У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися у місті та запобігти відновленню української державності, їм потрібно було фізично та морально знищити симпатиків та учасників українського національного руху. Місцева газета «Известия Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла наступне: «Наразі у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія із 150 осіб…». З того часу репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.
Придушення відкритого та прихованого опору режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю всіх, кому не вдалося потрапити до зору місцевих чекістів.
Ви також можете дізнатися: Як більшовики намагалися захопити владу в Одесі
У травні 1920 року сталося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українських та польських військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, які мали на меті повалення радянської влади».
«4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», яке є лише прикриттям для підкорення України міжнародного капіталу та української шовіністичної буржуазії…, – пишуть «Известия» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє зараз Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».
В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних порад до ревкомів (революційних комітетів). Це пояснювалося тим, що у місті та повіті контрреволюційні змови стають масовими.
17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік розстріляних більшовиками у справі порушили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клік. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Також начебто вони планували підтримати учасників Першого Зимового походу армії УНР, які на той час захопили Ананьєв та Балту на Одещині. Ймовірно, кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу щодо розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично для проведення антиукраїнського терору.
Читайте також: Одеська радянська республіка: півтора місяці терору та вбивств
До середини червня було заарештовано 170 людей у справі №2575. Це були переважно члени громадської організації «Просвіта» та ті, хто на час облави перебував у його книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.
14 червня 1920 року колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського ухвалено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63 особи, серед яких були воїни та старшини Української галицької армії (УГА), 48 осіб відправили до концтабору (12 з яких – на 5 років, решта – від 3 до 1 року), інших відпустили.
У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.
Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти».
Вас також може зацікавити: Чим відомий бій під Крутами, річницю якого відзначаємо 29 січня
Також однією з центральних постатей, навколо якої розкручували звинувачення, був Анатолій Усаневич (одесит, який служив 1919 року в УДА). За «зв’язок» з ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем та на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Факти підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря Просвіти, а його дружину відправили до концтабору.
Бограта Гозалова за міфічний зв’язок з Усаневичем планували як «підозрілий елемент» помістити в концтабір, але нарешті губЧК ухвалила розстрільне рішення.
За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Всього за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, століття, імена яких вдалося встановити дослідникам.
У січні-лютому 1921 року, інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦИК: «українці Одеси бояться зізнатися, що вони українці… без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».
Читайте також: Ким був «український Чапаєв» і яку вулицю в Одесі назвали його ім’ям.
Джерело: Український Інститут національної пам’яті
