22 лютого 1990 року Одеський міськвиконком відновив низку історичних назв міських вулиць, зокрема Садиковську.
Ключові моменти:
- Перші історичні назви повернули в Одесі ще 1990 року.
- Рішення обговорювали читачі газети «Вечірня Одеса».
- Вулиця Мікояна знову стала Садиковською 22 лютого 1990 року.
- Назва Садиковська відома в місті з XIX століття.
Матеріал підготовлено на основі постанови Одеського міськвиконкому від 22 лютого 1990 року, досліджень з історії одеської топоніміки, архівних публікацій газети «Вечірня Одеса», а також праць сучасних істориків і краєзнавців. Ці джерела дозволяють відтворити хронологію перейменувань і зрозуміти, як наприкінці існування СРСР в Одесі почалося повернення історичних назв.
Чому вулиця Мікояна знову стала Садиковською: перше повернення історичних назв в Одесі
Коли нині говорять про перейменування вулиць, згадують переважно події останніх років. Але перше масштабне повернення історичних назв відбулося ще за радянської влади. 22 лютого 1990 року міськвиконком ухвалив постанову про відновлення історичних назв ряду вулиць і площ.
Перед ухваленням рішення тривало відкрите громадське обговорення. На сторінках «Вечірньої Одеси» місяцями публікували листи читачів. Люди пропонували повернути старі назви або залишити радянські. Міська комісія з найменувань вулиць опрацьовувала ці пропозиції й готувала рекомендації для виконкому. У кінці 1980-х така дискусія вже свідчила про значні суспільні зміни.
Постановою міськвиконкому відновили або змінили такі назви:
- Естонська вулиця (біля Привозу) → Новоланцюговий ряд;
- вулиця Мікояна → Садиковська;
- площа Радянської Армії → Соборна площа;
- вулиця Ярославського → Троїцька;
- вулиця Будьонного → Болградська;
- Краснофлотський провулок → Воронцовський провулок;
- готель «Одеса» → «Лондонський»;
- вулиця П’ятого грудня → вулиця Амвросія Бучми.
Садиковська вулиця в Одесі розташована в історичному районі Молдаванки.
Однією з вулиць, що відновили історичну назву, стала саме Садиковська. Найпоширеніша версія походження її назви пов’язана з прізвищем місцевого землевласника XIX століття. У старій Одесі вулиці часто називали на честь власників прилеглих ділянок. Тому 1990 року місто не винайшло нову назву — повернуло ту, що існувала задовго до радянського часу.
Хто такий Анастас Мікоян
До лютого 1990 року вулиця носила ім’я радянського державного і партійного діяча Анастаса Мікояна (1895–1978). Він перебував у вищому керівництві СРСР десятиліттями — від епохи Леніна до періоду Брежнєва. Мікоян обіймав посади народного комісара, був членом Політбюро та головою Президії Верховної Ради СРСР. Його роль у радянській історії залишилася суперечливою: з одного боку, його пов’язують із розвитком торгівлі й харчової промисловості, з іншого — з участю в ухваленні рішень сталінської доби. Саме тому під час повернення історичних топонімів йому повернули колишню назву — Садиковську.
Підготовано повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлюється). Сподіваємося, він стане вам у пригоді.
Два брати: Мікоян-політик і Мікоян-конструктор
Ім’я Анастаса Мікояна нині згадують рідше, ніж кілька десятиліть тому. Та в радянський період воно було широко відоме: його носили вулиці, підприємства й установи в багатьох містах. Одеса не стала виключенням — одна з вулиць Молдаванки тривалий час носила його прізвище.
Анастас Мікоян (1895–1978) входив до числа найвпливовіших радянських політиків. Його кар’єра тривала понад півстоліття. Він очолював народні комісаріати торгівлі, працював у складі Політбюро і був першим заступником голови Ради Міністрів, а згодом — головою Президії Верховної Ради СРСР.
Молодший брат Анастаса, Артем Мікоян (1905–1970), став видатним авіаконструктором. Його прізвище разом із прізвищем Михайла Гуревича увійшло до назви літаків МіГ. Ці винищувачі залишаються відомими і нині.
Авіаконструктор Артем Мікоян
Одеська вулиця дістала ім’я саме на честь Анастаса Мікояна, а не конструктора. Щоб зрозуміти, чому 1990 року місто відмовилося від радянської назви, варто пригадати роль Анастаса Мікояна в історії СРСР та його суперечливу спадщину.
