Зміст
Ще три країни визнають Палестину. Як реагує Ізраїль
Сьогодні про плани визнати державу Палестину оголосили ще три країни. Норвезький прем’єр Йонас Гар Стьоре сказав про це першим.
“Під час війни з десятками тисяч загиблих і поранених ми повинні втілити в життя єдину альтернативу, яка пропонує політичне рішення як для ізраїльтян, так і для палестинців: дві держави, які живуть пліч-о-пліч, у мирі та безпеці”, – зазначив він.
Його іспанський колега Педро Санчес уточнив, що визнається палестинська держава у межах до Шестиденної війни 1967 року. Ще минулої осені він казав про такі плани, а останніми місяцями вмовляв інші європейські країни.
“Настав момент перейти від слів до справи сказати мільйонам палестинців, що ми з ними і що надія залишається”, – звернувся він до парламенту в Мадриді.
Прем’єр-міністр Ірландії Саймон Харріс висловив сподівання, що протягом наступних днів їхню ініціативу підхоплять інші країни.
Норвегія, Іспанія та Ірландія офіційно визнаватимуть Палестину з 28 травня 2024 року.
Щодо дати, очевидно, це символічний жест, присвячений 60-річчю заснування “Організації визволення Палестини”. Вона спочатку виступала за знищення Ізраїлю, але через роки змінила головну ціль на користь створення арабської палестинської держави. Проте остаточно від антиізраїльських ідей не відмовилася.
Як і слід було очікувати, Ізраїль обурений та відкликав послів. Міністр закордонних справ Ісраель Кац назвав рішення сигналом палестинцям та усьому світу про те, що “тероризм окупається”.
За його словами, цей крок може завадити зусиллям щодо припинення вогню в секторі Газа та звільнення заручників, захоплених під час атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року.
Коли проголосили державу Палестина
Палестина була однією з територій колишньої Османської імперії, мандат на управління якою Ліга Націй надала Великобританії в 1922 році. Зрештою, всі вони стали незалежними державами, за винятком Палестини.
Британський мандат підтримував створення національного осередку для єврейського народу. У період дії мандату з 1922 по 1947 роки відбувалася масова імміграція євреїв, здебільшого з Європи. У 1937 році арабське населення підняло повстання, після якого з обох боків настала ескалація насильства.
У 1947 році Великобританія винесла палестинське питання на розгляд ООН, яка запропонувала розділити Палестину на дві держави – арабську та єврейську, а для Єрусалиму створити спеціальний міжнародний режим.
Ізраїль проголосив незалежність у 1948 році і в ході війни із сусідніми арабськими країнами взяв під контроль 77% території підмандатної Палестини, включаючи більшу частину Єрусалиму. Все, що залишилося, опинилося під контролем Йорданії та Єгипту.
Під час війни 1967 року Ізраїль зайняв сектор Газа та Західний берег річки Йордан, включаючи Східний Єрусалим. Після війни 1973 року Рада безпеки ООН закликала до мирних переговорів, а Генасамблея підтвердила право палестинців на самовизначення. У 1975-му “Організація визволення Палестини” набула статусу спостерігача в ООН.
Влітку 1982 року Ізраїль вторгся до Лівану з метою ліквідувати ОВП. Сторони домовилися про припинення вогню, а палестинські загони було виведено до інших країн. У 1987 році на палестинській території почалася інтифада – масове повстання проти Ізраїлю.
На його фоні палестинський лідер Ясір Арафат в односторонньому порядку 15 листопада 1988 року проголосив державу Палестина зі столицею в Єрусалимі. Це сталося в Алжирі під час засідання Палестинської національної ради у вигнанні.
Як світ визнавав палестинську державу
Тоді ж у листопаді 1988-го Алжир став першою країною, яка визнала Палестину. Протягом кількох тижнів його приклад наслідували десятки інших країн, включаючи більшу частину арабського світу, Індію, Туреччину та більшу частину Африки.
