Головні аспекти
- Чайковський є не лише композитором, але й втіленням російської імперської культури. Багато його творів створювалися на замовлення імперських структур, неправильно відображаючи українську історію;
- Хоча композитор мав українське коріння, він не асоціював себе з Україною;
- Перейменування провулка – це не «відмова від культури», а повернення до власної спадщини. Провулок у центрі Одеси отримав свою справжню назву «Театральний» – на честь Одеського оперного театру, важливого символу міста з багатою історією.
Петро Ілліч Чайковський – композитор міжнародного рівня. Його твори виконують на сценах Карнеґі-Голу, він отримував почесні звання від Кембриджського університету, а також диригував Берлінською філармонією. Його музика продовжує звучати на найпрестижніших сценах планети. Здається, тут немає про що сперечатися: це справжній геній. Але питання не в його таланті, а в тому, чию культурну спадщину він представляє і яке місце займає в українському контексті. А найголовніше – чи варто залишати його ім’я на наших вулицях?
Провулок з пам’яттю
Сучасний Театральний провулок в Одесі колись називався провулком Чайковського. Але зміна назви – це не просто формальність. Це важливий крок до відновлення історичної пам’яті. Спочатку він був Театральним завдяки близькості до оперного театру. Потім отримав назву Біржевий через сусідню біржу, а вже радянський період приніс йому ім’я Чайковського.
Композитор дійсно відвідував Одесу і зупинявся у готелі «Сєвєрний» (тепер будинок №12), де сьогодні встановлені меморіальні дошки не тільки йому, але й Чехову та Ушинському. Архітектура провулка представляє собою важливий культурний пласт. Проте саме російського композитора вирішили увічнити тут.
Хто такий Чайковський?
Чайковський мав складну ідентичність. Його батько походив з українського роду з Миргорода, а прізвище його має козацьке коріння. Проте сам композитор виростав і працював в глибокому російському контексті, його музика стала частиною імперської культурної спадщини.
Він створював твори на замовлення імперії, такі як:
- Коронаційний марш для Олександра III;
- «Увертюра 1812» до ювілею перемоги над Наполеоном;
- Опери з імперським підтекстом, як-от «Мазепа».
В останній гетьмана Івана Мазепу зображено як зрадника, а не як борця за українську незалежність, а Україна в цій опері – лише фон для російських політичних наративів.
Як щодо його зв’язків з Одесою? У 1893 році Чайковський відвідував місто на запрошення директора місцевого відділення Імператорського музичного товариства та антрепренера Городського театру. Він погодився диригувати двома симфонічними концертами і допомогти з постановкою опери «Пікова дама». Насправді він провів п’ять концертів, з яких три були благодійними. Художник Микола Кузнєцов створив єдиний живописний портрет Чайковського з натури саме тоді.
Композитор планував повернутися з оперою «Іоланта», але не встиг: помер того ж року.
На перший погляд – це просте захоплення без політики. Проте, у ХХ–ХХІ століттях, його ім’я стало символом російської «величі», яку активно просував Кремль. Під час допінгових скандалів Чайковського навіть використовували замість гімну РФ на Олімпійських іграх.
Одеський оперний театр – справжня символіка міста
Тому, коли комісія вирішила повернути провулку історичне ім’я – Театральний, це стало важливим жестом повернення до своїх коренів. Адже сам театр – надзвичайно видатний символ.
Перший оперний театр в Одесі відкрився у 1810 році, а нинішня будівля була споруджена 1887 року за проектом австрійських архітекторів Фельнера та Гельмера. Це справжня перлина міста – його душа.
Під час повномасштабної війни театр став ще й простором спротиву. Там працюють артисти, які пішли воювати або стали волонтерами. На жаль, серед них є й загиблі. Владислав Горай, Сергій Архіпов, Ростислав Янчишен – їхні імена назавжди залишаться в історії міста.
Які дії вжити щодо Чайковського?
Можна повторювати: «культура поза політикою». А можна – поглянути в обличчя реальності: культура завжди була інструментом впливу. І якщо ми не контролюємо її, хтось зробить це замість нас. Питання не в забороні, а в осмисленні контексту.
Залишати Чайковського – це означає продовжувати писати історію Росії на стінах наших міст. А повернення Театрального – це відновлення власної ідентичності.
