Основні моменти:
- Вулицю Політкаторжан в Одесі переименували на честь архітектора Івана Яценка;
- Нова назва вулиці зберігає пам’ять про політичних каторжан XIX-XX століть;
- Політкаторжани створювали товариства, писали спогади та формували архіви, але також піддавалися репресіям у радянський період;
- Іван Яценко прожив всього 37 років, проте він спроектував безліч будівель, які визначають сучасний вигляд Одеси. У його доробку – будинки на Канатній, Єврейській, Старопортофранківській, готель «Версаль» та будівля Навроцького на Ланжеронівському.
- Перейменування викликає питання: чи можливо зберегти пам’ять про минуле, створюючи нові урбаністичні символи?
Що таке політкаторжани та чому їхня історія важлива
На межі ХІХ–ХХ століть будь-яка спроба протесту проти самодержавства могла обернутися смертю. Формально каторга не була вироком без можливості повернення, але насправді це був вирок без права на повернення. Сотні українців та російських революціонерів потрапляли у Сибір або на Далекому Сході, де роками працювали на шахтах чи при спорудженні доріг. Голод, хвороби, відсутність медичної допомоги та виснажливі переходи в кайданах ставали невід’ємною частиною їхнього життя. Не всі доживали до кінця строку.
Однак, ті, хто вижив, після революції 1905 року змогли об’єднатися. Вони заснували «Товариство колишніх політичних каторжан і поселенців» – неформальну спільноту пам’яті та підтримки. Тут вони знаходили друзів, роботу, медичну допомогу, а також усвідомлення, що їхні страждання не були забуті. Вони писали спогади, читали лекції та формували архіви. Їхні голоси нагадували про те, що свобода ніколи не є безболісною.
Однак у 1930-х роках ситуація повторилася. Радянська влада, яка спочатку возвеличувала колишніх політкаторжан як «символи жертовності», швидко перетворила їх на «ворогів народу». Середній вік розшифровувався. Старі каторжани потрапляли в нові табори – радянські. Ті самі кайдани, ті самі дороги, але під іншою назвою.
ГУЛАГ став трагедією для мільйонів, серед яких були й українці. Одні помирали від голоду чи недуг, інші ставали жертвами розстрілів під час Великого терору. Тільки після смерті Сталіна почався процес реабілітації, але він залишався маловідомим і принизливим. Багато хто не дожив до відновлення честі за життя.
Історія політкаторжан є лекцією про те, що тиранія завжди шукає способи придушувати свободу, змінюючи лише назви таборів. Вона наразі звучить особливо актуально, коли тисячі українців продовжують незаконно утримуватися російськими органами.
Проте, вулицю все ж таки перейменували, адже організація політкаторжан була радянською.
Іван Яценко: коротке життя, велика спадщина
Забуте ім’я видатного українського архітектора Івана Яценка знову повернули до життя. Він прожив лише 37 років, але створив десятки будівель, які досі формують обличчя Одеси. Яценко не мав великого часу, але залишив по собі слід в історії міста.
У рідній Одесі архітектор працював близько десяти років і за цей час спроектував безліч споруд. Серед них – курорт і грязелікувальня на Хаджибейському лимані. Це місце стало символом: сосни, цілющі грязі та чисте повітря. Тут лікувалася Леся Українка, і простір осягнув символічне звучання – відпочинок поєднувався з культурною спадщиною.
Основу його творчості становили прибуткові будинки – модний тренд початку ХХ століття. Його будівлі можна знайти на Канатній, Єврейській, Старопортофранківській вулицях. Вони здаються звичними елементами міського ландшафту, але варто підняти погляд – виразна ліпнина, балкони та фасади досі відображають його талант.
Серед найвизначніших проектів – готель «Версаль» на Грецькій та Красному провулках. На початку ХХ століття він не вважався надто розкішним, але пропонував нововведення: теплі ванни, уважний сервіс та навіть вегетаріанську кухню. Готель став популярним, після візиту Івана Франка, який зупинявся там під час лікування.
Найбільшим шедевром Яценка вважається будинок Василя Навроцького на Ланжеронівській, 8, поруч з Оперним театром. Це не просто житлова будівля, а архітектурний міст між величчю театру та сусідніми кварталами. Ліпнина, скульптури, годинник на вежі – це ексклюзивний елемент для Одеси, що перетворює цю будівлю на символ статусу та респектабельності.
Вагомою частиною його слави стала редакція газети «Одеський листок», яку видавцем був Василь Навроцький, відомий меценат та новатор. Серед знаменитих відвідувачів були Іван Бунін, Володимир Жаботинський та Костянтин Паустовський.
Чи є справедливим перейменування?
Перейменування вулиці Політкаторжан викликає неоднозначні емоції. З одного боку, спільнота політкаторжан справді виникла у радянський період, але з іншого – сама історія політичних в’язнів не втратила актуальності й сьогодні.
Українці зазнавали репресій у різні часи: від царату до радянських таборів і сучасних російських тюрем. Отже, питання залишається відкритим: чи можна формувати нову пам’ять, стираючи стару? Чи можна знайти місце для обох в історії?
