Ключові моменти
- Петровірівка колись була жвавим містечком на Шпаковому шляху, яким чумаки безмитно доставляли сіль з Куяльника в Європу.
- У селі працює унікальний історико-краєзнавчий музей, що зберігає локальну спадщину та залучає молодь через гуртки і дослідницькі проєкти.
- Архітектурною перлиною Петровірівки вважають Петропавлівську церкву (1845 р.) та кілька збережених будівель єврейської громади.
- Громада активно підтримує ЗСУ, розвиває соціальні програми і отримує допомогу від благодійних організацій — зокрема трицикли для соцпрацівників.
- У громаді модернізують інфраструктуру: ремонтують дороги, оновлюють шкільні їдальні та організували безкоштовні обіди для всіх учнів.
Найвідоміший ринок живої сили
У 1540 році кримський хан Сахіб Ґерай і польський король Сигізмунд ІІ Август уклали угоду, за якою чумакам дозволили безмитно доправляти сіль з Причорномор’я до Польщі та Західної Європи. Торгові колони їхали на солеварню й повертались через територію нинішньої Петровірівки — важливий вузол на Шпаковому шляху, звідки шляхові тракти вели на північ України, до Поділля, Волині та далі в Європу.
За часів османської адміністрації на цій ділянці діяла турецька поштова станція. Після приєднання краю до Російської імперії, на землях поміщика Петра Поплавського у 1814 році з’явилося містечко Поплавське, яке у 1822 році отримало назву Петровірівка.
Село було відоме також як ринок живої сили — звідси наймалися сільськогосподарські робітники для Ананьївського, Тираспольського та Одеського повітів. Тисячі селян збиралися на центральній площі в очікуванні роботодавців.
За радянської влади, у 1927 році Петровірівку перейменували на Жовтень, а історичну назву повернули лише у 2016 році.
Сільський музей — одночасно оселя, школа і осередок культури
78-річна Ніна Казімірова, яка добре знає історію краю, довгі роки піклується про експонати місцевого історико-краєзнавчого музею та популяризує знання про рідний край.
У фондах музею — зразки народних ремесел, роботи фотографів, скульпторів і живописців, давні світлини, предмети міщанського та селянського побуту, сільськогосподарський реманент і раритети.
«Наш музей — це місток між минулим і майбутнім, створений, щоб передати наступним поколінням накопичену мудрість», — каже Ніна Казімірова.
Вона вважає, що музей має виконувати функції оселі, освітнього центру та храму пам’яті. Щоб поповнити експозицію та зацікавити молодь, пані Ніна організувала дослідницький гурт «Пошук».
Окрім цього, вона заснувала літературний клуб «Вербиченька» і бере активну участь у культурних заходах. Ніна Казімірова є співавторкою книги про історію села «Пам’ять… Історія… Вічність…» і нині працює над новою працею «Джерело пам’яті».
Про Петропавлівську церкву та інші пам’ятки
Ініціатором будівництва церкви святих Петра і Павла став поміщик Петро Поплавський у 1819 році. 31 грудня того ж року Херсонська духовна консисторія дозволила звести храм на честь первоверховних апостолів. Навіть під час будівництва парафіяни вперше відсвяткували храмове свято 22 червня 1822 року.
У повній красі церква постала в серпні 1845 року.
Петро Поплавський активно сприяв розвитку поселення: у 1830 році Петровірівку віднесли до розряду містечок Тираспольського повіту.
На жаль, його син поручик Порфирій Поплавський витратив значну частину спадщини, яку згодом викупив князь Павло Абамелік, представник грузинсько-вірменського роду.
Важливу роль у житті містечка відігравала численна єврейська громада. Із пам’яток архітектури дотепер збереглися кілька єврейських будівель, приміщення синагоги та маєток генерала Павла Іванова і його дружини Єлизавети Абамелік.
Найцінніше в громаді — люди
Громада самостійно вирішує свої питання, а з початком повномасштабної війни активно підтримує Збройні Сили України — десятки місцевих жителів зі зброєю в руках захищають Батьківщину.
Під час останнього ярмарку українського борщу та вареників мешканцям вдалося зібрати 165 тисяч гривень. Ці кошти спрямували на потреби громади та підтримку тих, хто сьогодні на фронті.
Найцінніше в нашій громаді — це люди. Молодь, яка мріє жити під мирним небом, і старші, що надихають і передають досвід, — говорить голова сільської ради Артем Демчуков.