Наступна хвиля припала на кінець 2010 – початок 2011 року у відповідь на рішення Ізраїлю скасувати заборону будівництва єврейських поселень на Західному березі річки Йордан. З визнанням виступила низка країн Південної Америки, включаючи Аргентину, Бразилію та Чилі.
Фото: зеленим позначено країни, які визнали Палестину (wikimedia.org)
За даними палестинської адміністрації, яка має обмежені повноваження в деяких частинах Західного берега, на сьогодні 142 із 193 країн-учасниць ООН визнають державу Палестину. Більшість із них – представники Глобального Півдня.
Україна як член ООН визнала Палестину, перебуваючи у складі СРСР. У 1990-х президент Леонід Кучма та голова Палестинської національної адміністрації Ясір Арафат обмінялися візитами. З 2001 року встановлені дипломатичні відносини. Відносини із сектором Газа не підтримуються з приходом до влади терористів ХАМАС.
Першою країною Західної Європи, яка визнала Палестину, стала Швеція у 2014 році. Там мешкає велика палестинська громада, а рішення було прийнято через зіткнення у Східному Єрусалимі. До цього палестинську державу визнали Болгарія, Кіпр, Чехія, Угорщина, Польща та Румунія.
Нова хвиля почалася в 2024 році на фоні триваючої війни в секторі Газа. Мальта і Словенія висловили готовність визнати Палестину “за сприятливих обставин”. Французький президент Емманюель Макрон заявив, що визнання без миру – “більше не табу” для Франції, а міністр закордонних справ Великобританії Девід Кемерон натякнув, що Лондон теж роздумує над цим.
Із західного табору визнання Палестини також припускає Австралія. США, Канада та низка західноєвропейських країн поки не виступили з публічною позицією.
Сполучені Штати давно виступають за вирішення проблеми двох держав – однієї для ізраїльтян та однієї для палестинців – шляхом прямих переговорів. Мирний процес стояв на місці багато років, але зараз Вашингтон працює з арабськими країнами над повоєнним планом для Гази, який передбачає створення палестинської держави.
Ситуація має і важливий внутрішньополітичний аспект у контексті листопадових виборів президента США. Серед електорату Джо Байдена значну частину становлять ліві пропалестинський налаштовані виборці, тоді як республіканці на чолі з Дональдом Трампом традиційно підтримують Ізраїль. Це змушує Білий дім активно маневрувати між союзницькими зобов’язаннями перед Ізраїлем та електоральними міркуваннями.
Реалізація будь-яких планів близькосхідного врегулювання на практиці у будь-якому разі неможлива без згоди Ізраїлю. Рішення європейських країн про визнання Палестини викликали у влади країни категоричне неприйняття.
Яка позиція Ізраїлю та чому він проти
Ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньяху вважає, що визнання палестинської держави стане “величезною нагородою” за напад ХАМАСу. Ключові партнери по коаліції, у тому числі міністр фінансів Бецалель Смотрич та міністр нацбезпеки Ітамар Бен Гвір, є затятими противниками держави Палестина.
Навіть політичні суперники Нетаньяху утримуються від публічного обговорення ідеї створення двох держав після атаки терористів 7 жовтня 2023 року.
У січні Нетаньяху анонсував законопроект, який відкидає “міжнародні диктати” на користь Палестини. За його словами, він зіштовхнувся зі спробою нав’язати створення палестинської державності в односторонньому порядку, яка “поставить під загрозу існування держави Ізраїль”.
“Ми категорично відкидаємо це”, – заявив прем’єр.
