Хто заснував село?
Селянство з Курської губернії, втомлені вояки-бігуни, а також переселенці з Орловщини та Тамбовщини – от три різні версії заснування нашого села. Незважаючи на цей розбіжності, за два століття свого існування село так і не було перейменоване, а ось церква Святого Миколи Чудотворця, розташована тут, збереглася в неушкодженому стані.
В селі панує матріархат. Жінки стверджують, що, мовляв, «чоловіки роблять так, як зручно жінкам». Цим, напевно, можна пояснити, чому практично всі керівні посади в селі займають саме жінки.
Цікавий факт: в Миколаївці багато куми один одному. Наприклад, моя знайома має двадцять шість хресників. Вже уявляєте, скільки подарунків потрібно готувати на свята?
Зробіть нам дороги, а все інше ми візьмемо на себе
Знайомтеся з Людмилою Лунгу, старостою Миколаївського округа, справжньою господинею.
В нашому селі проживають представники різних національностей: українці, росіяни, молдавани, гагаузи, роми і так далі. Хоча більшістю є росіяни, це не ті, хто приїхав з Росії, а саме українці, які асимілювалися на Буджацьких степах.
У селі є усе необхідне для комфортного життя: ліцей, фермерські господарства, ФАП, аптека, дитячий садок, відділення Укрпошти та Нової пошти, Будинок культури, магазини. Ми шануємо пам’ять наших загиблих захисників, минулого року була встановлена Алея Слави. Нині близько п’ятдесяти мікалаївців на фронті.
Вуличне освітлення працює, вода подається цілодобово. Базове сільгосппідприємство «Сонячний Агро» значно полегшує нам життя, надаючи транспорт, матеріали для ремонту доріг та допомогу ліцею. Проблема, що залишилася ще з радянських часів – це погані дороги. Після дощу виїхати за межі села практично неможливо. Миколаївці не просять у влади нічого, крім одного – прокладіть нам дороги, а всі інші справи ми вирішимо самі.
Щодо населення, наше село займає друге місце в Бородінській громаді. Але з початком війни народжуваність суттєво знизилася – раніше реєструвалося 23-25 народжень на рік, а цього року – всього троє малюків.
На прийом до лікаря – з куркою і пиріжками
Керівництво громади планувало ремонт фельдшерсько-акушерського пункту, але через війну довелося відкласти. Тож маленький колектив щороку робить косметичний ремонт самостійно. Наразі в селі з’явився новий лікар – Ілля Русу.
– Я обслуговую п’ять сіл громади: Миколаївку, Богданівку, Лісне, Ганнівку, Юр’євку. Громада подарувала мені автомобіль і надала безкоштовне житло. Миколаївці так раді, що в них з’явився лікар, що спочатку викликали мене практично цілодобово, але тепер вже звикли. Громада тут дуже щедра – приносять на прийом курку, молоко, пиріжки, дуже ображаються, якщо я відмовляюся, – усміхається лікар. – Спочатку я приїхав думати, що це тимчасово, але потім одружився місцевою дівчиною, і тепер у нас є син. Отже, я вважаю, ми тут надовго.
– Нам доводиться робити багато: приймати пологи, знімати шви, зупиняти кровотечі. Бо якщо швидка не може доїхати, доводиться швидко діяти, – розповідає медсестра Олена Курдиш.
Як не втратити статус ліцею?
Миколаївський ліцей – один з найбільших за кількістю учнів у Бородінській громаді, яким керує Інна Попова.
– До війни нас навчалося 228 дітей, зараз їх лише 192. У дитсадку – 42 дитини. Викликає тривогу реформа навчання – ми можемо втратити статус ліцею, оскільки не наберемо необхідну кількість дітей. Якщо не буде старших класів, батьки будуть змушені шукати інші навчальні заклади для своїх дітей.
Наш дружний колектив з радістю зустрів переселенців зі Слов’янська – педагогів Оксану та її сина Дмитра Черкашиних. Оксана – вихователь в дитсадку і викладач музики, а Дмитро – відмінний фізик-ядерник, прекрасно знає англійську мову і викладає фізику та англійську. Я директорую вже четвертий рік, і перше, що зробила – відремонтувала дитсадок. Хотілося б і в школі зробити подібний ремонт, але це після війни. Ми зате чудово облаштували територію: висадили каштани й троянди, встановили арт-об’єкт «Люблю свій ліцей», і цьогорічні випускники повісили на нього перший замочок.
