Історія адрес на розі Дерибасівської й Красного провулку тягнеться майже два століття. Вона охоплює перші прибуткові будинки, пізніші торговельні заклади та готель. Власники змінювалися, архітектура зазнавала перебудов, а назви магазинів еволюціонували. Проте цей кут залишався важливою частиною міського життя. У матеріалі відтворено розвиток двох сусідніх будівель.
Ключові моменти:
- На розі Дерибасівської та Красного провулку сформувався осередок заможної торгівлі й послуг.
- У будинку № 21 працювали модні салони, книгарні та магазини для заможних одеситів.
- У будинку № 23 діяли знаменита аптека й гастроном Дубініна, чиї консерви здобули золоту медаль у Парижі.
- Один будинок зник, а другий перебудували під готель із баштою, якої раніше не було.
Як змінювалася Дерибасівська
На початку XIX століття Дерибасівська ще не нагадувала парадну вулицю. Тут були болота, складний рельєф і глибокий яр на перетині з Гаваною. Згодом через яр збудували міст, і вулиця поступово стала однією з головних торговельних артерій Одеси.
Ділянки на розі з Красним провулком спочатку належали різним власникам. Потім їх купили заможні родини й перебудували під прибуткові будинки. До середини XIX століття цей квартал уже поєднував торгівлю, ремесла, послуги та житло.
Будинок № 23: аптека, літографія та відомі господарі
У 1830 році будинок № 23 опинився у власності родини Шмідтів. Християн Шмідт відкрив тут аптеку. Вона швидко здобула репутацію однієї з кращих у місті. Два десятиліття аптека співіснувала з літографією Дмитра Кльонова.
У літографії друкували краєвиди Одеси, в тому числі роботи Карло Боссолі. Саме ці зображення допомагали місту стати відомим за межами регіону. Поряд із будинком працювали кравці, шевці, майстри з ремонту зброї та палітурники.
У Красному провулку випікав булки Жульєн. Він продавав також трансильванські вина. Слава аптеки Шмідта була такою, що до кінця 1840-х провулок почали називати Шмідтовським.
У середині XIX століття власником став провізор Рудольф Роте. Він розвивав аптекарську справу, а також пивоварню і винне виробництво. Пізніше будинок перейшов до караїмської родини Мангубі — купців і благодійників, які мали помітний вплив у житті Одеси. За прізвищем цих власників будівля отримала свою назву.
Сучасний вигляд споруда отримала внаслідок кількох перебудов. Над нею працювали архітектори Георгій Торрічеллі, Франц Боффо та Фелікс Гонсіоровський. Останній надбудував третій поверх, щоб гармоніювати з сусідніми будівлями.
Будинок № 21: модні салони й торгівля для заможних одеситів
Сусідній будинок належав родині Гальберштам і орієнтувався на заможну публіку. Тут відкривали заклади, що задавали тон місцевій моді. Мадам Юбер продавала дамський одяг за паризькими фасонами. Кравець Бальц шив на замовлення для елегантних одеситів.
Пані Унгар пропонувала капелюшки, стрічки та аксесуари. Але будинок не обмежувався модою. Тут працював палітурник Густав Гезелле. Згодом його родина відкрила великий магазин канцелярського приладдя, естампів і картин.
Пізніше з’явилися книгарні Білого та Вільєтті. Книгарня Білого стала університетським комісіонером. Вона приваблювала викладачів, студентів і книголюбів.
У 1848 році будинок Гальберштамів оцінили у понад 24 тисячі рублів. Це було четверте місце за вартістю серед будинків Дерибасівської. Для порівняння, сусідній будинок Шмідта коштував 16 тисяч рублів. Різниця показувала, наскільки прибутковою була торгівля модними товарами.
Наприкінці XIX століття обидві адреси стали частиною великої торговельної вітрини Одеси. У № 21 продавали парфуми, засоби догляду за шкірою й канцелярські товари. У № 23 діяли магазини, майстерні й ремісничі заклади.
Гастроном Дубініна — золота медаль у Парижі
У січні 1887 року в будинку № 23 відкрився винно-гастрономічний магазин Дубініна. Спочатку це була невелика крамниця на Рибній вулиці, нині Пантелеймонівській. Бізнес рос і розширив асортимент.
З’явився окремий рибний відділ із стерляддю, осетриною, сьомгою, ікрою та сардинами. При магазині діяла фабрика рибних консервів. У 1900 році продукція Дубініна здобула золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі.
Консерви відзначали за якість і практичне пакування. Вони коштували дешевше за французькі аналоги. Гастроном здобув статус відомого бренда дореволюційної Одеси. Він доповнював репутацію кварталу як місця, де продавали делікатеси, модні речі й ювелірні вироби.
Що сталося з будинками у XX столітті
За радянської влади Дерибасівську перейменували на честь Фердинанда Лассаля. Розкішні магазини націоналізували. У будинку № 21 відкрився популярний тютюновий магазин. Перед Другою світовою тут продавали канцелярські й шкільні товари.
Восени 1941 року будинок № 21 зазнав тяжких пошкоджень під час оборони Одеси. Вибухи й пожежа знищили перекриття та дах. На початку 1950-х залишки будівлі остаточно розібрали.
На звільненій ділянці у 1949 році відкрили літній кінотеатр «Комсомолець» на тисячу місць. Пізніше там розмістили кафе й зони відпочинку. На початку 2000-х звели торговий центр «Європа».
Будинок № 23 пережив воєнні зміни й залишився. Після війни тут працював гастроном № 12. Пізніше приміщення зайняв магазин «Евер Бак». На початку 2000-х у будівлі відкрився клуб «Фідель», популярний серед одеської богеми.
Башта, якої не було: перебудова Дому Мангубі
У листопаді 2015 року будинок Мангубі втратив статус пам’ятки містобудування, який мав із 1985 року. Новий власник, американський інвестор Скотті Сіготт, розпочав масштабну перебудову під готель «Мілано».
Під час робіт демонтували історичні перекриття XIX століття. Над класичним карнизом з’явилися додаткові поверхи й шахти для ліфтів. Найпомітнішою зміною стала башта з куполом, якої раніше не було на будинку.
Перебудова викликала суспільний резонанс. Забудовника оштрафували на три мільйони гривень. Її не зупинили, і готель ввели в експлуатацію. Так споруда, яка пережила зміну власників і епох, опинилася в центрі суперечки про збереження історичної Одеси.
Дві сусідні адреси на Дерибасівській демонструють протилежні долі міської спадщини. Будинок № 21 зник і поступився місцем новій забудові. Будинок № 23 зберігся, але його історичний вигляд зазнав змін. Пам’ять про квартал підтримують імена, які стали частиною одеської історії, зокрема гастроном Дубініна.
Що не розкрито в статті:
- Історія пивної зали Рудольфа Роте та популярного сорту бок-бір.
- Майстерні художників Франца Гросса й фотографа Йосипа Кордиша.
- Історія редакції «Одеського життя» в будинку № 21 та її засновника.
- Детальніша історія магазину Дубініна, його фірмового посуду й рекламної атрибутики.
- Одеський парадокс багатонаціональної історії будинку Мангубі й його перебудови.
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
