Ігор: «Я думаю, що ні. Я спілкуюся і так, і так. В принципі, – це зручно, всі розуміють, це не так важко. Навіщо їх утискати? Це такі самі громадяни, нехай спілкуються».
Анонім: «Я кажу, де російські школи? Я відповіла на ваше питання?».
Олександра: «Ні. Навпаки, я б ввела закон охорони тих людей, які розмовляють українською мовою. Я з 14-го року перейшла на українську мову».
Володимир: «У жодному разі! Ви про що? Хто їх утискає? Ви як зі мною розмовляєте, російською?».
Оксана: «Я вважаю, що ні. Окремі кафе, магазини, але знову ж таки, вони не нав’язують мову взагалі, ти можеш відповідати будь-якою мовою».
Сергій: «Вам чесно чи дипломатично? Моя думка, таких, щоб гонінь або утисків я не бачу, але й існуючий стан речей, коли одна мова домінує над іншими, це також, на мій погляд, не зовсім правильно. Я виріс у країні, де обидві мови були рівноправними, і людям було байдуже, якою мовою спілкуватися. Якщо я обрав іншу мову, говорити мені, що, я там п’ята колона, сепаратист, це також не зовсім правильно».
Ірина: «Ні українську, ні російську не утискають. Вільно переходять. У мене бабуся розмовляє українською. У мене дитина розмовляє українською».
Анонім: «Не можу цього сказати. Я не знаю. – А говорите українською? – Ну, звичайно, я воюю проти ворога, а буду говорити російською?».
Олена: «По-перше, у магазині, по-друге, у транспорті. Там робили зауваження: «Чого ви не розмовляєте державною мовою?» і так далі. Все українською мовою. Усі послуги, все абсолютно, усі переходимо, а що робити?»
Ігор: «Я розмовляю болгарською, хлопчик – молдавською, хтось – російською мовою, хтось – українською. Мені здається, це не важливо насправді. Головне, щоб робили правильно і «ждунів» менше було».
В’ячеслав: «Ні. Просто я щойно з війни прийшов, був на нулі. У мене половина пацанів – російськомовні. І зі Львова там багато людей. Ми одне одного поважаємо, воюємо, б’ємо цю сволоту і жодних проблем у цьому немає».
Тетяна: «В Одесі мене не утискають і ніколи не утискали».
Наталія Павлівна: «Нічого подібного не бачила, не траплялось, і не знаю. Я розмовляю і російською, і українською, як мені потрібно. Це все вигадка».
Олег: «Наїжджають» на всіх, хто відповідає російською в аптеках, у магазинах, в інших закладах. Дуже часто людина розмовляє російською, а на неї починається «наїзд». Якихось омбудсменів вигадали, які наїжджають, якщо мовний закон не виконується, до того ж це тільки щодо російської мови, інші мови меншин вони не чіпають».
Марія: «Взагалі ніколи не було, ми вдома спілкуємося російською, з дітьми – коли як, тому що у школі українською, зрозуміло. Ніколи жодних питань не виникало».
Ірина: «Ні. Я ж з вами російською спілкуюся. Конфліктів ніколи не було. Всі одне одного розуміють. Я, принаймні, такого жодного разу не бачила».
Олександр: «Я вважаю, що не утискають. І такого ніколи не було. Можна побачити по знаках на будинках, книги продаються, література, на тій же «Книжці» можна побачити. Ніколи тут такого не було. Одеса взагалі полінаціональне, мультикультурне місто, де можна побачити традиції народів Європи та Сходу».
Людмила: «Так. Роблять зауваження «чого балакаєш не тією мовою» – це дурість».
Олександр: «А чого мають їх утискати? Кому як зручно, той так і спілкується».
Олена: «Ні, не утискають. Чого це, нащо? Це не вирішує питання. Питання вирішує те, що в душі у людини».
Вікторія: «Звичайно, ні. Жодного утиску немає. На особистому прикладі, досвіді я цього не бачу. Особисто я ніколи нікому зауважень не робила і робити не збираюся, тому що людина сама повинна зрозуміти, якою мовою їй краще розмовляти, але на мою особисту думку, – це повинна бути українська мова, бо живемо ми в Україні».
Анонім: «Не те слово! Це просто жах і неподобство! Якщо ви ставите подібні запитання, то ви прагнете зам’яти це питання взагалі! – Чому зам’яти? Я хочу почути ваші аргументи».
Віктор: «Ми не відчуваємо поки, щоб когось утискали, повна демократія у нас в Одесі».
Читайте також:
