Ключові моменти:
- Родина подолала майже 1500 кілометрів у пошуках безпеки
- Жителі Владиченя забезпечили переселенців усім необхідним
- Євсєєви придбали будинок і стали частиною громади
- Родина вважає заселення порожніх сіл перспективою для громад
Внутрішнє переміщення залишається одним із головних викликів війни. Підтримка інтеграції переселенців входить до політики відновлення громад. Тим часом багато південних сіл потерпають від скорочення населення й порожніх будинків. Історія родини Євсєєвих із Харкова ілюструє, як людська підтримка дає шанс на нове життя для людей і громад. З родиною спілкувалася журналістка Анна Терзивець.
Народжений за три дні до великої війни
Родина Євсєєвих
Дев’ятеро людей, дві собаки, хом’ячок і майже півтори тисячі кілометрів дороги. Навесні 2022 року так сім’я залишала Харків. Вони шукали тільки тиші й безпеки. Таким прихистком стало село Владичень Болградської громади в Одеській області. Незнайомі люди зустріли їх щиро. Швидко ці люди стали рідними.
У цьому сховищі у Харкові Євгенія перебувала із новонародженим
Найменший онук Тетяни Євсєєвої народився 21 лютого 2022 року. Через три дні їхнє життя перевернулося вибухами й сиренами. Сусідня вулиця загорілася, і родина вирішила їхати.
Невістка з новонародженим була в пологовому. Їх виписали, але малюк захворів. Лікарня змусила чекати одужання. Усі сподівалися: коли дитина стане здоровою — рушать разом у дорогу.
Дорога в нікуди
маршрут Харків-Владичень, який подолала родина Євсєєвих
У дорогу вирушили всією великою сім’єю: син із дружиною та трьома дітьми, донька з малям і Тетяна з чоловіком Сергієм. Їхали двома автомобілями. Це була дорога в нікуди — з невизначеною метою й довгою дистанцією.
Сергій згадує, що маршрут вийшов довшим, ніж очікували. До Чорноморська було близько 880 кілометрів, а далі — ще понад чотириста через об’їзди. Загалом майже півтори тисячі кілометрів. Дві машини, дев’ятеро людей, дві собаки і хом’ячок.
Дорогою вперше почули про Болград
Спочатку родина планувала виїхати за кордон. Швидко відмовилися від цієї ідеї. Вони не хотіли покидати Україну. Тому шукали притулок тут, вдома. Дзвонили знайомим і питали порад. Так дізналися про Одещину. Уже в дорозі вперше почули назву Болград.
У самому Болграді вільних помешкань вже не було. Місто пригорнуло багато переселенців. Тож родина отримала пропозицію населеного пункту — будинок у селі Владичень.
Їх попередили, що там може бракувати зручностей. Але тиша тоді мала вирішальне значення. Тетяна каже: головне було припинити вибухи й знайти спокій.
Село Владичень на мапі Одещини
Чому родині повісили півня на ворота?
Коли Євсєєви зайшли до будинку, там стояли лише голі стіни. Але незабаром сусіди почали приносити меблі, посуд, техніку й продукти. Люди ділилися всім, що мали.
Напередодні Великодня селяни розкладали столи й пригощали сім’ю своїми національними стравами. Вони повторювали: «Хочемо, щоб ви відчувалися як вдома». Це вразило господиню.
Переселенці за родинним столом
Тетяна досі згадує перші дні зі сльозами. Одного разу вийшла вдвір і побачила на воротах мішок із живим півнем. Вона не знала, що з ним робити. Не знала й, хто приніс. Півня просто поклали, щоб родина мала, що приготувати. «Тут дуже добрі люди», — каже вона, розчулено повторюючи ці слова.
Місцеві теж пам’ятають ті перші дні. Вони зустріли євсєєвих щиро. Люди кажуть, що переселенці стали рідними. «Дай Боже, щоб ця війна скінчилася», — говорять сусіди, бажаючи миру.
Нове життя у селі
Тут не буває сумно
До війни Євсєєви жили все життя у багатоповерхівках Харкова. Вони мешкали на восьмому-дев’ятому поверхах і не уявляли життя в селі. Тепер вчаться новому: саджають дерева, доглядають город і експериментують із рослинами.
Вільні ділянки засадили квітами. Діти вже вважають село рідним. Молодші майже не пам’ятають Харкова. Для них тут — дім.
Діти полюбили село і вважають його рідним
Порожні будинки в селах Буджаку
Згодом родина змогла придбати власний будинок. Спочатку в них було дев’ятеро. Потім — десятеро. Стара хата стала замалою й холодною. Багато місцевих будинків опалюють лише частково. Коли люди виїжджали, вони продавали майно. Так Євсєєви придбали свій будинок.
Село Владичень
Тетяна звертає увагу на проблему покинутих будинків у Буджаку. Вона шкодує, що гарні села можуть зникнути через відтік населення. Жінка вважає: державна програма, яка допомагала б переселенцям оселятися в таких селах, була б корисною і для людей, і для громад.
Як стати корисними новій громаді
Незважаючи на статус переселенців, Євсєєви вирішили не лише отримувати допомогу. Вони прагнули віддати частину своїх умінь громаді. Сергій, який у Харкові ремонтував одяг і меблі, продовжив справу в селі.
Дружина розмістила оголошення в місцевому чаті. Спочатку люди дивувалися: чоловік ремонтує одяг. Потім почали приходити клієнти. То підшити пальто, то перешити спідницю. Сергій навчився шити ще в студентські роки. Він навіть перетягує стільці й м’які меблі.
Сергій Євсєєв поряд зі швейною машинкою
Сьогодні в Сергія вже багато постійних клієнтів. Він часто ремонтує речі безкоштовно. Довелося навіть замовити коробку ґудзиків, блискавок і фурнітури. Люди кажуть: «Добре, що ви до нас приїхали».
Новий дім, який подарував спокій
За три роки у Владичені родина встигла облаштувати побут і відчути себе частиною громади. Онуки вивчають болгарську в місцевій недільній школі. Самі Євсєєви вже розуміють болгарську мову, хоча ще не говорять нею вільно.
«Коли говорять — ми розуміємо. Просто поки не балакаємо», — каже Тетяна. А онуки вже кажуть перші слова болгарською.
Дім, який став рідним
Тетяна усміхається, коли говорить про нове життя. Вона розповідає про особливі пори року. Тут весна і осінь відчутніші. Роза цвіте навіть напередодні Нового року. Коли йде дощ, сім’я п’є чай і смакує сушені фрукти з власного саду.
Євгенія, невістка Тетяни, лаконічно підсумовує історію: «Так. Тепер це наш дім».
Довідка
- Владичень — село в Болградській міській територіальній громаді Одеської області.
- Поблизу села розташовано ландшафтні заказники місцевого значення «Виноградівка» і «Тополине».
- Владичень лежить у південно-західній частині Одещини. Зі сходу його омиває прісноводне озеро Ялпуг.
- У селі переважно мешкають бессарабські болгари, а також гагаузи, українці, молдавани й албанці. Болгарська — найпоширеніша мова спілкування.
- У травні 2024 року село відзначило 220-річчя з часу заснування.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
