Ключові моменти:
- Листівку намалював одеський художник Філіпп Клименко у 1906 році.
- На звороті вона зберегла рукописний текст англійською мовою.
- Авторка листа згадує про «великі жахи», що панували в Одесі в ті дні.
- Через 120 років листівка повернулася до Одеси з Бірмінгема.
Історію міста інколи краще читати не в архівних довідках, а на старій поштівці. Ця невелика мальована картка опинилася в колекції Музею-кав’ярні «Стара Одеса» після сторічної мандрівки. На лицевому боці — спокійне море й вітрильник. На звороті — кілька англомовних рядків про зустріч, повернення додому і «великі жахи», які переживала Одеса в 1906 році.
Листівка повернулася додому після довгого шляху з Бірмінгема через багато десятиліть.
Мальована поштівка
Ця поштівка — не проста друкована картинка. Це маленька акварель, виконана спеціально на картоні для поштового відправлення. Сьогодні вона зберігається в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса».
На картці — тихе море. Лінія берега ледве видна на горизонті. Невеликий вітрильник із темно-червоним парусом пливе вдалині. У воді видно його відблиск. На передньому плані темні палі, що ніби рамкою обрамовують сцену.
Всі фарби тут м’які й прозорі. Це не тиражована репродукція. Це оригінальна робота — невелика акварельна картина, яка одночасно служила листівкою.
Автор — Філіпп Філіппович Клименко. Його ім’я пов’язують з одеською школою живопису та морськими пейзажами. Клименко навчався в Одеській рисувальній школі у Киріака Костанді. Він виставлявся в Товаристві південноросійських художників. Море, кораблі та береги — постійні теми його творчості.
Ця робота типова для Клименка: повітря, світло, відчуття простору й одинокий корабель на горизонті.
31/13 квітня 1906 року
Найцікавіше починається на звороті картки. Там зберігся рукопис англійською мовою.
Дата записана як 31/13 квітня 1906 року.
На перший погляд це дивно: у квітні лише 30 днів, тож числа 31 не існує. Тут видно подвійне позначення дати — і воно потребує пояснення.
Число 13, найімовірніше, пов’язане з різницею між юліанським і григоріанським календарями. У Російській імперії 1906 року користувалися юліанським календарем, що відставав від григоріанського на 13 днів. Тому одну подію могли записувати двома способами, наприклад 13/26 квітня чи 26/13 квітня.
Форма 31/13 квітня лишається незвичною. Можливо, хтось помилився при записі. Або один із чисел прочитано неточно. Також не можна виключати нестандартний спосіб датування.
Адресат указаний так: Одеса, Росія, Рішельєвська — професору Гельму.
«Ми переживаємо великі жахи…»
Хтось узяв цю картку до рук, перевернув її і написав такі слова:
«Було так приємно побачити Вас минулого літа! Я чудово насолоджувалася поверненням додому!»
Потім авторка додає:
«Останнім часом ми переживаємо великі жахи…»
Ці слова важко сприймати як художній прийом. Вони звучать як щирий крик людини, яка жила в Одесі тих днів.
Одеса 1906 року перебувала в стані тривоги. Після революційних подій 1905-го місто залишалося охопленим політичною нестабільністю. Це вилилося в акти насильства, вибухи й замахи.
Вибухи в крамниці купця Флоринова, вибух на Одеській біржі та інші інциденти робили життя небезпечним. Напади на поліцейських, пограбування й убивства стали частиною буденності.
Тому фраза «ми переживаємо великі жахи» відповідає реальності того періоду.
Саме тоді ця маленька картина вирушила далеко від дому.
Одеса — Бірмінгем
Листівка вирушила з Одеси до Бірмінгема. Море й кораблі, залізниця і поштова система — крок за кроком вона долала відстань між містами.
У Бірмінгемі картку отримали. Можливо, поклали в шухляду разом з іншими листами. Можливо, зберегли разом із фотографіями чи сувенірами. Там вона почала нове життя, вже далеко від рідного порту.
Минали роки. Люди змінювалися. Зникали адреси. Світ рухався вперед. Але маленька акварель лишалася.
І одного дня вона повернулася: через багато десятиліть листівка знову опинилася в Одесі.
Одеса — Бірмінгем — Одеса. Несподіваний маршрут для такої крихітної картки.
Тепер вона знову в місті, звідки колись вирушила, і зберігається в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса».
Засновник музею Петро Манелис називає свою колекцію доказом унікальної одеської історії й цінностей. Ця листівка — один із таких експонатів.
Пам’ять, закарбована на картоні
У цій картці дивним чином зійшлися мистецтво та людська історія. З одного боку — акварель Клименка. З іншого — голос людини 1906 року.
Море, яке бачив художник. Одеса, що її пережила авторка листа. Бірмінгем, куди відправили картку. І зрештою — повернення додому через понад століття.
Цю поштівку можна розглядати по-різному: як твір мистецтва, як поштовий раритет або як історичний документ. Найточніше ж сказати інакше:
це маленька картина, яка одного разу вирушила в далеку подорож і через 120 років повернулася додому…
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
