Ключові моменти:
- У Бессарабській громаді укриття обладнані в 10 із 14 шкіл; у Буджацькій — лише в п’яти з 12.
- Батьки наполягають на очному навчанні. Дистанційка помітно погіршила результати учнів.
- Під час тривог дітей відводять у коридори, у парк або відпускають додому.
- Сучасне укриття Бессарабського ліцею демонструє, якою може бути безпечна школа.
У вересні на півдні Одещини знову загострилася дискусія: як вчити дітей там, де немає укриття. Кореспондент побував у школах Бессарабської та Буджацької громад, поговорив із директорами, вчителями й батьками, і побачив, як освітяни поєднують очне навчання з міркуваннями безпеки під час війни.
Чому сільським школам важко обладнати укриття
На п’ятий рік війни важко уявити, що школа працює без укриття. У містах багато закладів мають підвали, побудовані за типовими проєктами. У селах ситуація інша. Частина шкільних приміщень — це старі будівлі або пристосовані об’єкти без підвалів.
У Бессарабській і Буджацькій громадах таких шкіл приблизно половина. Тому освітяни постійно шукають варіанти, як забезпечити безпеку і зберегти очну форму навчання.
П’ять років дистанційки — це не вихід
Перший рік повномасштабної війни співпав для місцевих шкіл із другим роком дистанційного навчання через COVID-19.
«У моїх учнів успішність дуже впала», — каже вчителька Лісненського ліцею Надія Кравченко. Вона відзначає брак самодисципліни, відсутність живого контакту з учителем, технічні проблеми через вимкнення світла. Діти вдома відволікаються. Батьки часто не мають часу, бо не звикли займатися з дітьми уроками.
На другий рік війни дистанційка втомила всіх — учителів, дітей і батьків. Грошей на повноцінні укриття не було ані в держави, ані в громад. Тож у підвальних приміщеннях робили косметичний ремонт власними силами: ставили старі парти або лавки. Такі приміщення з поганою вентиляцією витримували людей не більше двох годин.
Зросли вимоги до безпеки і укриттів
Минулого року правила навчання за умов безпеки змінили. Тепер умова для очного формату одна — наявність обладнаного укриття.
До укриттів також додали вимоги: два евакуаційні виходи, вентиляція, санвузли для хлопців і дівчат, водопостачання, освітлення, питна вода і резервні джерела енергії. Модернізацію поклали на бюджети громад.
«За весь час великої війни ми лише одного разу отримали субвенцію на ремонт укриття Бессарабського ліцею», — розповідає Оксана Кушнір, керівниця відділу освіти Бессарабської селищної ради. Майже п’ять мільйонів гривень дозволили облаштувати в існуючому укритті дванадцять навчальних кабінетів. Нині 10 з 14 шкіл громади мають укриття. Школи в Ярославовому, Слобідці, Прикордонному та Серпневому — лишаються без захисних споруд.
Громада також побудувала два нові укриття для Виноградівського і Соборненського ліцеїв. Там замінили дахи, зробили додаткові виходи і налагодили вентиляцію. В інших школах під укриття переобладнали цокольні приміщення: встановили санвузли, провели воду, поставили генератори і меблі.
У Буджацькій громаді ситуація гірша. Сергій Лунгу, керівник відділу освіти, каже: із 12 шкіл лише п’ять мають укриття. Серед них — Буджацький ліцей, облаштований коштом громади.
Батьки й депутати взяли відповідальність
Бессарабська і Буджацька громади розташовані в місцевостях, де пощастило уникати прильотів. Тому депутати вже третій рік поспіль підтримують очне навчання на сесіях. У школах проводять збори батьків, і багато родин підписують заяви згоди на навчання дітей у закладах без укриття.
У Серпневському ліцеї батьки домоглися повернення до очного режиму. Зі 150 батьків лише десятеро не підписали відповідне звернення до депутатів.
Під час тривог з жовтим рівнем учнів збирають у коридорах початкової школи. За червоного сигналу дітей відпускають додому. У інших школах практикують інші варіанти. У Лісненському ліцеї під час тривог діти переходять у парк. Там займаються спортом або проводять заходи.
