Ключові моменти:
- Сідні Адамсон приїхав до Одеси на початку 1906 року як іноземний кореспондент.
- На вокзалі з нього взяли подвійний тариф, а в готелі — доплату за самовар.
- Поліція двічі затримувала журналіста, коли він робив замальовки на ринках.
В Одесі презентували перекладене есе британського журналіста та ілюстратора Сідні Адамсона «Одеса — ворота Імперії». На презентації побував наш кореспондент і розповідає про автора, який мешкав у місті майже пів року в 1906 році.
Адамсон не писав сухо з довідника. Він уважно спостерігав людей, звичаї й вулиці. Малював ринки, описував будівлі, заходив у кафе та фіксував дрібниці. Наприклад, ціни на гарячу воду в готелі. Через його спогади Одеса початку ХХ століття оживає: іноді кумедна, іноді непривітна, але завжди впізнавана.
Хто такий Сідні Адамсон і чим він займався
Сідні Адамсон (1872–1914) — шотландський ілюстратор, військовий кореспондент і художник-жанрист. Його вважають одним із піонерів військової журналістики. Адамсон подорожував світом і документував свої враження ескізами та текстами. Його навіть запрошували на ювілей Марка Твена.
Переважно він співпрацював із великими американськими та британськими виданнями. Супроводжував американські війська на Філіппінах і в Китаї в 1899–1900 роках. Часто виставляв картини та малюнки в США і Британії. У 1902 році The Washington Post описувала його роботи, хвалячи сценки табірного та солдатського життя. Під час «боксерського повстання» він зробив замальовки Забороненого міста в Пекіні.
До Одеси Адамсон прибув на початку 1906 року. Існує версія, що його направили сюди після повстання на броненосці «Потьомкін». Економічні наслідки повстання були значними: порт постраждав, зернова торгівля сповільнилася, збитки перевищили два з половиною мільйони рублів. Читачів Harper’s Magazine цікавило, що відбувається в місті після цих подій. Адамсон мав підготувати матеріал, але його кореспонденція вийшла друком лише в 1910 році. Оригінал журналу зберігається у відкритому доступі в Оксфордській бібліотеці.
Він також повернувся до кореспондентської роботи на початку Першої світової. Його останні репортажі з окопів зʼявилися посмертно. Адамсон помер у 1914 році, а точна причина смерті невідома.
Перекладачка спогадів Наталія Диба, співробітниця Одеської національної наукової бібліотеки, відзначає поетичний і неквапливий стиль автора. Вона пояснює, що при перекладі іноді стикалася зі словами, що потребували додаткових пояснень.
— Перекладати структуру було нескладно, — каже Наталія. — Проте окремі терміни виводили в ступор. Наприклад, «дрожкі-бой» у первісному написанні. Ми вирішили вживати «кучер», щоб читачі краще розуміли.
Перші враження від Одеси: холод, чай і вокзальні хитрощі
Що побачив англо-американський журналіст у місті на початку 1906 року?
Він одразу помітив хитрощі привокзальної служби. Носії та кучери брали з іноземців подвійний тариф. Адамсон також сильно мерз. Його комірець і шапка виглядали тісними порівняно з місцевим одягом кучера.
У готелі на Миколаївському бульварі платили за гарячу воду: 10 копійок за глечик, 50 копійок за ванну і 25 копійок за самовар. Самовар його здивував. Він не розумів потреби пити так багато чаю вночі. Автор детально описує теплий одяг і взуття мешканців міста.
Адамсон бачить і Касперівську ікону, яка тимчасово перебувала в Одесі. Він описує її перевезення до Херсона. До 1918 року ікона залишалася в Одесі з 1 жовтня до середи Великоднього тижня, а решту часу перебувала в Херсоні.
Особливу увагу автор приділяє звичаям православної церкви. Він називає її «грецькою». Описує великодні паски у вітринах кожної пекарні. Пише про звичай, коли юнаки старалися бути поруч із красунями, щоб поцілувати їх на честь Воскресіння. А також детально описує традицію влаштовувати поминальні столи на кладовищі.
Міські звичаї, кафе і поліцейські історії
Під час перебування в Одесі Адамсон пережив кілька неприємних пригод. Одного разу він пішов малювати Старий та Новий ринки. Вночі він прийшов до церкви на Новому ринку, коли людей не було, і світило повне Місяць. Поліцейський затримав його, але потім відпустив.
Іншого разу він малював торгівлю апельсинами на Старому ринку вже вдень. І знову це привернуло увагу поліції. Іноземця відвели до поліцейської частини. Цей епізод справив на нього сильне враження й налякав його.
Книжку проілюстрував сам Адамсон. Його графіка й акварелі зберігають міські замальовки, передають колорит і нагадують про зниклі будівлі та місця.
У спогадах живо описане життя двох відомих одеських кафе — «Фанконі» та «Робіна». Автор також помічає оперний театр і бідних студентів, які купували найдешевші місця на гальорці.
Адамсон описує й звичай «фланирувати» Дерибасівською: пройти спочатку в один бік, потім у протилежний, оглядаючи перехожих. Цю традицію практикували дівчата й потенційні наречені. Автор порівнює її з тим, що відбувається в Парижі, Лондоні та Нью-Йорку тих часів.
Загалом Адамсон провів у Одесі приблизно пів року. Спочатку мешкав у готелі, пізніше переїхав на квартиру. Журналіст Валерій Болган, автор серії «Одеса очима чужинців», каже, що точні адреси та дати перебування поки не встановлено. Незважаючи на певні «білі плями», есей привертає увагу краєзнавців і поціновувачів локальної історії.
Раніше ми розповідали, як якою побачив Одесу у 1819 році британський місіонер: карантин, фортеця і дивні звичаї.
Читайте також: Стара Одеса оживає: унікальну книгу про перші роки міста презентують у Книгарні-кав’ярні
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
