти свої бази додатковими засобами. В свою чергу, ми теж не можемо спокійно виходити в море, тому що там присутня російська авіація. Тому Чорне море — це сіра зона, саме через постійну присутність у повітрі морської авіації РФ”, — пояснює він.

За його оцінкою, російський флот нині значно обмежений у маневрах і не може вільно використовувати всі свої можливості через високі ризики ураження. Водночас і українські кораблі змушені враховувати загрозу з повітря, що ускладнює повноцінну роботу на морі.

Крейсер “Москва”

Знищення флагмана Чорноморського флоту РФ — крейсера “Москва” — стало важливою подією з військової та психологічної точок зору. Воно показало, що навіть великі кораблі не є недосяжними для українських сил і змусило противника переглянути тактику використання флоту. Деякий час після інциденту росіяни діяли за інерцією, не одразу усвідомивши масштаби втрати.

“Ми дійсно не мали страху, мали бажання. І ми довели так, що Україна може відбиватися, тому що росіяни вважали, що маючи такий корабель, такого класу океанічного, з трьома ешелонами ППО на борту, можна собі дозволити, як кажуть, спокійно ходити вздовж нашого узбережжя”, — зазначає він.

Після цього удару російський флот втратив значну свободу дій у регіоні. Втрата “Москви” — це не лише зменшення кількості бойових одиниць, а й удар по системам управління, розвідці та ППО, які корабель забезпечував для флоту. Це створило вакуум у можливостях координації та прикриття, змусивши ворога діяти обережніше і триматися на відстані.

“Це і ведення розвідки, це і прикриття ППО. Фактично, цей корабель мав все угрупування прикривати, надавати розвіддані. Насправді, для нього ця акваторія навіть затісна — Чорне море, для такого крейсера”, — пояснює Плетенчук.

Нині, за його словами, російські кораблі суттєво обмежені у своїх операціях: вони уникають наближення до українського узбережжя й постійно враховують загрозу ударів ракетами та морськими дронами. Інколи ворог застосовує носії крилатих ракет, але ефективність таких атак залишається обмеженою, хоча їхня присутність продовжує створювати ризики.

“Але тим не менше, бачите, раз-два на місяць вони застосовують навіть носій крилатих ракет. Таке буває. Не дуже результативно, але сам факт. Тому так, вони продовжують від нас фактично вимагати їх добити”, — додає він.

Робота ППО ворога

Система протиповітряної оборони противника залишається складною й багаторівневою. Українські підрозділи системно працюють над її послабленням, зосереджуючись передусім на знищенні засобів радіолокації — основи для виявлення цілей і наведення ракет. Важливі елементи ППО, коли вимкнуті або знищені, значно знижують загальну ефективність системи.

“Це є, в принципі, найціннішим і найскладнішим активом в усій цій системі. Тому що не маючи засобів відповідного виявлення цілі, ви не зможете ніяк навести свої ракети, застосувати їх. Вони в першу чергу знищуються”, — пояснює він.

Навіть за втрат система ППО відновлюється: супротивник переміщує різні комплекси, іноді використовує нестандартні або застарілі засоби, які перекидають з інших регіонів. Це свідчить про прагнення зберегти щільність ППО на ключових напрямках, але відновлення вимагає часу і ресурсів, що створює для України додаткові можливості.

Кримський міст

Кримський міст зберігає стратегічне та символічне значення для противника. Хоч після попередніх ударів він працює з обмеженнями, продовжує виконувати логістичну роль. Водночас цей об’єкт лишається вразливим і розглядається як легітимна ціль у контексті бойових дій.

“Обмежений він, в першу чергу, через ті пошкодження, які він отримав раніше. Але це не означає, що ми його залишимо в спокій, звісно. Тому що ця незаконна споруда є і символічною, і логістично важливою”, — підсумовує він.

За оцінками української сторони, присутність російських військових об’єктів у Чорноморському регіоні і далі створюватиме фактор нестабільності. Водночас поступове послаблення їхніх можливостей свідчить про зміну балансу сил на користь України.

Як повідомлялося раніше, після ударів по порту Новоросійськ Росія втратила ще одну відносно безпечну базу в Чорному морі. Проте загрози для України не зменшилися: РФ продовжує розвивати морські дрони та може посилити атаки на порти.

Раніше також повідомляли, що на півдні України навіть під час так званого “перемир’я” не було повної тиші — на морі ситуація залишалася напруженою. Після його припинення існує ризик нових ударів, зокрема для Одещини.