«Відсутність укриття — болюча для мене тема», — каже Світлана Мотиль, директорка Лісненського ліцею. Вона зазначає: хоча батьки й депутати дали згоду, головна відповідальність за дітей залишається на директорі. Тому при гарній погоді школу виводять у парк, щоб діти були зайняті й не блукали вулицями. Взимку їх відпускають додому.
У Богданівській школі навчання іноді триває навіть під час тривог, якщо моніторинг показує відсутність ударної загрози. «Якщо дітей постійно зривати з уроків, про нормальний рівень успішності можна забути», — каже Валерій Міхальчан, директор Богданівського ліцею.
Чи можливо вчитися в укритті?
У Бессарабському ліцеї облаштували сучасне укриття з кабінетною системою. На початку війни воно вміщувало тільки 350 учнів. Тому школу доводилося переводити на змішану схему: тиждень у класі, тиждень дистанційно.
«Коли отримали державну субвенцію, переобладнали укриття. Тепер воно вміщує тисячу учнів, і навчання відбувається у звичайному режимі», — розповідає директор Олег Ткаченко. У приміщенні тепло, працюють генератори, є санвузли і все необхідне для цілоденного перебування. Два класи обладнали проекторами та інтерактивними дошками в рамках грантового проєкту «ДОККА».
Проте це укриття — єдине такого рівня на обидві громади.
Як облаштовані укриття в інших сільських школах
Достатньо пристойні укриття мають Виноградівський, Підгірненський, Соборненський, Красненський, Буджацький та Веселодолинський ліцеї. Однак це великі загальні приміщення, а не окремі класи. Тому проводити в них повноцінні уроки неможливо.
«У нашій школі укриття на двісті дітей розташоване в цоколі. Ми туди дістаємося за сорок п’ять секунд», — розповідає Тетяна Торлак, директорка Підгірненського ліцею. Спочатку підвал переобладнали власними силами. Потім громада виділила 300 тисяч гривень: зробили санвузол, евакуаційний вихід, провели воду, встановили проектор і меблі. Але навіть за цих умов уроки в укритті проводити складно. Тому під час тривог організовують вікторини, перегляди пізнавальних фільмів та інші заходи.
У Виноградівському ліцеї укриття добре облаштоване. Цьогоріч за кошти громади перекрили дах, оновили вентиляцію і освітлення, обладнали меблями, пофарбували стіни й виклали плитку. Організували дві зони — для старших і початкових класів. Під час тривог проводять заходи, але уроки там не ведуться.
Єдине питання — чи будуватимуть у сільських школах нові укриття, щоб забезпечити належний рівень безпеки. Багато малокомплектних шкіл поступово закривають. Інші змінюють статус. Це робить будівництво нових укриттів економічно невигідним для громад. Деякі заклади справді потребують обладнаних сховищ, але чи витягнуть бюджети такі проєкти? За словами фахівців, будівництво шкільного укриття коштує близько 20 мільйонів гривень. Питання лишається відкритим.
Що про очне навчання думають батьки
Наприкінці вересня на засіданні районної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обговорювали роботу шкіл без захисних споруд. Експерти наголошували: організація очного навчання в закладах без укриттів не гарантує належного рівня безпеки. Відділам освіти рекомендували переводити такі школи на дистанційний режим. Батьки відповідають по-різному.
Світлана Звягінцева, мати учня Лісненського ліцею:
«Я проти дистанційки. Мій син у одинадцятому класі, йому складно готуватися до НМТ дистанційно», — каже вона.
Олексій Язаджи, батько учениці Богданівського ліцею:
«Ми живемо в безпечному місці. Навіщо ускладнювати життя дітям і вчителям? Війна є, але діти мають нормально вчитися», — говорить він.
Марія Іванова, мати учня Серпневського ліцею:
«Я лише за очне навчання. Вдома це не те саме. Поки безпечно, школи мають працювати. Я підписала згоду на очне навчання. Це моя дитина, і я за неї відповідаю», — пояснює вона.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
