Глобальне потепління суттєво трансформує аграрну карту світу. Південна частина Одеської області дедалі більше наближається до сухого субтропічного клімату. Зернові культури тут зрештою стають все більш уразливими через часті посухи і зниження рентабельності вирощування. Відтак українські фермери шукають більш вигідні альтеративи й активно звернули увагу на горіхоплідні культури. З’ясувалося, що клімат та ґрунти Бессарабії прекрасно підходять для промислового вирощування мигдалю. Володимир Балабан — аграрій, селекціонер та керівник розплідника мигдалю з Ізмаїльщини, вже багато років займається культивуванням цієї культури. Він розповів про свої унікальні сорти та переваги виробництва.
Сад Володимира, розташований у селі Матроска на трьох гектарах, вже має понад дев’ять років. Мигдаль висаджували тут за схемою 4х6 метрів, без зрошення. Навіть цього року, незважаючи на дефіцит робочої сили, коли ґрунт і міжряддя не оброблялися дискуванням і не проводилися обприскування, урожай виявився задовільним.
В саду ростуть перевірені українські та молдовські сорти мигдалю: «Первісток Храмова», «Ріхтер», «Метеор», «Вікторія».
«За таких суворих умов ми отримуємо досить хороші врожаї, інші культури в таких аномальних і несприятливих умовах просто не вижили б», — підкреслює Володимир Балабан.
Інший молодий сад, де ростуть деревця 2, 3 і 5 років, Володимир висадив у селі Катлабуг. Колекція налічує 17 сортів іспанської й української селекції.
Особливою гордістю стали власні виведені сорти, зареєстровані у Державному реєстрі: «Балабанівський», «Фламінго» та «Лідер».
««Балабанівський» — десертний сорт із великими плодами й насиченим смаком, ідеально підходить для приватних господарств. Це пластичний та компактний сорт, який можна формувати у різні форми: чашу чи веретено», — пояснює селекціонер.
Сорт «Фламінго» вирізняється найвищим відсотком масової жирності.
«У виробництві олії «Фламінго» — лідер. Вміст олії сягає 65% — це забезпечує найбільший вихід при переробці. Крім того, сорт дуже врожайний», — додає Володимир.
Сорт «Лідер» відзначається чудовим смаком і щільністю посадки. Шкаралупа у нього м’яка, легко розколюється пальцями; плід одноядерний, середнього розміру з рівномірним ядром.
За словами Володимира, при виробництві мигдальної пасти саме український мигдаль дарує яскравий аромат і насичену палітру смаків.
Також він вирощує новітні іспанські сорти мигдалю, які демонструють високу продуктивність завдяки пізньому цвітінню і самоплідності. Їх особливо цінують кондитери.
«Ці сорти починають плодоносити на два роки раніше українських. На третій рік вони вже дають робочий урожай. Якщо прагнути отримати максимальну врожайність і маржинальність з невеликих площ, варто вибирати іспанські сорти», — наголошує фермер.
На думку селекціонера, клімат півдня Одещини та родючість місцевих ґрунтів ідеально підходять для промислового вирощування мигдалю у період стрімкого глобального потепління.
Клімат Бессарабії дедалі більше нагадує традиційні мигдалеві регіони Іспанії і Греції. Мигдаль любить світло й тепло, тривале спекотне літо і велику кількість сонячних днів.
«Мигдаль — сукулентна культура, яка дуже економно витрачає вологу через листя. Завдяки цьому вона витримує довготривалу спеку і посуху. Цього сезону волога з осінніх і весняних опадів була цілком достатньою, щоб сформувати великі ядра й якісний урожай навіть без поливу», — зауважує фермер.
Підвищення середньорічної температури мінімізувало ризики вимерзання мигдальних дерев. Сучасні промислові сорти витримують морози від -25°C до -28°C. М’які бессарабські зими для них абсолютно безпечні. Завдяки щепленню на нових підщепах ці сорти можна вирощувати від півдня до півночі України.
Мигдаль сформувався як вид у посушливих гірських районах. Коли інші плодові та ягідні культури отримують термічні опіки плодів та листя, мигдаль спокійно переносить спеку і дефіцит вологи.
Весняні приморозки залишаються головним ризиком для мигдалю. Однак нові іспанські сорти пізніше розцвітають приблизно на два тижні, що дає змогу уникати ушкоджень і регулярно збирати урожай. Пізньоквітучі та самоплідні сорти цвітуть кількома хвилями, забезпечуючи стабільне запилення.
Селекціонер вважає, що клімат і ґрунти Херсонської, Закарпатської, Запорізької, Миколаївської та Одеської областей особливо підходять для закладання мигдалевих плантацій. Саме ці регіони можуть стати лідерами у вітчизняному імпортозаміщенні.
