Коли одеська мама дізнається, що її доньку образили, зайві питання не потрібні — вона відразу йде розбиратися. А коли у цій історії фігурують свекруха і сире курча… Ось історія про те, як по-одеськи захищають своїх, наводять порядок і при цьому лишаються близькими.
— Зося, що ти вередуєш? Чого плачеш? Що сталося? Я нічого не розумію. Дитино, витри сльози й соплі, розповідай нормально. Ага. Тебе — по мордІ? Та в тебе ж не морда. Чим? Куркою. Якою саме? Вареною, сирою чи замороженою? Сирою. Ага. Хто це зробив? Свекруха. Та от, Серафіма, так? А за що? Розказуй у всіх деталях. Мамо, я йду воювати, мені треба знати все. Ти пішла на базар купити домашню курочку. Ага. І що далі? Купила таку жовтеньку. І що? А вона тебе цією куркою… Все. Сиди вдома…
А ще ви можете дізнатися: Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (на жовтень 2025 р.)
— Серафімо Аркадіївно, вибачте, звісно… Ви мені вже як рідня, а не лише подруга з школи. Але за що ви мою дитину вдарили куркою? Хіба вона знала, що жовта курка не завжди домашня… Чому ж ви так жорстоко, безсердечно? Коли ваш Борис, мій коханий зять, зрізав замість кропу морквяне бадилля — я ж його не лупила. Коли приніс татусеві замість зеленої цибулі пір’я нарцисів — я його теж не мордувала. А ти… Мою доньку… А де сам твій Борис? Сину! Піди до мами. Я ж теж твоя мама. Ну чого ти, гамане, не захистив майбутню маму своїх майбутніх дітей, моїх онуків?
Поки Віра Іванівна говорила, вона дістала з сумки тушку свіжого судака, кілограма на два, і з усієї сили шльопнула рибою по Борисові… Усі навколо завмерли від подиву. Поклавши судака в мийку, пані Віра промовила:
— Нехай це вам буде на вечерю замість курки… А тепер, Борисику, налий по сто грамів для примирення. А сам іди до Зосі й проси вибачення.
Читайте також: Кава з характером і мама Васі як бонус: одеський гумор на вуличній рекламі
Сидячи разом за столом і міцно обійнявшись, дві подруги зізнавалися одна одній у відданості й дружбі на все життя. Вони обговорювали, як виховуватимуть своїх дітей, і що не дозволять нікому псувати їхніх онуків.
— «Шумел камыш…» — заспівала Віра Іванівна.
— Вєрочко, я таке не тягну. Мені більше личить «Хава нагіла».
— Сімочко, радість моя… Буде тобі й Хава, і Нагіла… Наливай.
Автор — Марина ГАРНІК, ілюстрація — Ірина БАБІЧЕНКО
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