Основні аргументи, які спростовують право палестинської держави на існування, були сформульовані ще у 2011 році:
-
у заявленої держави немає певної території та діючого ефективного уряду. Палестинська адміністрація не контролює ані сектор Газа, ані Західний берег
-
незрозумілі питання з населенням. Палестинська адміністрація нібито претендує на захист інтересів усіх палестинців, але відмовляється надати громадянські права палестинським біженцям
-
є сумнів, що палестинське керівництво визнає міжнародне право і прагне миру. Це необхідна умова для прийняття Палестини до ООН
Який статус має Палестина в ООН
На даний час Палестина має статус постійної держави-спостерігача при ООН. Це дозволяє їй брати участь у всіх процесах організації, за винятком голосування в Раді безпеки, Генасамблеї та шести головних комітетах. Протягом 2019 року вона виконувала функції голови групи країн G77, що розвиваються.
У квітні Палестина надіслала генсеку ООН лист із проханням переглянути заявку на вступ від 2011 року. А майже два тижні тому Генасамблея ухвалила резолюцію про надання “прав та привілеїв” із закликом до Ради безпеки схвалити запит стати 194-м членом ООН.
Є думка, що нинішня заявка має більше шансів на успіх, ніж будь-коли, оскільки західні уряди прагнуть відмежуватися від війни в секторі Газа.
“Ми вже стали свідками того, як Франція та Британія з часом змінили позицію, натякаючи на можливу підтримку (палестинської державності, – ред.), – наводить The Washington Post цитату професора міжнародних відносин у Лондонському університеті SOAS Жільбера Ашкара.
Він також припустив, що США можуть утриматися від голосування проти, як це було в березні, коли Вашингтон не став блокувати резолюцію Радбезу ООН про припинення вогню в секторі Газа. Офіційні особи США наполягають, що прийняття Палестини можливе лише після мирної угоди з Ізраїлем.
Якими будуть наслідки для ситуації на Близькому Сході
Визнання палестинської держави на Заході надасть їй більше політичної, юридичної та навіть символічної влади.
“Такі зміни закладуть основу для переговорів про постійний статус між Ізраїлем та Палестиною не як набір поступок, а як між рівними утвореннями в очах міжнародного права”, – вважає колишній чиновник Держдепу США Джош Пол, який пішов у відставку через розбіжності з політики щодо сектора Газа.
Але, можливо, найбільша перевага для палестинців має саме символічний характер. Для Палестинської автономії на частині територій Західного берега “весь сенс існування полягає у визнанні”, пояснює близькосхідний аналітик із Канади Філіп Ліч-Нго.
Нещодавні опитування показують, що більшість ізраїльтян не хочуть бачити палестинську державу. Швидше за все, історію з визнанням запише собі в заслуги ХАМАС, доводячи, що терор дає результат, вважає Джером Сігал, директор International Peace Consultancy і засновник Єврейського лобі миру.
Чи сприятиме визнання Палестини миру на Близькому Сході? Навряд чи про це можна казати на цьому етапі. Рішення Норвегії, Іспанії та Ірландії по суті означає визнання “Організації визволення Палестини” та голови палестинської адміністрації Махмуда Аббаса.
Проте терористи ХАМАС категорично не сприймають ані Аббаса, ані його організацію. Навіть на Західному березі 88-річний політик багатьма сприймається як старий, який поступився територією бойовикам.
Таким чином, усі переваги визнання Палестини залежать від того, як розвиватимуться події в Ізраїлі, пише RTE. Як і слід було очікувати, там виступають проти, але на фоні зростаючого міжнародного тиску з боку поміркованих урядовців Нетаньяху все частіше лунають заклики провести дострокові вибори. Понад 70% ізраїльтян підтримують такий крок.
“Важко сказати, коли настане переломний момент, але якщо тиск продовжить зростати, він може наступити дуже скоро. І хоча немає жодних гарантій, ясно одне – США наполягатимуть, щоб новий уряд відновив переговори про проблему двох держав”, – зазначає видання.
При підготовці тексту використовувалися: інформація з відкритих джерел, заяви європейських та ізраїльських політиків, матеріал з сайту ООН, публікації AFP, DW, The Washington Post, RTE та The Jerusalem Post.