Останнім часом саджанці з розплідника Володимира купують аграрії з інших областей: Кіровоградської, Тернопільської, Рівненської, Волинської, Київської, Сумської тощо.
«Нещодавно один фермер із Білої Церкви придбав 300 саджанців. Також замовлення надходять із півночі України: по 100, 200, а дехто і по 5-10 деревець. Вже закладено тенденцію. У Вінницькій області 2023 року нашими саджанцями засаджено вісім гектарів, аграрії прагнуть закласти ще 20 гектарів. На Одещині є 60 гектарів наших саджанців», — розповів селекціонер.
Навіть без штучного зрошення з 3–5-го року сад з українськими сортами стабільно дає до пів тонни ядра з гектару. З 6–7-го року врожай на богарі зростає до 800 кг, а зрошення дозволяє отримувати до 1,3 тонни. Іспанські сорти на богарі дають 1,3 т, а на зрошенні — до 1,7–2 тонн.
«Цього року з одного дерева зібрали від 12 до 15 кг мигдалю, мінімум 10 кг у двох оболонках. Чищеного ядра виходить приблизно півтора-два кілограми. З урахуванням того, що кілограм ядра коштує близько 500 гривень, виходить непогана арифметика з гектара», — пояснює фермер.
Україна імпортує 100% мигдалю, тож внутрішній ринок фактично безмежний для вітчизняних виробників. Попри демографічні виклики, споживання мигдалю в країні зростає стрімкими темпами.
«Багато компаній готові контрактувати продукцію наперед, бронюючи з авансом 30% і забираючи врожай повністю. І це — український ринок. Ми будемо забезпечувати внутрішній попит не менше 25–30 років. Попит зростає позитивно: у 2015-му році він був 500 тонн, у 2025-му — 4200 тонн. Тож займатися мигдалем у наших краях — це природно, особливо з огляду на зміни клімату», — зазначає Володимир.
Промисловий мигдалевий сад — це довготривала інвестиція з високою рентабельністю. Внутрішній ринок збуту підтримують кілька вагомих секторів.
Перший — кондитерська промисловість. Виробники солодощів, пекарні та кав’ярні регулярно потребують ядро мигдалю, слайси, мигдалеве молоко, марципанове борошно, пасту та бланшований мигдаль без фітинової кислоти. Локальна продукція виграє у імпортної за рахунок нижчих цін і швидкої логістики.
Другий напрямок — роздрібна торгівля. Супермаркети підтримують тренд «Зроблено в Україні» й активно закуповують великі партії горіхів під власними брендами.
Також актуальне виробництво мигдалевої олії, яке набирає обертів.
Крім того, фермер отримує до трьох тонн біомаси з гектара у вигляді шкаралупи та зовнішньої оболонки. Ця сировина — дефіцитний ресурс для виробництва паливних пелет і брикетів, дуже затребуваний на місцевому ринку опалення.
Нещодавно Володимир Балабан із колегами з горіхової асоціації повернулися з Іспанії, де вивчали досвід місцевих виробників саджанців і відвідали великі мигдалеві плантації від 100 до 1500 гектарів у різних регіонах.
Порівняння виявилося на користь України: ґрунти тут більш родючі і природно забезпечують дерева необхідними поживними речовинами. В іспанських садах необхідне постійне живлення, адже ґрунти виснажені й слабкі.
Вирощування в Іспанії супроводжується масовим використанням пестицидів — до 95% заходів з догляду базуються на хімії. Там проводять 10-15 обприскувань за сезон, аби захистити дерева від шкідників і хвороб.
«Для порівняння: ми робимо 3-5 обприскувань на сезон і намагаємося використовувати органічні добрива. При посадці, якщо площа невелика, додаємо 60 тонн органіки на гектар. Для великих площ органіки не вистачає, тому при посадці додаємо 10-15 кг трирічного перегною в лунки — цього достатньо на 5 років», — ділиться досвідом Володимир.
Для українських фермерів доступні великі грантові програми від держави та міжнародних донорів. Вони допомагають при закладенні нових насаджень, закупівлі техніки й створенні переробних підприємств. Але фінансування можливе лише за умови висадки сортів, офіційно внесених до Державного реєстру.
Це питання повністю вирішене завдяки тривалій співпраці з Інститутом кліматично орієнтованого сільського господарства й особисто Володимиром Балабаном. Його сорти «Балабанівський», «Фламінго» і «Лідер» пройшли всі випробування і внесені в реєстр. Також у держреєстр включили два нових іспанських сорти «Пента» та «Макако», які три роки успішно випробовують по всій Україні.
Отже, прогноз селекціонера ясний: формування «мигдалевого поясу» на півдні України — не просто експеримент, а стратегічна необхідність. Маючи кращі ґрунти та вищий екологічний потенціал, Україна може не тільки повністю замістити імпорт, а й стати провідним постачальником преміального екологічного мигдалю та олії до країн Європи.
