Європа обіцяє передати Україні мільйон артснарядів до весни, проте вже з осені члени ЄС висловлюють сумніви щодо свого плану. Так чи інакше, мільйон боєприпасів – це далеко не вся потреба для того, щоби вийти в паритет з росіянами. Чи може Захід позмагатись у виробництві снарядів з Росією – в матеріалі журналістки РБК-Україна Уляни Безпалько.
При підготовці матеріалу використовувалися: публікації Defense Express, заяви посадових осіб ЄС, Мінстратегпром України, ГУР МО України, інформація від співрозмовників у спецслужбах України на умовах анонімності та коментарі експертів Івана Киричевського і Олександра Коваленка.
Цю зиму українська армія зустріла з відчутним дефіцитом боєприпасів. Якщо влітку 2023 року на початку наступальної операції ЗСУ могли робити до 7,5 тисяч пострілів на добу проти 5 тисяч – росіянами, то зараз, за оцінкою Королівського інституту стратегічних досліджень (RUSI), ця пропорція змінилась не в нашу користь. Українські військові вистрілюють щоденно близько 2 тисячі боєприпасів, тоді як окупаційні підрозділи – вп’ятеро більше.
Україна у постачанні боєприпасів вкрай залежна від західних партнерів. За два роки і Київ, і його союзники згрібали з усіх можливих складів снаряди, які підходять до артилерії радянського зразка. Проте для багатьох західних установок, які ще з середини 2022 року почали з’являтись на полі бою, необхідні боєприпаси іншого – натівського калібру. Їх Україна раніше ніколи не виробляла. А ті країни, що виробляли – не були готові ні до такої інтенсивної артилерійської війни, ні до такого великого попиту.
Десятиліттями Захід робив невеликі оборонні замовлення на артснаряди. Країни Спираючись на доктрину НАТО, вони не розраховували, що в будь-якому воєнному конфлікті майбутнього буде такий акцент на артилерію. Їхня ставка робилась на бомби та авіаційні засоби ураження. НАТО передбачало, що ударна авіація для них буде замінником артилерії, пояснює експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський. На всі ці фактори накладається бюрократія і внутрішньополітичні процеси, що розгортаються як у Європі, так і в США.
Європа йде на допомогу
В уряді звітують про те, що Україна не лише виготовляє, але й розширює номенклатуру виробництва артилерійських боєприпасів. Згідно з відкритими даними, зараз наш ВПК уже випускає снаряди 122-мм та 152-мм, а також 220 мм реактивні снаряди з осколково-фугасною головною частиною. Міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін повідомив, що цього року в нас також розпочнеться серійне виробництво снарядів 155 “натівського” калібру. Однак воно все одно не дозволить закривати потреби на фронті.
Одна з ключових перепон для масштабування виробництва – це велика залежність від іноземних компонентів і нестача вибухових речовин, зокрема пороху. Причому ця проблема характерна для всього західного світу. А запуск і повноцінне функціонування порохових заводів в Україні небезпечне через загрозу російських обстрілів.
По-друге, навіть в умовах мирного часу розгортання індустрії з виготовлення снарядів потребує часу – щонайменше 1-2 роки, припускає Киричевський. Тому на цей період Україні потрібні еквівалентні постачання боєприпасів ззовні.
Ще на початку 2023 року Євросоюз пообіцяв надати Україні мільйон артилерійських снарядів упродовж 12 місяців, до березня 2024 року. Постачання мало йти як з наявних запасів, так і через замовлення у своїх підприємств.
ЄС хоче встигнути поставити Україні обіцяний мільйон снарядів (фото: GettyImages)
Згідно з даними Bloomberg, за 7 місяців Україні передали лише 30% від запланованого обсягу, а саме – орієнтовно 300 тисяч боєприпасів. Вони були поставлені у рамках реалізації першої частини плану, коли снаряди надходили безпосередньо зі складів країн-членів ЄС.
Вже восени окремі посадовці ЄС та її членів почали публічно визнавати, що реалізація їхніх зобов’язань перед Україною – під загрозою. Деякі країни, як писало Bloomberg в жовтні, звернулися до зовнішньополітичного відділу ЄС з проханням подовжити терміни постачання артснарядів.
