То скільки нас?
Точних даних про кількість населення в Україні сьогодні немає ні в кого. Отримати їх заважає безліч чинників. Згадаймо про перепис населення, який проводився востаннє 2001 року. Врахуємо постійну вимушену міграцію всередині країни і за її межі. І «сіру зону» окупованих територій, про які взагалі немає достовірної інформації. І зробимо поправку на засекречування бойових втрат і смертності, за звичаєм воєнного часу.
Так, незалежний демограф Олексій Ракша оцінює нинішнє населення України у 27-28 мільйонів осіб. Директор українського Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова оптимістичніша: кількість населення на підконтрольних нам територіях — 31 мільйон осіб, у межах 1991 року — 36 мільйонів.
Згідно з даними Фонду народонаселення ООН, на 2023 рік в Україні проживало 36,7 мільйона осіб. За даними Українського інституту майбутнього, у 2023 році кількість постійного населення становила 29 мільйонів осіб. Тобто нас, чи то 27 мільйонів, чи то майже 37.
Звідки «похибка» в 10 мільйонів?
За відсутності точних даних, при підрахунках кожен діє за своїм методом. Олексій Ракша бере дані в 40 мільйонів з гаком після перепису — і віднімає спад населення. Український інститут майбутнього, схоже, просто віднімає населення всіх окупованих територій (без урахування тих, хто виїхав звідти в Україну) і всіх «біженців від війни» за кордон.
Інститут демографії заявляє, що спирається в підрахунках на дані мобільних операторів. Їхня методика дає змогу виявити основний номер людини, виключивши додаткові та корпоративні. І поправку на дітей і людей похилого віку, у яких взагалі немає мобільних, вони теж роблять.
Плюс щонайменше половина від цих мільйонів, що «гуляють», — наші громадяни за кордоном. Схожі на кота Шредінгера, який чи то ще українець, чи то вже ні. І, в тому числі через них варіації прогнозів Інституту демографії щодо населення України на 2033 рік коливаються в цих рамках: від 26 до 35 мільйонів у межах 1991 року.
Чи повернуться ті, хто виїхав?
За розрахунками Інституту демографії, міграційні втрати після закінчення війни можуть становити від 500 тисяч до 5 мільйонів. Простіше сказати, ми поняття не маємо скільки. Одне відомо точно: кожен день за кордоном сильніше прив’язує українців до нового місця і скорочує шанси на повернення.
За даними Держстату, 4,2 мільйона українців стали «військовими мігрантами» зі статусом тимчасового захисту. Верховний комісар ООН у справах біженців заявляє, що 1,2 мільйона вивезено до РФ. Близько мільйона українців перебуває за межами Євросоюзу і рф (Британія, Канада, США тощо) Плюс 2,5-3 мільйони трудових мігрантів, які виїхали ще до початку повномасштабної війни.
Тобто мінімум 6 мільйонів наших громадян надовго застрягли за кордоном. І з демографічної точки зору вони є ласим шматочком для будь-якої країни. Усі сходяться в тому, що близько половини «військових мігрантів» — жінки (70% із них із вищою освітою, понад 50% уже працевлаштувалися). Третина мігрантів — 2 мільйони! — це діти.
Опитування проводяться регулярно, і вони свідчать: кількість тих, хто збирається повернутися в Україну, поступово падає. З неодмінних умов повернення називають закінчення війни, безпеку, наявність роботи та житла. Але демографи мають схожий історичний досвід — після балканських війн з усіх біженців назад повернулася приблизно третина.
«Цих повернемо чи нових нарожаємо?»
Тут часто звучить емоційне: «Ну і нехай залишаються, зрадники! Нових нарожаємо». Однак потенціал демографічного зростання України був повністю вичерпаний ще до війни. Щоб підтримувати рівень населення навіть у мирних умовах і без відтоку громадян, за підрахунками Інституту демографії, нам потрібно було приймати 300 тисяч мігрантів щороку (для порівняння: у Німеччину їх приїжджає 450 тисяч на рік).
Чи готова Україна до такого? Безумовно ні. На будь-якій публічній дискусії чується одне: «Ми воюємо за цю землю не для того, щоб на ній жили інородці!». Що трохи дивно для народу, який з радістю бере у тих же «інородців» гроші, гумдопомогу, зброю і допомогу… Не хвилюйтеся: мігранти до нас теж не рвуться!
Але повернемося до проблеми депопуляції. Наші — не факт, що повернуться, мігрантів ми не хочемо, а що там із народжуваністю? Для простого відтворення населення потрібно, щоб у середньому за життя українка народжувала 2,15 дитини. У 2022-му році індекс народжуваності в Україні оцінили в 0,9, а за підсумками 2023 року очікується 0,8-0,7.
Тут знову доречно процитувати незалежного Ракшу, який зауважив, що кількість народжених дітей у нас поділили на всіх, включно з окупованими територіями. Звідси індекс 0,8-0,9, тоді як реально він 1,1, тобто вищий, ніж, наприклад, у Таїланді.
Максимальний післявоєнний «бебі-бум», на який розраховують демографи, підвищить цей індекс до 1,5-1,6. Явно недостатньо. З чим же ми залишимося? З країною пенсіонерів.
Ми будемо бідними і старими?
За даними Пенсійного фонду, 10,5 мільйона пенсіонерів налічується в Україні 2024 року. Що це означає для економіки країни?
Український інститут майбутнього ще 2023 року забив на сполох. За їхніми підрахунками, з 29 мільйонів українців працюють тільки 9,1-9,5 мільйона. За вирахуванням бюджетників — 6-7 мільйонів осіб. Ці люди вже тягнуть на собі інші 22-23 мільйони: пенсіонерів, дітей, учнів, безробітних і працівників бюджетної сфери. Пенсіонерів із кожним роком ставатиме дедалі більше. І це найбільш маломобільна частина населення, вони нікуди не поїдуть.
