Понад два роки українське телебачення працює з обмеженнями: більшу частину національного ефіру тепер займає єдиний марафон, який створюється силами лише кількох телеканалів. «Єдині новини» часто звинувачують у провладній позиції, а нещодавно навіть Держдеп США згадав їх у своєму звіті про порушення прав людини в Україні. Тим часом радник глави Офісу Президента Сергій Лещенко заявив, що дискредитація телемарафону є частиною російської пропаганди, а його скасування може призвести до медіахаосу. Але багато експертів вважають інакше.
Анатолій Бойко – голова Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України»
«Обмеження ЗМІ під час війни мають бути тільки в тому обсязі, який реально є обґрунтованим з точки зору безпеки країни. Але в існуванні єдиного телемарафону сьогодні немає жодного сенсу. Якщо у перші місяці повномасштабної війни ще могла йти мова про єдиний канал для оперативного інформування населення, то зараз це більш схоже на першу програму телебачення СРСР про надої, накоси тощо. Жодна притомна людина не дивиться це. Сьогодні впровадження телемарафону тільки щкодить роботі медіа, чиї права порушуються. На превеликий жаль, влада штучно обмежує інформаційний простір для здобуття контролю в політичних цілях.
Нещодавно глава уряду України Денис Шмигаль відреагував на петицію щодо переспрямування коштів з телемарафону на ЗСУ і заявив, що це «недоцільно». На мій погляд, це абсолютно шкідницька позиція з боку Кабміна, бо демонструє подвійні стандарти держави, яка закликає громадян донатити.
Час появи звіту Держдепу США – абсолютно невипадковий. Я переконаний, що цей звіт був готовий раніше, але його не оприлюднювали, аби не надавати трампістам на руки козирі для заперечення постачання допомоги Україні, бо цей звіт говорить про те, що у нас є проблеми з демократією та правами людини. Тому я думаю, що адміністрація Байдена далекоглядно відтермінувала час оприлюднення цього звіту. Але його поява – це дуже серйозне дипломатичне попередження нашій владі».
Оксана Бровко – виконавча директорка асоціації «Незалежні регіональні видавці України»
«Звісно, під час війни ЗМІ не мають переступати певні кордони, але й зловживати обмеженнями не можна.
На початку повномасштабного вторгнення телемарафон був розумним та єдино правильним варіантом комунікації з людьми, що були розгублені. Через цей канал абсолютно чітко вибудовали комунікацію між владою, військовими та громадянами. Але зараз, вже на третьому році великої війни, зрозуміло, що через фінансування телемарафону влада намагається впливати на контент, що там є. Питання є до більшості учасників «Єдиних новин», окрім «Суспільного» – їхній контент зроблений доволі професійно й незаангажовано. В цілому, учасники телемарафону мають більш розширені права доступу до першоджерел інформації, в той час, коли неучасники «Єдиних новин» мають обмеження, подекуди штучно створені. Тому реакція Держдепу США є цілком своєчасною. Це дзвіночок для влади, що нам потрібні зміни в цьому питанні».
Наталія Стеблина – медіаекспертка, аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика
«Ще до війни згідно із вимірюванням правозахисної організації Freedom House, Україна за рівнем свободи слова набирала 60 балів зі 100, тобто знаходилася серед тих країн, в яких є і певні проблеми, і є певні здобутки. Ми не були в межах авторитарних держав. Але з початком повномасштабного вторгнення, безперечно, ситуація змінилася. Під час війни питання свободи слова й питання національної безпеки вступає у конфлікт.
У телемарафоні сьогодні спостерігається певне порушення журналістських стандартів. Але дуже позитивний момент полягає в тому, що в Україні є потужний сектор професійних громадських медіаорганізацій, які намагаються тиснути на владу, аби вирішити певні питання. Можливо, реакція Держдепу США виникла саме через те, що всередині України є внутрішній розголос, бо питання телемарафону постійно порушується різними ЗМІ. Якщо ми продовжимо про це говорити, я переконана, що ми поступово цю проблему зможемо зняти.
Але ми не можемо говорити про те, що у нас взагалі тепер немає свободи слова. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, у нас продовжують виходити журналістські розслідування, які стосуються можливих зловживань або корупції у сфері оборони, наприклад. Те саме стосується діяльності певних чиновників чи депутатів провладної партії».
Зоя Казанжи – журналістка
«Якщо ми говоримо про відповідальні медіа під час війни, то зрозуміло, що мова йде про певні обмеження, але саме військової інформації, а не політичної. Про порушення свободи слова у «Єдиних новинах» говорив не тільки Держдеп США, а й європейські партнери. Коли в пул телемарафону поза норм закона потрапляють лише провладні ЗМІ та під контроль влади підпадає не тільки військова, а саме соціально-політична тематика, звісно, ми можемо говорити про наступ на свободу медіа. Мова йде про цензуру та політичний тиск на неугодні медіа, а не про об’єктивні обмеження інформації під час війни.
Таким чином ми повторюємо російський шлях – це шлях до диктатури. В росії все теж колись починалося з лайт-варіанту. Ще задовго до війни я пам’ятаю, що відбувалося з НТВ, наприклад.
Коли говорять про те, що під час війни Уряд не критикують, я пропоную подивитися на Ізраїль. Це країна, яка дуже добре знає, що таке воювати з ворогами, і під час війни ізраїльтяни мають політичну кризу, жорстко критикують свого прем’єр-міністра. Але їм вистачило розуму сформувати уряд національної єдності з членами опозиції й почати вирішувати проблеми як дорослі люди: наприклад, відправити у відставку голову розвідки, який прогавив напад бойовиків ХАМАС. Ми можемо спиратися на цей досвід, а не продовжувати годувати українців дистильованою інформацією.
Тим паче, що багато інформації, яка працювала на користь ворогу, розповсюджувалася людьми, які мають відношення до влади. Наприклад, Яворівський полігон на Львівщині був атакований фактично одразу після того, як там сфотографувався керівник Офісу Президента Кирило Тимошенко. Тому питання: чи медіа в цьому винні, чи люди при владі?»