Анастас Мікоян: гамбургери, рибні дні та суперечлива спадщина
Радянський партійний діяч Анастас Мікоян
Анастас Мікоян народився 1895 року в вірменській селянській родині. Він рано приєднався до революційного руху і під час Першої світової воєн служив у вірменській добровольчій дружині. Після Громадянської війни швидко зробив кар’єру в партії. Наприкінці 1919 року він уже був одним із керівників на Кавказі. У 1920-х його підтримає Сталін, і Мікоян опиниться в найвищому керівництві країни.
Мікоян багато зробив для розвитку торгівлі. Він очолював народні комісаріати внутрішньої та зовнішньої торгівлі й галузь харчової промисловості. Після поїздки до США в 1936 році в СРСР запровадили фасування товарів у магазинах, швидке заморожування продуктів і сучасні холодильні технології. Тож у Радянському Союзі з’явилися кетчуп, гамбургери — їх називали «мікоянівськими котлетами» — та інші нові продукти.
За його ініціативи у 1932 році ввели так звані рибні дні в системі громадського харчування. Ця практика повернулася й пізніше, вже за умов дефіциту м’яса в радянських їдальнях.
Водночас діяльність Мікояна мала й темні сторони. Під час Великого терору він виконував доручення керівництва, пов’язані з репресіями. У вересні 1937 року перебував у Вірменській РСР під час кампанії репресій проти місцевих партійних і державних діячів.
Суперечливим епізодом його біографії лишається Катинська справа. 2 березня 1940 року Берія подав Сталіну записку з пропозицією розстріляти польських військовополонених і ув’язнених без суду. На документі стояли візи кількох членів Політбюро, зокрема й Мікояна. 5 березня 1940 року Політбюро ухвалило рішення про застосування найвищої міри покарання. Цей документ став підставою для масових розстрілів, відомих як Катинська трагедія.
Під час Другої світової війни Мікоян очолював Комітет продовольчо-речового постачання Червоної армії і входив до Ради з евакуації. Після смерті Сталіна він повернувся до вищого керівництва й підтримав курс Хрущова щодо засудження культу особи.
На XX з’їзді КПРС Мікоян виступив із промовою, де закликав відмовитися від культу особи. Він також наполягав на необхідності мирного співіснування із Заходом. Під час Угорської революції 1956 року Мікоян був одним із небагатьох членів Президії, хто сумнівався щодо вводів військ і пропонував політичне врегулювання.
У 1962 році він взяв участь у переговорах під час Карибської кризи. Мікоян представляв радянську сторону в контактах із Джоном Кеннеді та Фіделем Кастро. Того ж року його направили до Новочеркаська після протестів робітників. Після силового придушення демонстрацій із жертвами ця подія стала однією з трагічних сторінок пізнього СРСР.
У 1965 році Мікоян відійшов від активної політики. Він помер 1978 року у віці 82 років.
Завершуючи розповідь про колишнього тезку одеської вулиці, варто згадати ще одного представника родини. Онук Анастаса Мікояна — Стас Намін (Анастас Олексійович Мікоян) — став відомим музикантом. Він заснував рок-гурти «Квіти» та «Парк Горького» й написав чимало популярних пісень. У 2025 році він повідомив про отримання громадянства Вірменії.
Біографія Анастаса Мікояна добре ілюструє суперечливість радянської епохи. Він вплинув на економічні реформи й модернізацію торгівлі. Одночасно він входив у керівництво країни під час політичних репресій і рішень, які нині мають однозначну історичну оцінку.
Саме тому рішення Одеського міськвиконкому від 22 лютого 1990 року про повернення Садиковській її історичної назви стало не просто перейменуванням. Це був крок у процесі переосмислення міської історії й повернення топонімів, що існували давно до радянського періоду.
Сьогодні про Анастаса Мікояна нагадують передусім підручники з історії. А Садиковська знову стала частиною історичної Молдаванки — району, де назви вулиць зберігають пам’ять про людей, які жили тут задовго до буремних подій ХХ століття.
Ще один відомий представник родини Мікоянів
Завершуючи розповідь про людину, ім’я якої понад півстоліття носила одна з одеських вулиць, варто згадати ще одного представника родини. Онук Анастаса Мікояна — Стас Намін (Анастас Олексійович Мікоян, 1951 року народження) — відомий музикант, композитор і засновник рок-гуртів «Квіти» та «Парк Горького». Він автор багатьох популярних пісень. У 2025 році повідомив про отримання громадянства Вірменії.
Історія Садиковської показує: назви вулиць — це не лише адреси. Вони зберігають пам’ять про різні епохи й відображають еволюцію ставлення суспільства до власної історії.
Читайте також:
- Чому в Одесі Новгородський провулок став провулком Теофіла Фраєрмана
- Деколонізація Одеси: чому провулок отримав ім’я Сергія Параджанова
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
