Одеса відзначила 25-річчя Музею історії євреїв, започаткувавши серію зустрічей із людьми, які внесли вагомий внесок у його створення. Одна з таких подій зібрала у музеї колекціонера й краєзнавця Тараса Максимюка, з яким поспілкувався журналіст Олексій Овчинніков.
У музейній залі ожили розповіді про унікальні культурні знахідки, дружбу з митцями, порятунок творів мистецтва, а також про складні взаємини з радянською владою. Сам Максимюк розповів, як випадкові відкриття ставали культурними сенсаціями, а пристрасть до історії перетворилася на справу життя.
Головні факти:
- Історія захоплення історією привела Максимюка в археологію та музейні колекції Одеси.
- У 1968 році він організував першу виставку писанок в СРСР, привернувши увагу КДБ.
- Відновив із фрагментів унікальне панно Михайла Жука з портретом Павла Тичини.
- Врятував роботи одеських авангардистів і продовжує зберігати пам’ять у проєкті «Тарасов дім».
Заняття історією: початок шляху краєзнавця Тараса Максимюка
Зала музею була повністю заповнена гостями. Як тільки Максимюк вийшов до аудиторії, атмосфера стала теплою і невимушеною. Він почав розповідь із особистих історій: про життєвий шлях, людей, які на нього впливали, і про знахідки, що стали важливою частиною української культури.
«Я народився у місті Холм у 1943 році. Там колись жив Михайло Грушевський, а вже потім — я», — жартує Тарас Іванович. Війна залишила мало спогадів, бо родина незабаром переїхала до Миколаївщини, де він провів дитинство з дідусями й бабусями.
Ще в школі Тарас захопився археологією і брав участь у розкопках. Його наставником став Феодосій Тимофійович Камінський, колишній член «Просвіти», який знав таких українських діячів, як Леся Українка та Іван Франко. Камінський передав йому унікальний «Опис України» Гійома де Боплана і навчив збирати та вивчати історичні артефакти. Ця зустріч встановила між поколіннями невидимий місток і визначила подальший життєвий шлях Максимюка.
Перша в СРСР виставка писанок і виклик у КДБ
Максимюк мріяв стати істориком і приїхав до Одеси. Спочатку навчався у технічних вузах, але пристрасть до минулого виявилась сильнішою. Він працював доглядачем в Одеському археологічному музеї, де познайомився з майбутньою дружиною Еммою. Разом із поетом Валентином Морозом, який цікавився писанкарством, Максимюк організував експедиції селами в пошуках писанок.
Наприкінці 1968 року в Одеському археологічному музеї відкрилася перша в СРСР виставка писанок, на якій було представлено понад 600 експонатів. Цей проєкт не тільки приніс Максимюку популярність, але й привернув увагу радянських спецслужб. Його запросили на «бесіду» до КДБ.
У ці роки Тарас Іванович познайомився з Сергієм Лущиком, відомим одеським колекціонером. Він ініціював встановлення меморіальної дошки в його пам’ять. У 1972 році Лущик ознайомив Максимюка з родиною художника Михайла Жука, через що з’явилась пам’ятна дошка і на будинку митця. Ці знайомства відкрили для краєзнавця нові горизонти.
Відновлення панно Михайла Жука з портретом Павла Тичини
Старший син Михайла Жука передав Максимюку частини згорнутих паперових фрагментів, значення яких родина не усвідомлювала. Дослідження підтвердили, що це було втрачене панно «Біле і чорне» з 1912-1914 років, на якому зображені молодий Павло Тичина та Поліна Коновал.
Реставрацію провели спеціалісти Одеського художнього музею. У 1987 році полотно показали публіці. Воно об’їхало 32 виставки по всьому світу, включно зі США, і сьогодні зберігається в Одеському музеї сучасного мистецтва.
Від підворіттів до авангардистів: поповнення унікальної колекції
Збирання колекції часто було миттєвим порятунком твори мистецтва. Наприклад, картини одеського експресіоніста Юрія Коваленка опинилися на вулиці після сімейної сварки. Максимюк знайшов їх і врятував.
Він дружив із видатним авангардистом Олегом Соколовим, який створив абстрактні твори, натхненні виставкою писанок, що організував Максимюк.
Філокартія і віртуальний музей: що зараз у центрі уваги Максимука
Особливим захопленням Тараса Максимюка стала філокартія — колекціонування листівок. Під час поїздок він часто відправляв листівки сам собі. Точну кількість своїх зібрань Максимюк не називає. Разом із розвитком проєкту «Тарасов дім» він започаткував видавничу справу, випустивши понад 200 листівок із зображенням рідкісних документів і артефактів. Деякі гості заходу отримали такі листівки безпосередньо з рук автора.
Життя Тараса Максимюка залишаються насиченими і різнобарвними. Залишається побажати йому нових відкриттів і сили для збереження культурної спадщини України.
За словами Тараса Максимюка, не зважаючи на пройдені випробування, зберегти історію для майбутніх поколінь — головне завдання кожного краєзнавця.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