Що б ми хотіли побачити на цьому тлі? Скорочення армії чиновників, посилення покарання для корупціонерів, активне залучення безробітних. А до чого слід готуватися в реальності? До відсутності грошей на розвиток країни. До політиків-популістів, які обіцяють електорату гречку і «стабільність». До підвищення пенсійного віку на тлі «застиглих» пенсій.
Або ж ми можемо подивитися на 10 мільйонів пенсіонерів — як на важливий демографічний ресурс. Навчитися без сміху читати резюме: «Активний, амбітний, готовий вчитися нового, 60 років». Відмовитися від фраз «потрібен співробітник до 45 років». І уважно ознайомитися з напрацюваннями сусідніх країн, проблема-то не нова. Навіть на сайті МВФ уже можна зустріти термін «вибухове старіння населення планети». «Старіння населення — ось справжня демографічна бомба!» — заявляють вони. І дають непогані поради щодо максимального залучення пенсіонерів у життя суспільства та економіку країни.
Одеса — трохи краще, ніж у середньому
За прогнозами Інституту демографії, депопуляція точно не загрожує великим мегаполісам та їхнім ареалам. Це Київ, Львів, Харків, Дніпро та Одеса. Згадаймо відчуття перших місяців війни — затихле, майже спорожніле місто. І порівняймо з сьогоднішньою жвавою щільністю.
І справа не в тому, що всі повернулися, просто до нас активно поїхали переселенці з інших областей. За даними Координаційного гуманітарного штабу, в Одеській області зареєстровано 137 тисяч переселенців, з яких більшість (60 тисяч) перебуває в Одесі. Зазначимо, що і до війни Одеса була одним із небагатьох регіонів, у яких фіксувався невеликий міграційний приріст.
Завдяки внеску тимчасово переміщених осіб, навіть народжуваність на Одещині впала не так катастрофічно: 2022 року — 15069, 2023-го — 13736 дітей.
І головне: рано чи пізно справа все ж дійде до прийняття мігрантів. Зі світовим досвідом не посперечаєшся. Потрібні будуть робочі руки для відновлення країни, потрібні будуть молоді фахівці. Надовго. Бажано — назавжди. І тут вирішальну роль зіграє готовність жителів регіону прийняти тих, хто має інший вигляд і розмовляє інакше. У школах повинні будуть звикати до дітей-іноземців, у вишах — до іноземних студентів, на вулицях — до людей іншої культури і зовнішності. І це буде саме час проявити нашу знамениту одеську багатокультурність і толерантність.
Просто цифри
Зареєстровано по Україні
2021 рік:
- народжень — 270 тисяч,
- смертей — 780 тисяч,
- спад — 500 тисяч.
2022 рік:
- народжень — 190 тисяч,
- смертей — немає даних,
- спад — немає даних.
Перебуваючи в Україні, пов’язували з нею своє майбутнє
- у серпні 2022 року — 88,4%,
- у серпні 2023 року — 88,3%.
(опитування фонду «Демократична ініціатива»).
Отримали статус тимчасового захисту:
- на серпень 2022 р. — 3760 українців
- на серпень 2023 р. — 4150 українців
(дані Євростату)
Поширені міфи про демографію
«Залишиться нас 20 мільйонів, це не страшно!»
Інфраструктура країни розрахована на іншу кількість населення. Уявіть собі багатоквартирний будинок, розрахований на 200 сімей, у якому живуть тільки 100. А при цьому витрати на ремонт, опалення, послуги сторожа та утримання прибудинкової території залишаються такими самими.
«Це все Кучма/Зеленський/Порошенко винен!»
Ні, все почалося набагато раніше: народжуваність в Україні впала нижче рівня відтворення з кінця 1960-х років.
«Жінок потрібно стимулювати народжувати, як раніше!»
Народжувати «як раніше» не буде жоден народ, країна якого пройшла другий демографічний перехід. Жінка отримує освіту і можливість працювати; діти починають забезпечувати себе набагато пізніше; витрати на освіту та утримання дітей сильно зростають. Усе це призводить до зниження народжуваності.
«Забезпечте садочки, зарплати, допомогу, як у Європі, і народжуваність підскочить!»
Забезпечена Європа стикається з тими ж проблемами. До Євросоюзу входить 27 країн. У 17 з них народжуваність нижча за смертність. Відтворення населення і робочих рук відбувається багато в чому за рахунок мігрантів.
«Значить, світ заполонять китайці!»
Ні. Нерозумна демографічна політика призвела до сумних наслідків: народжуваність у Китаї сьогодні найнижча у світі, коефіцієнт 1,056 на жінку. За 2022 рік чисельність населення КНР уже скоротилася на 850 тисяч осіб.
«Значить, світ заполонять мусульмани!»
У цьому трохи більше логіки, ніж у боязні китайської навали. Справа не в ісламі, а в релігійності взагалі. У релігійних сім’ях, регіонах і країнах народжуваність дійсно вища. Виняток чомусь становлять католицькі країни (наприклад, Польща і країни Латинської Америки). Але навіть іслам не рятує від закономірності: суспільство стає заможнішим, жінки здобувають освіту, про дітей піклуються довше і краще — народжуваність падає.
«Це вимирання, ми всі вимремо!»
Ні, не вимремо. Демографи радять розрізняти поняття «демографічна криза» і «демографічна катастрофа». На людство загалом і Україну зокрема чекає не вимирання, а скорочення чисельності населення. І старіння. Зате борці за екологію можуть видихнути і спати спокійно.
