Експерти вважають, що Москва наполягає на формулі Стамбульських переговорів 2022 року як на основі для нинішніх мирних дискусій, оскільки Росія та її союзники прагнуть зберегти за собою право вето на будь-яку військову допомогу Україні від Заходу, а також зробити країну нейтральною та вразливою до можливих майбутніх агресій.
21 серпня під час спільної пресконференції з індійським міністром закордонних справ Субраманьямом Джайшанкаром міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зазначив, що Росія буде діяти в питаннях гарантій безпеки для України, виходячи зі свого досвіду, який вона здобула за угодою Мінськ-2 2015 року і стамбульськими переговорами 2022 року.
Лавров стверджував, що стамбульські переговори 2022 року ґрунтувалися на концепції “від усунення корінних причин” війни в Україні, посилаючись на часто повторюване кремлівське звинувачення, що “корінними причинами” війни є розширення НАТО на схід і начебто дискримінація російськомовного населення і пов’язаних з Москвою Української православної церкви (Московського патріархату).
Глава російського МЗС зазначив, що переговори у Стамбулі 2022 року були спрямовані на забезпечення безпеки України “чесно та колективно” через групу країн-гарантів, до яких мали увійти постійні члени Ради Безпеки ООН, Німеччина та Туреччина.
20 серпня, під час зустрічі з посадовцями Йорданії, Лавров також вказав, що Росія була готова підписати угоду на основі стамбульських переговорів 2022 року, наголосивши, що ці переговори є “позитивним прикладом” досягнення миру.
Затягування переговорів і лобіювання вигідного вторгнення
В ISW впевнені, що нещодавні заяви Лаврова, які схвально оцінюють переговори у Стамбулі 2022 року, демонструють, що Кремль обрав главу МЗС як основного “ретранслятора” давно відомого російського наративу про те, що Стамбульські переговори повинні стати необхідною відправною точкою для нинішніх мирних угод.
Експерти вважають, що угода, заснована на стамбульських переговорах 2022 року, загальмувала б Україну, оскільки заборонила б їй вступ до НАТО, ввела б жорсткі обмеження на чисельність ЗСУ та заборонила б отримання будь-якої військової допомоги з боку західних країн.
Проект угоди також передбачав, що Росія та Рада Безпеки ООН, включно з Китаєм (ключовим союзником Москви), отримали б статус держав-гарантів, а ці країни-гаранти мали б діяти узгоджено у разі порушення угоди. Це дало б Росії можливість накладати вето на західну військову допомогу Україні.
Водночас, в ISW зазначили, що проект стамбульської угоди не встановлював жодних обмежень на військові можливості Росії. Це фактично зменшує політичний та військовий потенціал України та зберігає здатність армії РФ повторно вторгнутися в Україну в майбутньому на набагато вигідніших для себе умовах ніж у 2022 році.
“Кремль, імовірно, усвідомлює, що Стамбульська рамкова угода 2022 року є неприпустимою для Києва, і тому продовжує на неї посилатися. Таким чином, Москва намагається показати Україну як таку, що не бажає вести переговори, затягуючи тим самим процес укладання мирних угод на засадах доброї волі”, – переконані аналітики Інституту вивчення війни.
Стамбульські переговори 2022 року
Після початку повномасштабної агресії Україна та Росія провели кілька раундів переговорів. На початку вони проходили в Білорусі, а пізніше в Стамбулі, але жодна зі сторін не змогла досягти справжньої угоди.
Москва заявляє, що за результатами зустрічей був нібито підготовлений проект так званої “Стамбульської угоди”. Проте президент Володимир Зеленський наголосив, що жодних “Стамбульських угод” не існувало і підкреслив бажання Кремля домогтися фактичної капітуляції України.
За проектом мирного договору 2022 року, Україна повинна була відмовитися від вступу до НАТО, зменшити чисельності ЗСУ до 85 тисяч військових та суттєво скоротити свій арсенал техніки й озброєння.
Окремим пунктом пропонувалося, що Крим зберігається під контролем Росії, а питання щодо окупованого з 2014 року Донбасу мають обговорювати безпосередньо Путін та Зеленський.
У свою чергу, Україна пропонувала закріпити гарантії безпеки на випадок нового нападу, зокрема закривати небо та надавати військову підтримку з боку Заходу. Однак Росія відкинула ці умови.
