Річка Кагач — справжня перлина степового Буджаку, природна оаза, навколо якої сформувалося сучасне місто Татарбунари в Одеській області, неподалік від Одеси. Місцеві жителі давно звикли називати її Фонтанка, що відображає джерельну природу цього потоку та його важливість для життя в посушливому ландшафті. Про стан і роль річки розповів заступник директора з наукової роботи Дунайського біосферного заповідника Максим Яковлєв.
Загальна довжина Кагача — близько 30 км, з яких приблизно 8 км проходять через межі міста Татарбунари, формуючи його історичний та природний каркас. У Північному Причорномор’ї вода завжди була найціннішим ресурсом; там, де серед сухих балок і хвилястих рівнин з’являлося джерело чи струмок, виникали стежки, оселі та нове життя. Долина Кагача — це вузька смуга зеленої рослинності в серці степу, що століттями слугувала притулком для людей, тварин і рослин. Для степових територій кожний джерело має критичне значення, адже поверхневих водойм тут небагато, і саме від них залежало існування поселень.
Особливість Кагача, або Фонтанки, — його джерельне живлення, що створює нетиповий для степу мікроландшафт. У верхній частині долини, поблизу джерел, річка іноді нагадує гірський струмок: прозора холодна вода, помітна течія та шум води, що біжить між камінням і корінням. Для рівнинних районів такі умови є рідкісними й формують особливі біотопи для різних видів. Уявіть полегшення мандрівника в розпеченому степу — зупинитися біля прохолодної джерельної води, занурити ноги після далекого шляху й напитися чистої води. Так само відчувають це й птахи, які використовують подібні ділянки як надійні місця для зимівлі та пошуку корму. Зокрема, щозими тут трапляється гірська плиска (Motacilla cinerea) — вид, що характерний для швидких струмків і джерельних потоків; її присутність свідчить про те, що вода Кагача створює особливий, нетиповий для рівнин мікроклімат. Окрім плиски, джерельні місця річки приваблюють і багато інших видів птахів, особливо взимку, коли відкрита, не замерзаюча завдяки підземним притокам вода стає критично важливою для виживання.
За приблизними підрахунками, сумарний дебет джерел Кагача нині перевищує 10 л/с — для степової місцевості це вагомий показник. У минулі десятиліття цей показник був значно вищим — не менше 20 л/с, що забезпечувало стабільну водність долини, живлення численних криниць і формування унікальних ландшафтів. Ще кілька десятиліть тому водоносною була майже вся долина: вона отримувала підживлення від п’яти–семи потужних джерел вище за течією. Це водне плече стало природним фундаментом для життя на цій території і зумовило появу людських поселень.
Долина Кагача знаходиться в регіоні, який тисячоліттями слугував коридором пересування людей між Дунаєм, Причорномор’ям і внутрішніми районами степу. У різні епохи ці землі переходили під контроль кочових племен — скіфів, сарматів та інших народів, для яких джерела були орієнтиром у безкрайньому степу. Пізніше тут зупинялися ногайські татари, облаштовуючи стоянки поблизу природних джерел для напування худоби. У XVIII–XIX століттях почали виникати постійні поселення переселенців, і наявність стабільної води стала визначальною умовою для розвитку селища, що згодом виросло у місто Татарбунари. Саме слово «бунар» у тюркських мовах означає «криниця», що підкреслює важливість водних ресурсів у становленні міста. Отже, Кагач — не просто річка, а історична основа місцевого життя та пам’ять регіону.
Однак у другій половині XX століття природний стан річки зазнав змін під тиском масштабних господарських робіт. У 1970-х роках провели меліоративні заходи, які радикально змінили річкове русло й її долину: русло вирівняли, заплави осушили, прилеглі землі розорали, провели поглиблення річища та спорудили численні греблі й насипи. Такі дії переслідували мету збільшення орних площ, однак водночас порушили природний гідрологічний режим. Як наслідок — поступове зниження водності річки, деградація заплавних екосистем і погіршення якості води в криницях, які довгий час були основним джерелом водопостачання місцевих мешканців.
Складність ситуації погіршили землетруси 1981 і 1990 років, які вплинули на підземні водоносні горизонти регіону. За багаторічними спостереженнями науковців, після цих подій багато джерел втратило потужність, у власників ділянок на правому березі річки пересохли криниці. Хоч раніше долина була практично водоносною всюди, зміни в підземних водних системах призвели до зниження її водності: дебет джерел Кагача, що раніше становив близько 20 л/с, зменшився приблизно вдвічі — явна ознака деградації місцевої гідрології.
На початку XXI століття до проблем річки додалися нові виклики як природного, так і антропогенного характеру. Однією з ключових причин подальшого зменшення водності є кліматичні зміни: підвищення температури і скорочення опадів. Але значну роль відіграють і локальні фактори, безпосередньо пов’язані з людською діяльністю. У багатьох місцях порушені прибережні захисні смуги, які виконують роль природного фільтра та стабілізатора берегів. Розорювання земель майже до урізу води спричиняє ерозію, замулення річища та втрату природних біотопів. Окрему загрозу становить близькість сміттєзвалища на околицях Татарбунар, з якого разом із просочуванням у підґрунтові води до водоносних горизонтів можуть потрапляти шкідливі речовини, ставлячи під загрозу джерельні води та якість води в криницях населення.
Річці шкодять і штучні насипи, і спрямування русла, і різні перешкоди, що перешкоджають природній течії. Разом зі стоками з прилеглих територій це спричиняє застій води, замулення окремих ділянок і повільне зникнення природних водойм та боліт. Для степової зони навіть невелике зменшення об’єму води має серйозні наслідки, оскільки саме вода підтримує життя в долині.
Якщо нинішні тенденції збережуться, річка може втратити свою природну функцію, і деякі ділянки вже починають пересихати. Для степового регіону це означатиме не просто зникнення струмка, а втрату ключового елементу ландшафту, що формувався тисячоліттями. Кагач — більше, ніж водотік: це природна основа існування Татарбунар і пам’ять регіону на півдні Одещини, символ життя серед степу. Те, що в минулому напувало людей, їхні сади та городи, завтра може зникнути, як уже зникли багато малих річок у Буджаку. Це серйозний виклик, особливо в умовах швидких кліматичних змін.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
