Повномасштабне вторгнення росії примусило багато українських сімей покинути рідні домівки й шукати прихистку за кордоном. Родина Віталія й Радміли Барган, уродженці Кілії (Одеська область), прийняла це непросте рішення після того, як неподалік їхнього київського помешкання стався сильний приліт, щоб убезпечити трьох маленьких дітей. Навіть опинившись у Канаді, вони продовжують підтримувати Збройні Сили України та популяризувати українську культуру, мову й традиції. Ми зв’язалися з родиною, побачивши їхню історію у соцмережах, і розповідаємо, як чотирнадцятирічна Марійка, яка дуже сумує за домом, разом із батьками і братом та сестричкою організовує численні збори на підтримку військових і гордо прославляє Неньку, де б вони не були.
Батьки талановитої дівчини походять із Кілії. У шкільні роки Віталій Барган і Радміла Пугачова познайомилися й почали зустрічатися. Хоч Радміла здобувала освіту в Одесі, а Віталій — у Харкові, відстань не загасила почуттів: пара одружилася на п’ятому курсі, а згодом у них народилася донька Марія. Родина часто згадує Одесу та Одеську область як важливі сторінки своєї біографії.
Змалечку Марійка зачаровувала слухачів своїм співочим даром. Батьки помітили це й почали розвивати її здібності.
“Я народилася у 2011 році в Одесі, а потім сім’я переїхала до Києва. З дитинства мама й тато багато розповідали про Кілію, ми регулярно їздили провідати рідних, тож я відчувала особливий зв’язок з цим містом, де виросли мої батьки.
За маминими словами, я співала ледве не з перших слів — десь із трьох років. Батьки були моїми першими слухачами й найпалкішими прихильниками. Вони прищепили мені любов до всього українського, тому дитинство було наповнене мистецтвом і сімейною підтримкою.
Творче дитинство тільки набирало обертів. Батьки шукали різні гуртки, щоб я знайшла себе: я відвідувала танці, а в чотири роки спробувала футбол. Футбол виявився не моїм, тож я повернулася до танців. Це був час пошуку, і кожне захоплення давало досвід. Проте спів залишився зі мною”, — ділиться Марія Барган.
Згодом таланти Марії почали приносити перші результати: вже у дитсадку вона отримала свою першу відзнаку.
“Музика завжди була зі мною, а першим серйозним кроком стала участь у районному вокальному конкурсі, де я отримала перший диплом. У п’ять років батьки віддали мене в музичну школу — звідти почалися виступи на святах, участь у заходах, інші дипломи й нагороди, що додавали упевненості та досвіду”, — розповідає Марія.
Одним із етапів її творчого зростання стало приєднання до народного ансамблю “Ягілочка”, який відкрив перед нею можливості виступати не лише в Україні, а й за кордоном.
“З шести років почався активний період мого творчого шляху. З ансамблем ми їздили на всеукраїнські фестивалі, а також виступали в Польщі, Німеччині, Австрії, Болгарії та Туреччині. Часто поверталися з призовими місцями або гран-прі. За цей період у мене з’явилося 37 дипломів, грамот і подяк, медалі й кубки — усе це стало частиною мого становлення ще до того, як війна змінила наше життя”, — згадує Марія.
Як і багатьох українців, повномасштабне вторгнення застало родину Барган зненацька. На той час у подружжя вже було троє дітей — народилися двійнята Іван і Софія.
“Повномасштабне вторгнення застало нас удома, у Києві. Ми прокинулися від вибухів. Мені було дуже страшно й незрозуміло, що відбувається. Батьки були у паніці, але намагалися зробити все, щоб ми були в безпеці. Швидко збирали найнеобхідніше та вже наступного дня поїхали до Львова”, — з тривогою пригадує дівчина.
У Львові родина жила майже два з половиною місяці. Марійка пішла до школи, і вона вдячна однокласникам за теплий прийом. Вже тоді сім’я активно долучалася до зборів для військових.
Повернувшись до Києва, діти хотіли допомагати воїнам — навіть планували віддати свої заощадження. Мама запропонувала інший варіант: заробляти на донати через спів.
Так вперше Марія з братом і сестричкою, вбрані у вишиванки, вийшли співати на Хрещатик і навіть потрапили в сюжет телеканалу під час виставки знищеної техніки.
“Спочатку ми передавали всі зібрані кошти до Фонду Сергія Притули. Пригадую, що зібрали 24 853 гривні, шість євро, 21 долар та 10 злотих. Надалі гроші ми передавали нашій рідній школі №98 у Києві, яка опікується кількома бригадами. Це був дуже складний період, але ми розуміли: маємо робити те, що можемо, аби допомогти країні”, — згадує Марія.
За словами мами, Радміли, вони з чоловіком не планували виїжджати за кордон, але після двох прилетів снарядів поблизу дому вирішили, що безпека дітей важливіша. Мали візи до Канади й вирушили туди.
“Ми намагалися залишатися в Україні, бо любимо свій дім і країну. Проте коли неподалік будинку сталися два обстріли й діти дуже перелякалися, ми ухвалили рішення виїхати. Маючи візи до Канади, поїхали туди”, — пояснює Радміла.
За десять днів після обстрілів сім’я Барган опинилася в Канаді, де познайомилася з українською діаспорою. Марію, яка найбільше тужила за домом, запросили виступати на місцевих фестивалях.
“У Канаді я почала регулярно брати участь у творчих конкурсах. Уже на другий місяць після приїзду виступала на заході «Хата на Монрояль». Це дало можливість знайти інших українців, показати свій талант, і з того часу я виступаю щомісяця”, — каже Марія.
Участь у конкурсах і фестивалях із патріотичними композиціями та англомовними синглами принесла дівчинці нові закордонні відзнаки.
“Тепер я виступаю на всіх заходах у Монреалі, популяризую українську мову, пісні й традиції. Разом із братом і сестричкою ми також колядуємо на Різдво — усі зібрані кошти передаємо на потреби ЗСУ”, — додає Марія.
Навчаючись у школі в Канаді, Марія продовжує брати участь у фестивалях, грає на гітарі, пише власні пісні й заснувала гурт “IMPULS” — перший концерт якого відбувся на початку року.
“Навіть за сотні кілометрів від дому ми можемо популяризувати рідну мову й культуру, дарувати людям українську музику. Таким чином зберігаємо свою ідентичність і одночасно допомагаємо Україні звідси, де б не були”, — підсумовує Марія.
Родина Барган каже, що Україна завжди залишиться їхнім домом. Їхня найбільша мрія — побачити країну вільною, сильною й квітучою.
“Хоч ми й далеко фізично, це не розсіює нашої відповідальності та любові до Батьківщини. Навіть на чужині ми можемо робити багато: підтримувати захисників у лавах ЗСУ, допомагати волонтерам, бути голосом України у світі й берегти наші традиції”, — резюмує Марія.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