Миколаївські дівчата грають у футбол
– Чому на футбол, дівчата? – питаю юних спортсменок Таїсію Сорокіну і Любов Костромицьку.
– Це неймовірно – відчувати себе чемпіонками! Наша команда грала в Норвегії, Данії. Нещодавно перемогли дівочу команду клубу «Чорноморець». Спочатку нас ніхто серйозно не сприймав, але тепер чудово знають, на що ми здатні! – хвалиться Тая, воротарка 7-го класу.
– Я люблю грати у футбол. Ця гра дає багато досвіду: вчить стратегічно мислити, радіти перемогам, вміти тримати удар. Коли хлопці дізнаються, що я – футболістка, дивуються. І ми маємо чудового тренера! – говорить Люба, захисниця 9-го класу.
– Все почалося з пропозиції Олі Лунгу, яка грала з хлопчиками, створити дівочу команду, – розповідає тренер, директор Буджацької ДЮСШ Юрій Серіков. – Мої колеги вважають, що з хлопців футболістів можна виростити за рік, а дівчатам треба три роки. Але наша команда зібралася дуже сильна. Нещодавно виграли обласний чемпіонат з футзалу та вирушать на всеукраїнські змагання, щоб захистити честь Одещини. Нас зацікавила дівоча академія ФК «Сістерс» з Одеси, що створила на базі нашої ДЮСШ філіал та надала форму та бутси.
Перейняли свято, щоб від чоловіків відпочити
У Будинку культури працюють директорка Юлія Варданян і художній керівник Антоніна Сорокіна.
– У самодіяльності бере участь близько п’ятдесяти дітей і дорослих, – розповідає Антоніна. – У нас є народний танцювальний колектив «Сувенір», вокальна група «Доканки», колектив сучасного танцю «Ритм». Усі сценічні костюми шиє Юлія Варданян, а я виступаю в ролі дизайнера.
Ми перейняли багато звичаїв інших національностей. Так, святкуємо «Бабиндень», незважаючи на те, що болгар у селі майже й немає. Це свято знайшло відгук у наших сердцях, адже воно більше для жінок, що бажають відпочити від чоловіків.
Ми дотримуємося традицій. Минулого року мене засватали, коли мій наречений із Вознесенівки, дотримуючись усіх звичаїв, приїхав з сватами, батьками та баяністом на возі з кіньми, проїхавши через усе село до мого подвір’я. Нас зустріли з короваєм, дарунками і перевіркою нареченого: вбити цвях та наколоти дров. На заручинах домовилися, що відзначимо весілля, коли закінчиться війна.
Рано встають, пізно лягають і цілий день працюють
Сім’я Бобрових займається торгівлею та фермерством. Ніна, її п’ятнадцятирічна донька Катерина працюють у магазині, а батько Юрій обробляє землю та вирощує овець.
– У нашому магазині є всі необхідні продукти: хліб, ковбаси, молочні вироби. Нам з чоловіком доводиться вставати о п’ятій ранку, годувати домашню птицю, поросят. Маємо одного коня – нещодавно він кульгав, а також тридцять овець. Це важка праця, але жити в селі можна лише так. Тут у всіх однаковий ритм життя – ранні підйоми, пізні ложки, постійна праця.
Улюблена страва малюків
Кухарі ліцею Світлана Серікова та Євгенія Єльникова поділилися простим рецептом улюбленої страви малюків – морквяно-яблучної запіканки.
Рецепт виявляється простим, але запіканка виходить смачною.
Інгредієнти:
Приготування:
Натираємо яблука та моркву, додаємо цукор, яйця, манку, родзинки та ванільний цукор за смаком. Усе добре перемішуємо та викладаємо на змащений маслом лист. Духовку розігріваємо. Запікаємо при температурі 180-200 градусів протягом 35-40 хвилин.
Трохи зі словника миколаївців:
Ця стаття була підготовлена за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen у рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
