Він приїхав, щоб подивитися в очі батькам загиблого воїна і сказати слова, які неможливо вимовити без сліз: «Дякую вам за те, що виховали такого сина».
Біля могили Романа Маргази його батьки розповіли, що син передчував свою загибель. Він про це навіть попереджав мати, тому що завдання, яке отримала Третя окрема штурмова бригада, що у лютому 2024 року направили під Авдіївку, було нереально складним.
– Ми отримали завдання вистояти на позиціях три-чотири доби, щоб дати можливість вийти з Авдіївки з можливого оточення понад 10 тисячам наших людей – прикордонникам, ЗСУ, Нацгвардії, – розповів подробиці операції бойовий командир. – Але цього часу не вистачило, тому що була лише одна дорога через Ласточкине, і нею можна було пересуватись тільки вночі. Ми тримали оборону дев’ять діб, на нас ворог кидав свої елітні сили. Але ми виконали завдання – забезпечили вихід всіх підрозділів. Ми виходили останніми. Забирали із собою поранених і загиблих. Моя остання група з п’яти людей евакуювала чотирьох поранених бійців. Це сповільнило рух – їх настигла ціла рота ворога. Всі загинули.
Зараз наша бригада, частиною якої назавжди залишився Роман Маргаза та інші загиблі хлопці, тримає оборону на Харківському напрямку. За рік ми не віддали ворогу жодної позиції. Навпаки – звільняємо рідну землю метр за метром.
Читайте також:
