Поки українці в окупації отримують судові вироки, судді, які їх виносять, купують нерухомість, змінюють автівки й відпочивають у дорогих курортах. KibOrg спільно з Центром прав людини ZMINA розкриває подробиці діяльності цих суддів на захоплених росією територіях: від кар’єрного зростання після 2014 року до скандальних справ і матеріального збагачення.
Олексій Пушной
Влітку 2023-го на окупованій південній частині Херсонщини створили підконтрольний Москві Новотроїцький міжрайонний суд. Указом президента Росії Путіна до його складу призначили 32-річного місцевого мешканця Олексія Пушного.
Він уже понад вісім років працював на окупаційну владу, проте не мав досвіду судді.
Анексію Криму Пушной зустрів у військовій формі. За півроку до того він служив у внутрішніх військах МВС України. Коли у березні 2014 року український прапор над частиною, де він служив, змінився на російський, Пушной залишився. У його російському закордонному паспорті видно, що з листопада 2013 по листопад 2014 він був водієм-електриком командно-штабної машини у військовій частині 6916, що раніше була українською військовою частиною 4110.
Паспорт громадянина РФ він отримав вже 6 квітня 2014 року — через три тижні після незаконного «референдуму».
Восени того самого року Пушной залишив військову службу, а в січні 2015 року став слідчим так званої окупаційної поліції у Київському районі Сімферополя. Тоді йому було 23 роки. Пізніше він обіймав аналогічну посаду у Центральному районі. Тоді його річний дохід становив близько 10–12 тисяч доларів, але суддівське призначення дозволило потроїти цю суму.
За 2023 рік, коли Пушной пропрацював у Новотроїцькому міжрайонному суді лише шість місяців, він заробив близько 31 тисячі доларів. Згодом його кар’єру підкріпила резонансна справа — у січні 2025 року він розглядав апеляцію журналіста Геннадія Осьмака, який до окупації керував місцевим медіа «Новий визіт».
Навесні 2024-го група озброєних осіб затримала Осьмака просто біля автівки, на якій він працював таксистом. Російські силовики звинуватили його у причетності до кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана, визнаного в РФ «терористичною організацією». Вже у серпні окупаційний суд під керівництвом судді Кирила Севастьянова засудив журналіста до 3 років і 2 місяців позбавлення волі.
Пушной залишив цей вирок без змін. Осьмака етапували до колонії суворого режиму №6 у Володимирській області Росії.
Саме ця справа стала підставою для кримінального провадження проти самого Пушного. У серпні 2026 року СБУ заочно повідомила йому про підозру у колабораційній діяльності.
Віктор Крапко
Суддя Київського районного суду Сімферополя Віктор Крапко найбільше займається земельними спорами, майновими суперечками, справами про спадщину та безпідставне збагачення. Він поєднує свою роботу з викладацькою діяльністю: протягом 2024–2025 навчального року він працював доцентом у підконтрольному РФ «Кримському федеральному університеті».
Крапко народився у Сімферополі та на момент анексії Криму йому було 25 років. Він навчався на юридичному факультеті Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського на заочному відділенні. Після окупації залишився у Сімферополі і вже за місяць після «референдуму» отримав російський паспорт.
Наступні п’ять років його діяльність на папері практично не зафіксована: ні інформації про роботу, ні про офіційні доходи. Відомо лише, що у 2015 році Крапко взяв іпотеку на квартиру на околиці Сімферополя та кілька разів їздив до Грузії і Вірменії.
15 квітня 2019 року Путін підписав указ про його призначення суддею Київського районного суду Сімферополя. Відтоді його ім’я пов’язують із кількома резонансними справами.
У березні 2021 року Крапко арештував фрілансера Радіо Свобода Владислава Єсипенка, якого ФСБ звинуватила в незаконному виготовленні та зберіганні вибухівки. Попри суперечності в версіях обвинувачення, суддя став на бік спецслужб.
Того ж року він санкціонував обшуки у Свідків Єгови в Криму. На початку вересня продовжив арешт першому заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріману Джелялу, журналістові Асану Ахтемову та його братові Азізу.
