Ключові моменти:
- У грудні 2013 року мешканці Одеси блокували підрозділи «Беркуту», щоб не допустити їх відправки до Києва.
- Одеський Майдан став прикладом горизонтальної самоорганізації — без партійних прапорів і з розгалуженою мережею волонтерів.
- Після лютневих подій 2014 року багато учасників протестів пішли в армію або працювали волонтерами у протистоянні з РФ.
- Досвід Майдану створив модель громадської взаємодії, яка допомогла Одесі вистояти під час повномасштабної війни 2022 року.
Матеріал підготовлено на основі особистих спогадів безпосередньої учасниці — журналістки Олени Балаби, яка була активною в одеському середовищі Майдану та брала участь у координації опору. Її свідчення доповнені відкритими історичними фактами про перебіг Революції Гідності в Україні у 2013–2014 роках.
Події зими 2013–2014 років відображені в численних журналістських розслідуваннях, свідченнях учасників і офіційних хроніках. У матеріалі використано хронологію ключових дат — від розгону студентів 30 листопада до масових розстрілів 18–20 лютого, які стали переломним моментом для країни.
Цей текст публікується напередодні річниці Революції Гідності як частина серії матеріалів про роль одеситів у подіях, що визначили сучасний український шлях та вплинули на здатність міста чинити опір під час повномасштабного вторгнення.
Зима, що навчила дихати: спогади про одеський Майдан
Серед одеситів, які активно працювали у середовищі Революції Гідності або підтримували її, були: Марк Гордієнко, Олексій Чорний, Дем’ян Ганул, Олександр Францевич, активісти Самооборони, волонтери, що забезпечували логістику між Одесою та Києвом, медики, журналісти та ІТ‑волонтери. Багато з них діяли непомітно — займалися транспортом, доставкою медикаментів, налагодженням зв’язку та розміщенням активістів.
Після розгону студентського наметового містечка у Києві ніч на 30 листопада 2013 року буквально за кілька днів перетворила центр столиці на простір самоорганізації. Люди приносили їжу, одяг, ліки, будували барикади, організовували медичні пункти, польові кухні та інформаційні центри.
Протест швидко перестав бути локальним явищем. Майдани виникли у різних містах України, зокрема в Одесі. У грудні почали формуватися сотні загонів самооборони, працювали волонтерські склади та організовувалися нічні чергування.
У січні 2014 року, після перших загибелей на вулиці Грушевського, стало ясно: країна входить у фазу відкритого протистояння.
У лютому, після масових розстрілів протестувальників, стало очевидно — дороги назад немає.
– Моє ставлення до Майдану, як і до Помаранчевої революції, не змінилося, — наголошує Олена Балаба. — Це був наш шанс вирватися з імперської парадигми, не повернутися до радянських практик і не опинитися повністю під впливом Росії. Неодноразово деякі чиновники та депутати планували цей поворот. Але коли ми вийшли на Майдан у підтримку європейського вибору, показали, що прагнемо жити у цивілізованому світі, а не під владою агресора. І сьогодні ми цього прагнення не відмовляємося.
Олена Балаба, мистецтвознавець, журналістка, організаторка культурних проєктів
– Якою була атмосфера протестів: що найбільше запам’яталося?
– Майдан був неймовірно красивим явищем. І київський, і одеський Майдани вирізнялися творчістю, людяністю та взаємною підтримкою. Те, як люди діяли разом і допомагали один одному, справляло сильне враження, — згадує Олена Балаба. — Ті, хто приходив доєднуватися, іноземні журналісти — всі говорили, що це надихає і заряджає. Особисто я вважаю Майдан одним із найважливіших досвідів нашої спільноти, і багато хто з тих, хто був поруч, так само дивиться на ті події й досі.
Майдан. Січень 2014
– Що тоді змінилося в суспільстві — що ми усвідомили про себе?
– Суспільство рідко сприймає події одностайно: «ось це вірно, а от це неправильно». Україна довго жила в пострадянській парадигмі, і лише Революція Гідності зламала цю модель. Як сказав художник Матвій Вайсберг: ми відійшли від фараона. Ми вийшли з пострадянського рабства.
Як одеський Майдан блокував «Беркут»
– Які моменти були критичними, коли події могли розвиватися зовсім інакше?
– Розповім про один важливий епізод на одеському Майдані. Ще в грудні 2013 року ми блокували «Беркут». У Києві вже починалися силові сутички, і з регіонів готували підрозділи до відправки у столицю. Одна з дівчат, що приходила на Майдан, спілкувалася з молодим беркутівцем. Він казав: «Будь ласка, заблокуйте нас, ми не хочемо їхати і бити мирних людей», — згадує Олена.
Коли 18 лютого почалися бої біля Маріїнського парку і ми бачили все в онлайн‑трансляціях, активістці надійшло повідомлення про те, що одеські підрозділи «Беркуту» знову збираються відправити до Києва.
