Навіть якщо відвідувач один
Після снігової хуртовини стояв мороз. Закохана парочка зрозуміла, що довго погуляти не вдасться. Щоб довше побути разом, хлопець із дівчиною заскочили в музей — відігрітися.
Співробітник музею Юрій Шлапход глянув на годинник: до заходу була ще година — достатньо для ґрунтовної екскурсії.
— Цікавитеся історією рідного міста Рені? Молодці! — зустрів відвідувачів Юрій. — Ви, звісно, знаєте, що в наших краях перші поселення з’явилися понад шість тисяч років тому: приходили на річку Нижній Дунай римляни, греки, скіфи, пройшлися монголо-татари — кого тут тільки не було! І всі залишили свій слід: у знаряддях праці, одязі, грошових одиницях…
І, звернувши увагу пари на одну з численних монет, повідав захопливу історію.
Молоді люди не лише слухали — спостерігали за екскурсоводом, який зі щирим захопленням розповідав про рідне місто. Вони й не підозрювали, що перед ними — столяр із Харкова.
Юрій Шлапход проведе повноцінну екскурсію навіть для однієї людини. А це відбувається часто, адже поруч — перукарня, де стрижуться водії-далекобійники. Якщо до майстра черга, то гість міста заходить скоротати час у місцевий ренійський музей.
Був і челноком, і заробітчанином
Юрій Шлапход народився і виріс у Рені. У школі улюбленими предметами були історія, географія та уроки праці. Після служби в армії та закінчення меліоративного технікуму Юрій поїхав до Харкова — на батьківщину до своєї обраниці. Велике місто з метрополітеном йому дуже сподобалося.
Працював на різних підприємствах, намагаючись, щоб робота була пов’язана з деревом. У період перебудови мотався до Польщі — багато хто тоді став «челноком». У лихі дев’яності подався на заробітки в Підмосков’я.
— Здавалося, всі гроші світу зосереджені в Москві, — згадує Юрій Шлапход. — Я зібрав бригаду, навчив хлопців столярної справи — замовлень у нас було багато. Будували собі особняки чиновники і бандити. Найбільшою проблемою було зберегти зароблене: нас безбожно «трусили» і міліція, і військові, і рекет. Бувало, вже сіли в поїзд Москва — Харків, зазирають у купе бандити: «Вас вітає рекет: по 20 доларів з носа».
У 1996 році Юрій вирішив ніколи не залишати рідну Україну. Через три роки зареєстрував ФОП, взяв в оренду приміщення, купив обладнання і почав працювати.
Перламутрове весілля — в Парижі
Починав із найпростіших замовлень — вікна, двері, альтанки. Поступово перейшов на цінні тверді породи дерева, з яких виготовляв сходи, меблеві фасади.
— У кожного своє розуміння краси, але я не боявся ексклюзивних замовлень, — розповідає Юрій. — Для мене важливо, щоб замовник був у захваті. Така оцінка не менш значуща, ніж гонорар. Я взагалі люблю відчувати свою потрібність.
За двадцять років роботи столярний цех Юрія Шлапхода набув у Харкові великої популярності.
Але, попри зайнятість, майстер завжди приділяв увагу сім’ї — дружині та двом донькам. Щороку вони їздили відпочивати на море в Затоку, заїжджали в Рені, де жила рідня.
— А 30-річчя спільного життя, перлове весілля, ми зустріли з дружиною в Парижі, на Єлисейських полях, — розповідає Юрій.
Але 24 лютого 2022 року все досягнуте багаторічною працею було перекреслено армією Путіна.
Харків бомбили постійно. У багатоповерхівці, де жив Юрій, згоріли два під’їзди. Залишатися було неможливо — і Юрій із дружиною приїхав у містечко свого дитинства. Житло купувати не стали — вирішили облаштувати старий батьківський будиночок.
Робота майстра знайде
Одного разу зустрів колишню однокласницю Галину Маратаєву, яку нещодавно призначили директором історико-краєзнавчого музею, і вона розгорнула там великий ремонт. Зайшов подивитися — робота кипіла. Юрій одразу підключився, адже вільного часу у переселенця було багато.
Незабаром двох робітників призвали в армію, і Юрій став на їхнє місце — завершувати ремонт.
Після відкриття до музею почали приходити школярі, і директорка помітила, що біля Юрія завжди збирається зграйка дітлахів: він так захоплююче розповідав про історію Рені та Придунав’я, що діти до нього просто «прилипали». Так Юрій став штатним співробітником музею.
— Я все життя захоплювався історією, але постійно був дуже зайнятий, — каже Юрій. — Мене завжди зачіпало: Ізмаїл знають усі, а Рені — ні. Але як розкажеш — ух ти!
А Харків ще треба відбудовувати
Столярний цех евакуювати в Рені Юрій не став: по-перше, це дуже складно і дорого, по-друге, всі його клієнти залишилися в Харкові, по-третє, війна завершиться — треба буде мегаполіс відбудовувати.
А поки Юрій задоволений тим, що не сидить без діла і що на життя вистачає: 2700 гривень пенсія, 2000 гривень допомога як переселенцю, плюс зарплата співробітника музею — разом 10 тисяч.
— Знаєте притчу про мету життя? Її можна висловити всього одним словом: «Виживай!» Чим сьогодні ми всі і займаємося, — каже наш герой.
Нині Юрій майструє з дерева гармату на лафеті, схожу на ті, що використовували у XVII-XVIII століттях. Думає, що дітям сподобається новий експонат музею.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю видання «Одеське життя» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
