Ключові моменти:
- Виставка зібрала понад 60 історій зниклих і полонених військових
- Родичі скаржаться на брак офіційної інформації
- Сім’ї об’єднуються і не втрачають надії на повернення рідних
На виставці, яку організували благодійний фонд «Сила для Сильних» спільно з громадською організацією «Серце Одеси в полоні», побувала журналістка Світлана Комісаренко. Вона поспілкувалася з кількома учасницями — родичками зниклих військових. Зокрема Юлія Ковальчук, Валерія Марчук та Теодосія розповіли свої особисті історії пошуку і очікування.
Дерибасівська перетворилась на місце проведення фотовиставки
Ті, про кого не можна забувати
Перший показ виставки відбувся у Львові, де представили двадцять одну історію людей, які потрапили в полон або зникли безвісти. Після цього організатори почали отримувати численні звернення з проханням додати нові імена й розповіді про тих, чия доля досі залишається невідомою для родичів і близьких. В Одесі експозиція вже налічувала понад шістдесят історій.
— Мій брат та чоловік служили на Донецькому напрямку, — розповідає Юлія Ковальчук. — Вони зникли 25 квітня 2025 року. Знаю лише, що був артобстріл, було влучання. Після цього їх вважають зниклими безвісти, бо під час огляду позицій тіла не було знайдено. Командири твердо стверджують, що ймовірність полону нульова. Але я вірю і маю надію, що брат і чоловік живі, що вони в полоні і обов’язково повернуться додому.
Юлія Ковальчук — дружина та сестра зниклих безвісти військових
Чоловік Валерії Марчук, Вадим, перебував в одному бліндажі з чоловіком та братом Юлії Ковальчук. Вони зникли в один день.
— Чоловік мені зателефонував і сказав, що починається артобстріл, — каже Валерія. — Лише за вісім місяців я дізналася, що він у полоні. Дуже чекаю на його повернення — наша дитина ще не бачила батька.
Валерія Марчук — дружина зниклого безвісти
Син пані Теодосії зник влітку 2024 року під селищем Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області.
— Командири запевняли мене, що син загинув, — розповідає Теодосія. — Але пізніше я побачила на російських сайтах інформацію, що він у полоні. На жаль, жодної більш детальної інформації отримати не вдається. Я зверталася і до Червоного Хреста, і до координаційної ради з питань полонених українців, але нічого конкретного не дізналася. Лише віра і надія допомагають жити далі — надія, що син повернеться.
Теодосія — мати військовослужбовця
Хто допоможе родичам?
Усі, з ким вдалося поспілкуватися, скаржаться на дефіцит інформації від військових, державних структур та Червоного Хреста. Людям часто доводиться самотужки шукати відомості про долю синів, коханих, чоловіків і братів. Ця невизначеність — тяжке, виснажливе випробування, яке приносить із собою війна. Жінки, незважаючи на це, зберігають віру, не втрачають надію та сподіваються на диво. Всім би дуже хотілося отримати ті бажані повідомлення: «Живий, повертається додому».
Читайте також:
- Син у полоні — мати стала до війська: історія з Одещини
- «Я вірю, він живий»: мати з Одещини шукає сина, який зник на війні
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