Упродовж 2022 року Крапко неодноразово штрафував Едема Семедляєва — адвоката українських політв’язнів.
Справа Джеляла і братів Ахтемових кульмінувала восени 2022 року. Російське слідство звинуватило їх у причетності до вибуху на газогоні поблизу Перевального. Спочатку обвинувачення були у знищенні майна, проте пізніше їх перекваліфікували на диверсію. Вирок суду Криму засудив їх до позбавлення волі на 17, 15 та 13 років.
Наступного дня Шевченківський районний суд Києва за клопотанням СБУ оголосив заочний арешт проти 33-річного Крапка за порушення законів і звичаїв війни. Пізніше його включили до санкційного списку ЄС за систематичне переслідування українців і кримських татар.
Відтоді публічних політичних справ за Крапком стало менше — лишилися земельні спори та викладання.
Нана Петюшева
У листопаді 2017 року в Сімферополі затримали чотирьох кримськотатарських активістів, звинувативши їх у вимаганні грошей у громадянина Туреччини. Під час затримання 82-річній ветерані кримськотатарського руху Веджіє Кашка стало зле, її забрала швидка, але вона померла дорогою до лікарні.
Окупаційна влада пояснила смерть гіпертонічною хворобою. Прокуратура АРК розглядає цю смерть як умисне вбивство.
Справу чотирьох кримських татар у медіапросторі назвали «справою Веджіє Кашка». Вони провели понад 10 місяців у СІЗО, і один із них — 64-річний Асан Чапух — систематично не отримував медичну допомогу та переніс мікроінсульт. Йому дали 3,5 роки умовного ув’язнення.
Апеляції Чапуха відхиляли, а у складі колегії, яка розглядала справу, була нині 68-річна Нана Петюшева. Під час перебування Чапуха в СІЗО вона відпочивала — двічі у В’єтнамі та один раз у Катарі.
Петюшева — колишня суддя Апеляційного суду АР Крим, яка швидко адаптувалася до російських реалій. У 2014 році отримала російське громадянство та посаду у Верховному суді Криму. Того ж року придбала Toyota RAV4 2013 року, яка коштувала близько $17 тисяч.
У травні 2015-го тодішній військовий прокурор України оголосив підозру 276 суддям Криму в державній зраді, зокрема й Петюшевій.
У жовтні 2015 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України почала розгляд її дисциплінарної справи. Проте вона продовжила збирати нерухомість — у 2016 році купила квартиру в Євпаторії площею 126 квадратних метрів за понад 10 мільйонів рублів (~ $150 тисяч). Джерела фінансування невідомі, бо відомості про доходи з’явилися лише з 2019-го.
У квітні 2016 року Верховна Рада України звільнила Петюшеву за порушення присяги, але це не вплинуло на кар’єру в Криму: вже у 2017 році вона відпочивала на Пхукеті, одночасно розглядаючи справу «Веджіє Кашка».
Наприкінці 2017-го вона придбала квартиру в Сімферополі площею 59 квадратів за майже 5 мільйонів рублів (~ $75 тисяч) і Lexus 2020 року випуску, який коштував близько $45 тисяч.
Офіційний річний дохід Петюшевої коливався в межах 2,5–3 мільйонів рублів.
У травні 2023 року вона відпочивала на Шрі-Ланці — у Коломбо й Хамбантоті. Через кілька тижнів РНБО України запровадило проти неї п’ятирічні санкції.
Надія Школьна
Справу Надії Школьної Голосіївський районний суд Києва розглядає вже понад чотири роки. Команда Центру прав людини ZMINA намагається відвідувати засідання, однак їх постійно переносять або скасовують.
В окупованому Криму засідання за участю Школьної проходять без перерв.
44-річна суддя — кримчанка, яка починала як секретарка Центрального районного суду Сімферополя у 2010 році, а в 2012 стала помічницею судді Сімферопольського районного суду.
У статусі помічниці Школьна почала роботу й за російської окупації: у січні 2015 року, вже маючи російське громадянство, вона отримала посаду у підконтрольному Росії Апеляційному суді Криму. Менш ніж за півтора року указом Путіна її призначили суддею Залізничного районного суду Сімферополя.
