Підводний велосипед Джевецького
Джевецький Степан Карлович (Стефан Казимирович, 1843 р., Подільська губернія — 1938 р., Париж) — вчений, інженер, конструктор та винахідник, що залишив слід в історії Одеси, автор кількох типів підводних човнів.
Він народився в родині заможних польських дворян, чиї предки володіли великими маєтками та лісовими угіддями на Волині. Також у них була велика ділянка землі в Одесі поруч з морем — з фруктовим садом і розкішною дачею на Малому Фонтані. Їм належала нерухомість у Варшаві, Петербурзі та Парижі.
Юність Степан провів у Парижі, де навчався в інженерному училищі. Варто зазначити, що він дружив із Гюставом Ейфелем — творцем знаменитої вежі.
Джевецький займався винаходами, розробляючи різноманітні прилади та пристрої, зокрема для мореплавства. Свої винаходи (серед яких автоматичне зчеплення вагонів, реєстратор швидкості поїздів, регулятор парових машин і турбін, курсограф для кораблів та інші) він демонстрував на Всесвітній виставці у Відні 1873 року.
На початку російсько-турецької війни 1877 року він вступив до Чорноморського флоту як доброволець. Брав участь у морському бою, за що отримав нагороду за хоробрість у вигляді хреста. Після воєнних дій демобілізувався, оселився на дачі в Одесі та повністю присвятив себе винахідництву.
Під враженням від бойових дій (його корабель майже був знищений потужним турецьким броненосцем), він розробив проект одномісного підводного човна, який рухався завдяки м’язовій силі людини — через педалі. Він планував боротися з турецькими кораблями, підіймаючи міни.
Джевецький зібрав підводний човен на одеському механічному заводі, отримавши фінансову підтримку від Феодора Родоконакі — грецького купця і судновласника, мецената та голови грецької громади в Одесі.
Степан Карлович особисто випробував свій “підводний велосипед” (з педальним приводом для гребного гвинта), але до цього часу війна з турками вже закінчилася. Давши знати про це, до Одеси прибув головнокомандувач Чорноморського флоту віце-адмірал Микола Аркас. Восени 1878 року Джевецький продемонстрував йому свій винахід на одеському рейді.
Винахідник 20 хвилин (такий був запас повітря) маневрував під водою (на глибині трохи більше 10 м) у пошуках “жертви”, закріпив міну на дні баржі та, відступивши на безпечну відстань, підірвав її.
Підводний човен з електромотором
Другий підводний човен Джевецький розбудував у Санкт-Петербурзі у 1879 році. Його екіпаж складався з 4 осіб, і човен мав 2 гребні гвинти. На початку 1880 року човен пройшов випробування на озері в Гатчині за участі майбутнього імператора Олександра III.
Джевецький маневрував під шлюпкою зі спадкоємцем і підірвав міну, прикріплену до плота-мішені. Це викликало захоплення! Уряд замовив 50 таких човнів. У 1881 році їх виготовили для екіпажу з 3-х осіб, але в бойових діях вони участі не брали.
Один човен залишився у власності винахідника. У 1885 році на його основі він створив перший у світі підводний човен з електродвигуном, що працював від акумулятора. На початку 1890-х Джевецький представив проект підводного човна водотоннажністю близько 120 тонн з паровим двигуном та екіпажем з 12 осіб. На Міжнародному конкурсі в Парижі 1898 року він отримав першу премію.
В одеському парку Перемоги встановлено пам’ятник, присвячений Джевецькому — творцеві першого боєздатного (!) підводного човна.
Смерть Лермонтова та деколонізація
Далі ми поговоримо про попереднього “власника” цього топоніма — російського поета Лермонтова. Назву провулку змінили в рамках деколонізації, що триває наразі в Україні. Це складний процес, особливо для покоління, яке вивчало біографію цього “великого російського поета”, чиє “варварське і безпричинне” життя було перерване, як слухали критики царських верхів.
Переповідати біографію поета тут не варто, але щодо “безпричинності” фатального пострілу можна нагадати те, про що шкільні підручники мовчать. Лермонтов дійсно “дістав” Мартинова своїми постійними глузуваннями.
Вони були знайомі з юних років, обидва офіцери, відвідували одні й ті ж салони, проводили час у П’ятигорську влітку 1841 року, де і сталася дуель.
Лермонтов завжди насміхався з Мартинова — особливо у компанії, де той намагався справити враження романтичного героя. Його гострі зауваження справляли враження. Мартинов цілком обґрунтовано вважав, що Лермонтов підриває його честь.
Чи міг у такій ситуації офіцер Мартинов не розрахуватися з кривдником кулею? Я не буду відповідати “Звісно, ні!” і просто приведу паралель із судовою історією, в якій брав участь знаменитий дореволюційний російський адвокат Федір Плевако — один із найвидатніших судових ораторів імперії.
Суть справи: сусід багато років дражнив і знущався з горбатого чоловіка, поки той не вдарив його сокирою по голові. Здавалося б — каторга без варіантів. Але ось голос Плевако в суді: “Панове присяжні засідателі!” — і знову, і знову… Через 5 хвилин таких повторів присяжні вже думали, куди дзвонити — в психлікарню чи в поліцію? Тоді Плевако мовив: “Панове присяжні! Я лише 5 хвилин із повагою звертаюся до вас — і ось як це вас дратує. А підсудний роками (!) зазнавав принижень.” Врешті-решт, присяжні вирішили: не винен. По суті, і Мартинова суд виправдав: його понизили до солдат, але потім відновили на службі.
Ще на тему:
Дивіться також наше відео про зміну назв одеських топонімів:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