– У повідомленні зазначалося, що беркутівці не бажають їхати і просять допомоги активістів, — продовжує журналістка. — У нас була група у Facebook «Одеса курс Євро», я написала допис. Люди підключилися. До організації спротиву долучилася Аміна Окуєва — українська хірургиня, військовослужбовиця та волонтерка. Вона тоді була в Одесі, прочитала допис і разом з активістами та місцевою громадою організувала опір. Декілька ночей блокували техніку, різали шини, робили все, щоб її не вивезти з міста. В результаті одеський «Беркут» прибув пізніше — лише 20‑го, коли ситуація вже була інша.
Майдан. Протистояння
Після Майдану: долі людей, які мітингували
– Як тоді працювала координація між людьми?
– На початку була партійна координація, але у грудні 2013 року ми вирішили діяти без партійних прапорів. Це була горизонтальна ініціатива. Водночас виник і «Правий сектор», який також долучився до подій та акцій.
Одеська самооборона Майдану сформувалася вже після завершення київських подій. Вона стала потужною організацією, яка надалі протистояла російській агресії в Одесі.
– Як склалися долі людей, які були тоді поруч?
– Багато з тих, кого я знаю, досі воюють. Дехто загинув, віддавши життя за Україну. Але спільнота, утворена на Майдані, залишається живою: ми знаємо, що підставимо одне одному плече. Ті, хто не пішов на фронт, активно працюють на тил — забезпечують ЗСУ, координують логістику, волонтерять.
– Якщо дивитися з 2026 року — що ті події дали Україні для виживання під час великої війни?
– Це була зима, яка кардинально нас змінила й показала, що шляху назад нема. Або ти українець і відстоюєш своє в Україні, або залишаєшся у пострадянському світі. Кожен має зробити свій вибір. Не треба чекати на перемогу — треба діяти вже зараз, кожен на своєму місці.
Українці — це про життя, любов і радість. За будь‑яку ціну. Лише так ми здобудемо перемогу.
Хронологія зими, яка змінила країну (грудень 2013 – лютий 2014)
Події тієї зими розвивалися швидко. Те, що спочатку виглядало як студентський протест за європейський вектор, за кілька тижнів перетворилося на масовий рух проти корумпованої влади та проти повернення країни в орбіту російського впливу.
-
Грудень 2013: народження середовища взаємної підтримки
Після розгону студентів 30 листопада Київ почав змінюватися буквально за кілька днів.
1 грудня на вулиці вийшли сотні тисяч людей. У центрі столиці з’явилися перші барикади, намети, польові кухні й медпункти.
У грудні сформувалися сотні загонів самооборони. Люди чергували ночами, відпрацьовували сигнали тривоги, створювали склади з теплим одягом, медикаментами та генераторами.
У цей період з різних міст масово приїжджали волонтери, серед них — багато одеситів. Хтось залишався на кілька днів, хтось — на тижні, а повернувшись додому, займався організацією логістики, збором коштів та постачанням спорядження.
Паралельно влада робила перші спроби силового тиску, тестуючи реакцію суспільства. Відповіддю стало зростання кількості людей на площах.
-
Січень 2014: перехід у відкриту фазу протистояння
16 січня Верховна Рада ухвалила так звані «диктаторські закони», що фактично обмежували базові громадянські свободи, внаслідок чого протести радикалізувалися.
19 січня почалися сутички на вулиці Грушевського.
22 січня з’явилися перші загиблі протестувальники.
У цей час багато людей остаточно усвідомили: це боротьба за майбутнє країни. Волонтерські мережі та польова медицина відіграли ключову роль — евакуація поранених, збір ліків і пошук донорської крові.
-
Лютий 2014: точка неповернення
18 лютого почався штурм урядового кварталу, і в Києві відбулися найжорсткіші зіткнення.
18–20 лютого — масові розстріли протестувальників. Ці дні докорінно змінили країну. Після них навіть ті, хто ще сумнівався, зрозуміли: назад дороги немає. Україна стоїть перед вибором — незалежний шлях або повернення в імперські орбіти.
Майдан у Києві 1 грудня 2013 року
*****
Чому це важливо сьогодні? Саме тоді сформувалася модель взаємодії суспільства, яку Україна використовує і зараз: самоорганізація, довіра між незнайомими людьми та готовність діяти без вказівок зверху. Саме завдяки цьому багато учасників тих подій після 2022 року без вагань стали на захист країни або продовжили працювати на фронті та в тилу. Стійкість Одеси на опір окупанту багато в чому визначена й зусиллями учасників Майдану та героями Небесної сотні.
Раніше Олена Балаба розповідала, що Одеса повертає втрачену українську ідентичність.
Дізнайтеся також, як фрегат «Гетьман Сагайдачний» рятував Одесу від «русской весны».
Читайте також: День Героїв Небесної Сотні: ким були відважні люди, розстріляні на Майдані
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
