Одеський український театр імені Василька: витоки, розвиток і знакові вистави

Ключові моменти:

• Одеський український театр відкрив двері першою виставою «Полум’ярі» 7 листопада 1925 року.
• Від ранніх постановок до сучасних експериментів театр пройшов столітній шлях розвитку.
• Навіть під час війни колектив зберігає репертуар і знайомить одеситів із новою драматургією.
• У 2026 році театр представив кілька прем’єр і розширив музичні та експериментальні проєкти.

Від «Держдрами» до театру Василька: з чого почалася історія

Одеський український театр народився не випадково. У 1920-х у місті діяли кілька труп, серед яких Одеський Молодий театр (1922), філія «Березіля» Леся Курбаса і Перший робітничо-селянський театр імені Івана Франка (1924).

Актори з цих колективів об’єдналися й створили трупу під назвою «Держдрама». 7 листопада 1925 року колектив показав першу виставу — «Полум’ярі» режисера Бориса Глаголіна. Саме цей виступ став початком історії закладу.

У 1926 році до трупи прийшов Василь Василько — режисер, актор і театральний діяч. Його ім’я згодом тісно пов’язали з цілою епохою у житті театру. Він присвятив театру значну частину свого життя, тричі очолював його, а в 1995 році заклад отримав ім’я видатного режисера.

Від класики до сучасної драматургії: чим живе театр сьогодні

За сто один рік театр багато разів трансформувався разом із містом і країною. Сьогодні репертуар поєднує українську класику, сучасну українську драматургію, світову класику й експериментальні постановки.

У репертуарі колективу — «Вирій», «Чуваки не святкують, або Ukrainian», «Перевізник», «Карпатський вестерн», «Комедія помилок», «Привіт, Монстре», «Різдвяна історія Скруджа», «1900-й. Легенда про піаніста», «Ніч перед Різдвом», «Кайдаші» та «У неділю рано зілля копала».

Театр виходить за межі класичної сцени. Вистави проходять як на звичній сцені, так і в неочікуваних просторах будівлі, зокрема під сценою. Такі формати дозволяють глядачам опинитися ближче до акторів і по-новому відчути виставу.

Музичні проєкти займають важливе місце в житті театру. Музичний керівник Вадим Бессараб разом із оркестром і хором готує програми, у яких звучать джаз, класика й авторська музика. Театральний бенд має власний джазовий репертуар. Доступний аудіозапис «Одеського джазового концерту» містить авторські композиції Вадима Бессараба.

Театр також проводить літературні зустрічі, читання й дискусії. Заклад поступово перетворюється на майданчик для культурних подій і суспільного діалогу.

Міжнародна співпраця залишається частиною творчого доробку трупи. У 2024 році за підтримки партнерів реалізували українсько-чесько-німецький проєкт WE ARE HAMLET. Постановка, створена за мотивами «Гамлета», їздила на європейські фестивалі. Показ у країні не відбувся: німецька сторона не погодила страхування акторів для поїздки під час війни. Проєкт призупинили.

Люди, які тримають театральну сцену

З жовтня 2017 року театр очолює Юлія Пивоварова. За кожною прем’єрою стоїть команда акторів, режисерів, музикантів, працівників сцени й адміністрації. Робота десятків людей залишається за лаштунками, але формує якісний театральний продукт.

Повномасштабна війна змінила склад колективу. На початку вторгнення до театру прийшли артисти з Херсона, Миколаєва та Києва. Частина з них залишилася працювати в Одесі. Водночас багато чоловіків з театрального середовища пішли на захист країни. Деякі повернулися з фронту до творчої роботи, серед них актор і режисер Роман Федосєєв.

Керівниця театру також звертає увагу на проблему утримання молодих акторів. Низькі зарплати, відсутність гуртожитку та необхідність самостійно винаймати житло змушують випускників шукати іншу роботу. Це виклик для майбутнього української сцени.

Прем’єри 2026 року: театр шукає нові сценічні форми

У 2026 році Одеський український театр продовжив оновлювати репертуар. Прем’єри вирізнялися не лише темами, а й формою подачі.

2 квітня глядачі побачили імерсивну містерію «Лісова: свобода бути собою» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Режисером-постановником став Ярослав Бабич, ідея належить Світлані Бондар. Постановка задумана як перцептивний мистецький досвід, який дозволяє по-іншому відчути знайому історію.

26 червня відбулася прем’єра трагікомедії «Стерви не плачуть!» за мотивами п’єси Дона Нігро. Режисер-постановник — Роман Федосєєв. У центрі — дві голлівудські акторки, Рут і Мілдред, давні суперниці. Їхня боротьба за славу перетворюється на справжню дуель. Дія розгортається на знімальному майданчику й набуває рис голлівудського трилера.

18 жовтня театр представив драму Артура Міллера «Всі мої сини» у постановці Олександра Степанцова. Це перша робота режисера на сцені театру Василька. П’єса, створена після Другої світової війни, піднімає питання відповідальності, корупції, воєнних замовлень і вартості людського життя. В умовах нинішньої України ці теми звучать особливо гостро.

У листопаді театр готує ще одну прем’єру — «KISS MY BRICK». Це індустріальний катарсис за мотивами п’яти п’єс сучасної американської драматургії. Режисерка-постановниця — Наталія Афанасьєва. Постановка поєднує гумор, музику, індустріальні біти й історії людей, які не хочуть миритися з нав’язаними правилами. Перший показ запланований на 10 листопада.

Ці постановки доводять: театр не замикається на перевіреній класиці. Заклад звертається до сучасних авторів, експериментує з формою й шукає способи говорити з глядачем про свободу, відповідальність, війну та особистий вибір.

П’ять цікавих фактів про театр Василька та його історію

1. Будівля театру не раз потерпала від пожеж. За однією з легенд, колишній власник Сибіряков вважав номер будинку нещасливим — 13. Він домігся зміни нумерації Херсонської вулиці на №15, але пожежі це не зупинило.
2. Василь Василько починав свою творчу діяльність не як режисер, а як театральний фотограф.
3. Василько тричі очолював театр і сумарно провів на посаді головного режисера чотирнадцять років.
4. Заслужена артистка України Ірина Черкаська присвятила театру десятиліття творчого життя; у її трудовій книжці зафіксовано один запис від липня 1962 року.
5. Серед постійних учасниць постановок — Тамара Лукаш. У матеріалах згадується її участь у 15 виставах.

За 101 рік Одеський український театр пережив багато змін, але зберіг головне — живий зв’язок із глядачем. Колектив продовжує працювати, ставити нові вистави, відкривати незвичні сценічні простори й підтримувати українську культуру. Кожна прем’єра додає нову сторінку до його історії.