Основні аспекти:
- Протягом року в Одесі були перейменовані численні вулиці, та демонтаж більшості пам’ятників затримується через бюрократичні процедури та опір з боку місцевої влади;
- Експерти радять посилити повноваження ОВА, заборонити повернення імперських назв і зобов’язати місцеві ради сприяти просвітництву та науковим дослідженням;
- Наразі залишається проблемою вкорінений міф про «російську Одесу» та недостатня поінформованість населення про українську історію цього регіону.
Обговорення результатів, проблем і пропозицій щодо удосконалення процесу деколонізації проходило в Одеської обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського за участі фахівців і громадських діячів.
Спікери обговорення:
- Артем Карташов, голова ГО «Історія. Культура. Демократія», адвокат, член робочої групи при ООДА щодо деколонізації;
- Сергій Гуцалюк, історик, офіцер ЗСУ, член робочої групи при ООДА;
- Ярослава Різникова, голова робочої групи при ООДА, заступниця начальника департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ООДА;
- Олександр Городілов, представник Одеського підрозділу Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Історичний контекст: міф про «російське місто»
Наратив про Одесу як «російське місто» почав формуватися після захоплення фортеці Хаджибей російською імперією наприкінці XVIII століття. Історик Аполлон Скальковський висунув ідею, що Одесса була «заснована» Катериною II у 1794 році, стверджуючи, що до цього часу тут «нічого не існувало». Цей міф активно підтримувався в Російській імперії, Радянському Союзі та навіть після здобуття незалежності України через офіційні документи, де 2 вересня 1794 року зазначалося як дата заснування міста, незважаючи на відсутність історичного указу Катерини II про це.
Радянська влада створювала пантеон «великих одеситів» – таких як Ісаак Бабель, Валентин Катаєв, Юрій Олеша, Едуард Багрицький, Ільф і Петров, які, на жаль, більше асоціювалися з Москвою і радянським режимом. Спроби виділити українських діячів, які протистояли імперії чи СРСР, часто зазнавали критики і маргіналізації. Російська федерація використовувала ці наративи, просуваючи тези про «російську Одесу» («місто Пушкіна, Воронцова, Бабеля»), що стало інструментом гібридної війни, особливо після 2014 року.
Результати деколонізації в Одесі
Перейменування вулиць
Протягом року були перейменовані значні кількості вулиць, зокрема на честь українських військових, які загинули у війні з Росією, та діячів, що протистояли імперським чи радянським наративам.
Наприклад, вулиця генерала Петрова в Хаджибейському районі стала вулицею Євгенія Танцюри, активіста й бійця «Азову», загиблого в Маріуполі. Вулиця Ільфа та Петрова перейменована на честь сім’ї Глодан, яка загинула від ракетного удару по Одесі тощо;
За темою: Вулиця, яка більше не сміється: від Ільфа і Петрова до сім’ї Глодан (відео)
Вшановані українські митці, історики, архівісти й бібліотекарі, дослідження яких висвітлювали українську історію Одеси, незважаючи на їхню маргіналізацію.
Загалом 97% нових назв пов’язані з Одесою чи одеситами.
Демонтаж пам’ятників
Вдалося демонтувати лише 4 з 19 пам’ятників, указаних у розпорядженні. Пам’ятники Пушкіну, Воронцову, радянським генералам та інші ще не демонтовані через бюрократичні перешкоди та статус «культурної спадщини», наданий у радянські часи.
Проблеми деколонізації
Під час обговорення спікери підкреслили, що Одеська міська рада частково перешкоджає виконанню розпоряджень ОВА, затримуючи процеси демонтажу пам’ятників і встановлення нових табличок. Наприклад, кошториси для демонтажу не були розроблені, а брендбук для нових адресних покажчиків все ще в стадії розробки.
Маніпуляції, що апелюють до ЮНЕСКО, використовуються для звинувачення активістів у «вандалізмі» чи «антисемітизмі». Наприклад, пам’ятник Пушкіну помилково вважається захищеним ЮНЕСКО, хоча єдиним об’єктом під захистом є пам’ятник Дюку де Рішельє.
Читайте також: Деколонізація в Одесі: конфлікт через табличку переріс у бійку
Отже, що маємо? Недостатню законодавчу базу: Закон про деколонізацію зобов’язує голову ОВА видавати розпорядження, але їх виконання покладено на місцеву владу, яка часто ухиляється. Відсутні механізми примусу, а статус «культурної спадщини» для радянських пам’ятників ускладнює їх демонтаж, оскільки потрібна складна процедура виключення з реєстру.
Деякі одесити все ще сприймають лише російську версію історії міста, що ускладнює просування українських наративів. Через постколоніальний та постгеноцидний контекст багато жителів Одеси взагалі не знали про українських діячів чи історію боротьби за незалежність, що ускладнює освоєння нових назв. Інформація про українських героїв Одеси залишалась лише в наукових працях, недоступних широкій публіці.
Пропозиції спікерів:
Продовження повноважень ОВА:
- Надати головам обласних адміністрацій додаткові 3-6 місяців для завершення деколонізації, оскільки місцева влада не виконала свої зобов’язання за рік;
- Дозволити ОВА самостійно реалізовувати розпорядження або залучати громадськість, щоб уникнути саботажу з боку місцевих рад.
Захист результатів деколонізації:
- Заборонити повернення назв на честь імперських чи радянських діячів, за винятком випадків, коли пропонується більш значуща постать;
- Встановити баланс повноважень між місцевою та центральною владою, щоб міські ради не могли приймати одномоментні рішення про встановлення пам’ятників чи назв, які суперечать державній політиці.
Залучення місцевих бюджетів:
- Зобов’язати органи місцевого самоврядування розробляти бюджетні програми для вивчення історії, включно з боротьбою за незалежність у ХХ столітті, щоб знизити навантаження на державний бюджет.
Посилення просвітницької роботи:
- Активізувати розповсюдження інформації про українських діячів Одеси через публічні кампанії, щоб подолати міфи про «російську Одесу»;
- Залучати краєзнавців для вивчення української історії міста, щоб розширити знання про місцевих постатей, які боролися проти імперії чи СРСР.
Спікери зазначили, що рік деколонізації в Одесі показав помітний прогрес: перейменовано десятки вулиць на честь українських героїв і діячів, демонтовано декілька пам’ятників. Однак, опір з боку місцевих органів, бюрократичні бар’єри та інформаційні маніпуляції уповільнюють процес. Законодавство потребує поліпшення, щоб забезпечити виконання розпоряджень та захистити досягнення деколонізації. Одеса, як частина України, має утверджувати свою українську ідентичність, вшановуючи тих, хто боронив її незалежність, і відкидаючи імперські міфи, що спотворювали її історію століттями.
Фото авторки