Разом із депутатами сільради він впроваджує заходи підтримки вразливих груп населення, переселенців та дітей.
Десять трициклів для соцпрацівників
Місцеві благодійні організації допомагають громаді: фонд «Наша хата Україна» у партнерстві з Норвезькою радою у справах біженців, БФ «Вітри змін» за підтримки дитячого фонду UNICEF регулярно надають гуманітарну допомогу.
Під опікою фонду «Наша хата Україна» перебувають 37 родин, у яких виховують 149 дітей, а також особи з інвалідністю та внутрішньо переміщені особи. Двічі на місяць ці сім’ї отримують продуктові й господарські набори, а за потреби — ліки. Для Центру первинної медико-санітарної допомоги «Наша хата» придбали два кондиціонери для палат денного стаціонару.
Ромські сім’ї отримали юридичну, психологічну та гуманітарну допомогу від громадської організації «Правозахисний ромський центр».
Працівники центру соціального обслуговування сімейно піклуються про 132 підопічних похилого віку в громаді.
Щоб полегшити роботу соціальним працівникам, фонд «Наша хата Україна» придбав десять акумуляторних трициклів.
Трицикли — це саме те, що потрібно соцпрацівникам, аби швидше добиратися до стареньких, багато з яких потребують постійної сторонньої допомоги, — зазначив Артем Демчуков.
Ремонт доріг між селами — пріоритет
У Петровірівській громаді всіх 428 учнів 1–11 класів забезпечили безкоштовними обідами — як в опорному ліцеї, так і у філіях. Ініціативу фінансують з освітньої субвенції.
Ще на початку широкомасштабного вторгнення в громаді облаштували три шкільні укриття, відремонтували їдальню та закупили новий посуд.
Серед нагальних завдань — ремонт автошляхів. Завдяки зверненням голови громади до Служби відновлення та розвитку інфраструктури в області ухвалили рішення про проведення аварійних ремонтних робіт на умовах співфінансування громади і держави.
Улітку було відремонтовано відрізок дороги Р-71, який з’єднує Петровірівку з Костянтинівкою, Осинівкою та Ширяєвим.
Видатні уродженці села
У Петровірівці народилися:
- Український живописець, представник старшого покоління Одеської школи живопису, майстер натюрморту та тематичної картини — Борис Герус (1905–1998).
- Радянський філософ і історик філософії, академік АН СРСР — Теодор Ойзерман (1914–2017).
- Український дерматовенеролог, професор Семипалатинського медичного інституту — Павло Базика (1920–1986).
- Льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу — Сергій Шевельов (1909–1979).
- Український громадський діяч — Володимир Павловський (1896–1986).
Після Лютневої революції 1917 року Володимир Павловський командував полком Третьої Сибірської стрілецької дивізії. У 1918 році він служив у Томському офіцерському батальйоні, згодом, як українець, був звільнений зі служби. Добровільно приєднався до білої армії адмірала Колчака, де, поранений, був евакуйований для лікування в Маньчжурію. У 1940-х став власником української друкарні «Рекорд» у Харбіні, де друкувалися численні українські видання. Павловський один із засновників товариства «Просвіта» та Української національної колонії в Маньчжоу-Ді-Го.
Факти і цифри про Петровірівку
- У 1886 році містечко стало центром Петровірівської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії.
- Тоді тут мешкало близько 300 осіб, було 45 дворових господарств, православна церква, єврейська синагога, лікарня, школа, поштова та земська станції, аптека, паровий млин, 14 лавок, 5 винних погребів, 2 винні склади, 4 постоялі двори; двічі на місяць відбувалися значні базари.
- На початку XX століття в Петровірівці проживало понад 800 євреїв, які оселилися тут ще з 1830 року й займалися ремісництвом.
- Петровірівська територіальна громада, що об’єднує близько десятка населених пунктів, створена 17 липня 2020 року. Площа громади — 292,4 км², населення — близько 4 500 осіб.
Цікавинка з Петровірівки
У Петровірівці побутує легенда, що «співаючий ректор» Михайло Поплавський може бути нащадком засновників села.
Читайте також:
- Унікальне село бойків на Одещині: історія переселенців, що зберегли дух Карпат
- Петрівськ чи Петросталь: село на Одещині, де кімнати одного будинку знаходяться в різних країнах
- Село Чернече на Одещині: тут є розвинута інфраструктура, чисті джерела та цілюща криниця
Матеріали підготовлено на основі місцевих джерел та спогадів жителів Петровірівки.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
