Ключові моменти:
- Таміла Васильєва вирішила присвятити себе медицині ще в чотири роки і, попри сумніви родини, вступила до медичного училища.
- Вона вже 17 років працює операційною медсестрою в Одеській обласній клінічній лікарні.
- Роль операційної сестри — передбачати кроки хірурга і миттєво реагувати на нестандартні ситуації під час втручань.
- Один із її робочих днів тривав майже дві доби через участь у програмі трансплантації та послідовні операції.
У кіно хірурги часто стоять у центрі уваги, але в реальному операційному блоці все працює як злагоджений механізм: команда фахівців, де кожен відповідає за свою ділянку роботи. Операційна медсестра — одна з ключових ланок цієї системи. Ми поспілкувалися з Тамілою Васильєвою, яка вже 17 років працює в операційному блоці Одеської обласної клінічної лікарні, щоб дізнатися про її шлях, щоденну практику та професійні виклики, що потребують уважності й інтуїції.
Як дитяча мрія стала професією
Ще в чотири роки Таміла сказала батькові, що виросте медиком. Ця мрія супроводжувала її все життя. Сьогодні, після багатьох років у професії, вона зізнається: кожного разу, коли заходить до операційної, відчуває ті самі емоції, що й уперше.
Таміла народилася в місті Південне на Одещині і з дитинства знала, що її місце пов’язане з медициною.
— Пам’ятаю, як тато порізав палець, і я сказала йому, що лікуватиму, бо стану медиком, — усміхається вона.
Інші варіанти майбутньої професії навіть не розглядалися. Мама наполягала на технічному інституті харчової промисловості, де навчався брат, але Таміла твердо вирішила йти своїм шляхом і з першої спроби вступила до медичного училища.
Операційна бригада — як зіграний оркестр
Під час навчання уявлення про професію змінюються. Але перше потрапляння до операційного блоку справило на Тамілу особливе враження — він виявився зовсім не таким, як уявляла.
— Це було майже диво, — пригадує вона. — Люди працювали без зайвих слів: одного погляду або легкого руху голови вистачало, щоб зрозуміти один одного.
Відтоді вона порівнює операційну з добре зіграним оркестром: кожен знає свою партію, довіряє колегам і спрямовує зусилля на єдину мету — здоров’я пацієнта.
Бути на крок попереду хірурга
Операційна медсестра має не лише ідеально знати інструменти та послідовність операції. Вона мислить разом із хірургом і передбачає його дії.
— Якщо очікую складну або нестандартну операцію, готуюся заздалегідь: читаю спеціалізовані матеріали, переглядаю відео, — розповідає Таміла. — Мене навчили бути на крок попереду: розуміти, що робитиме хірург далі, і бути готовою до будь-якого розвитку подій.
Вона особливо вдячна професору Володимиру Грубніку за те, що завжди ділиться досвідом і відповідає на запитання.
Навчання для Таміли — постійний процес. Навіть після 17 років у операційному блоці вона продовжує відкривати для себе нові підходи та техніки.
Коли досвід змінює практику
Одного разу під час операції на пацієнтові з пухлиною прямої кишки Таміла запропонувала використати інший вид шовного матеріалу.
— Я знала, що ці нитки будуть зручнішими для хірурга й кращими для пацієнта, — пояснює вона.
Минуло майже сім років, і зараз під час багатьох операцій на шлунково-кишковому тракті лікарі застосовують саме цей матеріал.
Такі деталі рідко потрапляють до офіційних звітів, але саме з них складається повсякденна професійна робота тих, хто працює поруч із хірургом від початку до кінця втручання.
Частина команди, яка рятує життя
Одним із важливих епізодів у професійній біографії Таміли стала участь у програмі трансплантації.
Коли до лікарні приїхали фахівці Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені Шалімова, Тамілу запросили до команди, яка брала донорські органи для подальшої пересадки.
Той робочий день розпочався о десятій вечора і закінчився лише наступного вечора — майже доба без відпочинку. Але Таміла запам’ятала не втому, а відчуття важливості виконаної роботи.
— Було відчуття, що ми робимо дійсно вагому справу. Ці органи дали шанс іншим людям на нове життя, — ділиться вона.
Робота, яку не хочеться змінювати
За роки роботи Таміла отримувала пропозиції поїхати за кордон, але відмовилася.
Для неї важливі не лише сучасні технології та кар’єрні можливості, а й люди, з якими вона працює.
Тому вона залишилася в колективі, який давно став для неї другою родиною.
Вдома її жартома називають сімейним лікарем.
— Тепер усі задоволені, бо мають свого домашнього медика, — сміється Таміла. — Родичі, сусіди, знайомі постійно звертаються з аналізами та питаннями.
Вона говорить про це легко і з усмішкою — так само, як про свою роботу.
Схоже, саме це і пояснює, чому після 17 років у операційній вона досі з таким самим інтересом ставиться до професії, обраної в дитинстві.
Раніше розповідали про студентів політехніки, які створили пристрій для відновлення рухів руки в поранених
Читайте також: «На милицях ходив по колу»: ветеран з Одеси розповів, як бюрократія випробовує захисників у тилу
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