У 2017 році до Школьної надійшла справа Миколи Семени, журналіста «Крим.Реалії». Його звинуватили через колонку 2015 року, де він висловився за блокаду Криму як крок до деокупації. Семену інкримінували «заклики до порушення територіальної цілісності РФ».
Школьна розглядала справу одноосібно. Наприкінці вересня 2017 року вона винесла рішення — два з половиною роки умовно з випробувальним строком і забороною займатися журналістикою.
Два місяці по тому Школьна придбала Volkswagen Tiguan 2016 року, ціна якого в той час стартувала від $25 тисяч.
У 2019 році прокуратура АРК повідомила судді про підозру у порушенні законів і звичаїв війни. У 2020 році Путін призначив її суддею окупаційного Верховного суду Криму.
У 2021 році її середній річний дохід становив близько $25 тисяч, але у знайдених документах заробіток за цей період є лише за один місяць — близько 53 тисяч рублів (~ $720). Серед її майна з’явилася квартира у Сімферополі площею 120 квадратних метрів за майже 9 млн рублів (~ $123 тис.).
За 2022 рік суддя офіційно заробила 761 тисячу рублів (~ $10 тисяч), а у тому ж році придбала квартиру в Севастополі площею 41 квадратний метр за $45 тисяч.
З кінця 2021 року Школьна перебуває в розшуку на території України. З Криму надходять повідомлення про нові вироки, які вона виносить.
У січні 2023 року вона підтримала вирок щодо Олександра Тарапона з Алушти — два з половиною роки колонії суворого режиму за листівки з написом «Воєнний злочинець» та зображенням учасника війни проти України.
У жовтні 2024-го вона посилила покарання кримчанину Денису Єжову, який був затриманий за вигук «Слава Україні!» — замість штрафу у 100 тисяч рублів отримав рік у колонії загального режиму.
Микола Семена виїхав з Криму 2020 року і зараз проживає в Києві. У справі проти Школьної він фігурує як потерпілий, охарактеризувавши її судову практику як «злочин, що триває».
Тимур Машуков
Максима Рупчева, який працював на тому ж каналі, засудив колега Машукова Денис Галкін. Разом з ними в суді працює Ігор Костін, згаданий у попередніх розслідуваннях.
44-річний Тимур Машуков, уродженець Кабардино-Балкарії, свій шлях почав у 2009 році із помічника судді в П’ятигорському гарнізонному військовому суді.
Восени 2014-го, після початку російської агресії проти України, він перейшов на аналогічну посаду в Північно-Кавказькому окружному військовому суді у Ростові-на-Дону. Цей суд став одним із основних у розгляді політично вмотивованих справ проти громадян України. Туди приїжджали силовики, прокурори та судді з усієї Росії, щоб зміцнити окупаційний режим.
Два роки Машуков працював помічником у Ростові, а 2016-го став суддею у Волгограді. Через чотири роки повернувся з суддівською мантією до Ростова-на-Дону, який уже називався Південним окружним військовим судом.
Заробітки Машукова зросли: у 2019 році він задекларував близько 1,8 мільйона рублів (~ $28 тисяч), а в 2021 – понад 3,2 мільйона рублів (~ $43,5 тисячі). У 2022 і 2023 сума залишалась майже незмінною.
11 лютого 2022 року, за два тижні до повномасштабного вторгнення РФ, Машуков засудив кримського татарина Зекір’ю Муратова до 11,5 років ув’язнення за причетність до партії «Хізб ут-Тахрір», визнаної в Росії терористичною.
У лютому 2024-го він продовжив арешт фігурантам так званої Першої джанкойської групи «Хізб ут-Тахрір»: кримчанам Енверу Крошу, Вілену Темер’янову, Рінату Алієву, Едему Бекірову і Сеїтягу Аббозову. Кроша звинуватили в організації «терористичного осередку», інших — у належності до нього.
За інформацією правозахисників, 2025 року Машуков брав участь у винесенні вироків цій групі. Їм сумарно призначили 76 років ув’язнення.
РНБО України ввела санкції проти Машукова у червні 2023 року. Проте він продовжив виносити політично мотивовані вироки навіть після їх введення.
