Основні факти:
- У Одесі колись існувала вулиця, яка носила ім’я “палкої революціонерки” Віри Фігнер, яка брала участь у підготовці замахів на Олександра II в Одесі та Петербурзі. Нещодавно її перейменували.
- Віра Фігнер була з дворянської родини. Вона навчалася у Швейцарії, стала членом “Всеросійської соціально-революційної організації” і вела специфічну “боротьбу за народну справу”. У 1883 році її засудили до страти, проте цей вирок згодом змінили.
- В результаті деколонізації нова назва вулиці була присвячена Євгену Буковецькому, представнику одеситів, талановитому художнику та підприємцю.
Співучасниця вбивства царя
Вона виникла у дворянській родині та з’явилася на світ у 1852 році в Казанській губернії. Всю свою молодість вона присвятила вищій освіті, навчаючись у престижних швейцарських інститутах, таких як Берн і Цюрих.
Там вона стала членом “Всеросійської соціально-революційної організації”. Після розірвання шлюбу з чоловіком, котрий не поділяв її переконання, вона повернулася до Росії як фельдшер, знову поринула в революційну діяльність.
Віра брала участь у плануванні замахів на Олександра II в Одесі (1880 рік) та Петербурзі (1881 рік, де цар загинув). Після цього залишилася в Одесі, продовжуючи революційну діяльність, зокрема організувавши підпільну друкарню.
Вона також зуміла здійснити замах на військового прокурора в Одесі у 1882 році. Як пише у своїх мемуарах, Одеса їй не дуже подобалася, і єдиним приємним спогадом залишилася зустріч з особою на прізвище Юрковський, що здійснив напад на Херсонське казначейство.
Восени 1883 року її заарештували у Харкові. Її засудили до страти, але згодом замінили термін на безстрокову каторгу. Згодом її “помилували” — їй призначили 20 років ув’язнення, які вона відбула в одиночній камері.
Після відбуття терміну її заслали на віддалені території, потім дозволили поїхати до Європи для лікування. Однак вона знову активно брала участь у політичному житті, переживши дві революції в Росії.
У 1926 році, на честь 45-ї річниці вбивства імператора Олександра II, Вірі Фігнер виплатили персональну пенсію як учасниці замаху. У 1933 році пенсію збільшили до 400 рублів на місяць.
Цікаво, що автор цих рядків запитав “штучний інтелект” про середній розмір пенсій того часу. За його даними, середня пенсія становила 30-50 рублів, а заробіток робітників у промисловості складав 150-250 рублів; цей період був відзначений голодом і картковою системою.
Варто зазначити, що наприкінці свого життя Фігнер шкодувала про свою терористичну діяльність, адже в країні почав розвиватися терор державного масштабу. Один з її родичів був розстріляний у 1938 році. Вона писала листи Сталіну та Калініну, просячи не знищувати старих членів кадетської, есерівської та народницьких партій, але безрезультатно.
Віра Фігнер померла в 1942 році. Тепер її вулиця названа на честь Євгена Буковецького – типового одесита, що народився у 1866 році в родині відомого підприємця Йосипа Буковецького.
Вулицю Фігнер перейменували на честь одеського художника Буковецького
Євген Буковецький закінчив Одеське реальне училище та Малювальну школу одеського товариства витончених мистецтв. Провчившись рік в Академії мистецтв, він подорожував Європою, відвідуючи музеї в Парижі та Мюнхені, навчаючись живопису у західних майстрів.
Він повернувся до Одеси у 1891 році та почав активно брати участь у виставках південноросійських художників. З початку 1890-х років Буковецький також був учасником виставок передвижників у Москві та Петербурзі. У 1894 році став співавтором статуту Товариства південноросійських художників.
Крім живописної діяльності, він займався підприємництвом — у 1890-х роках володів лазнями та готелем на Князівській вулиці, а також рестораном та готелем на Торговій. У 1919 році Буковецький відкрив художню студію у своєму будинку на Князівській, 27, справи якої, на жаль, недовго тривали.
У 1937 році він почав викладати в Одеському художньому училищі. Його твори були представлені в Одеському, Запорізькому та Вінницькому художніх музеях, Національному художньому музеї України і в кількох приватних колекціях. Вони також були в Херсонському музеї ім. Шовкуненка, поки їх не “позичили” окупанти. Але сподіваємося, що вони повернуться!
Євген Буковецький помер 27 липня 1948 року, похований на Другому Християнському кладовищі в Одесі.
Валерій БОЯНЖУ, Одеса-Херсон