За оцінками оборонного відомства Естонії на лютий 2023 року, максимальна потужність Європи становила 300 тисяч артилерійських боєприпасів на рік. Водночас один із великих виробників боєприпасів, норвезька компанія Nammo восени повідомляла, що Європа здатна виготовляти до 500 тисяч боєприпасів. На показник мільйон промисловість блоку планує вийти лише у 2024 році, заявляла президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Не всі з вироблених у Європі снарядів можуть бути спрямовані в Україну. Частина – залишається всередині блоку для поповнення власних складів. І близько 40%, за словами верховного представника ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Жозепа Борреля, йде іншим замовникам згідно з укладеними контрактами. Їхнє невиконання тягне за собою штрафи і удар по репутації оборонних компаній.
До того ж стрімкому розгортанню виробництва перешкоджають і проблеми з ланцюжками постачань, і високі ціни на сировину, і дефіцит висококваліфікованих фахівців. Тобто, з одного боку, індустрія Європи справді працює над нарощенням виробництва, та з іншого – цих зусиль поки все одно недостатньо, щоби закривати потреби і України, і Європи, і інших позаблокових покупців. На це все накладаються зайві політичні протиріччя, що мають місце всередині ЄС, вважає Киричевський.
“Це дивна історія, коли чи не кожна з країн Заходу окремо поставляє снаряди, але скинутись “в складчину” в рамках єдиної програми вони не можуть. Хоча керівництво Євросоюзу придумало цей проект задля обʼєднання зусиль, а не розпорошування”, – каже співрозмовник.
Раніше цього місяця офіційний представник зовнішньополітичної служби ЄС Петер Стано повідомив, що на кінець грудня 2023-го Україні передали понад 300 тисяч боєприпасів, плюс ще 180 тисяч снарядів у процесі виробництва та постачання. Тобто мета – передати ще 700 тисяч за два місяці, які мають надходити з виробництва.
Останні заяви офіційних осіб ЄС виглядають більш оптимістично. Європейський комісар з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон в січні висловив впевненість, що блок може виконати свої зобов’язання перед Україною до весни. Для цього, на його думку, слід скоротити експорт до країн, що не входять до Євросоюзу. Речниця Єврокомісії з питань оборонної промисловості Йоханна Бернсель теж нещодавно сказала, що європейська промисловість вже має виробничі потужності, “які значно перевищують мільйон артилерійських снарядів”. І тому, за її словами, блок зможе зробити мільйон снарядів для України до весни.
“У ЄС обговорювався варіант – докупити снаряди у Туреччини, щоби виконати зобов’язання перед Україною. Туреччина – це великий виробник снарядів 155 мм. Але Франція і Греція виступили проти: мовляв, не можна долучати до цього проекту країни поза межами ЄС. Промисловий протекціонізм у дії, але боєприпасів немає”, – пояснив Киричевський.
Можливо, наближення умовного дедлайну, зрештою, змусило або ж іще змусить ЄС відійти від цієї позиції і закупити частину боєприпасів у країн, що перебувають поза блоком. Але сьогодні ситуація виглядає так, що Україна навряд чи отримає обіцяні снаряди до березня, хіба що із затримкою у кілька місяців.
У прес-службі Міноборони повідомили виданню, що під час відкриття Коаліції артилерії, яке відбулося 18 січня в Парижі, представники 22 країн-учасниць виробили консолідовану позицію щодо забезпечення потреб Збройних сил України у певних зразках артилерійського озброєння.
“Під час засідань Контактної групи з питань оборони України у форматі
Рамштайн, міністрами оборонних відомств держав-партнерів висловлено
запевнення у підтримці України настільки довго, наскільки це буде необхідно,
зокрема, продовження надання артилерійських боєприпасів. Разом з тим, деякі держави-донори наголошують на нерозповсюдженні у відкритих джерелах інформації стосовно постачання ними військової допомоги”, – зазначили у МО, відповідаючи на запитання щодо нашої потреби в артснарядах і очікуваннях від західної допомоги.
Захід проти Росії та її “терористичного аутсорсингу”
Головним донором боєприпасів для ЗСУ залишаються США. Від початку великої війни Вашингтон поставив Києву понад 2 мільйони 155-мм артилерійських боєприпасів – здебільшого з запасів. За обсягом виробництва Штати дещо уступають Євросоюзу.
США стрімко нарощують обсяги виробництва 155 мм боєприпасів (фото: US Department of Defense)
На початок російського вторгнення американці виготовляли 14-15 тисяч снарядів 155 калібру на місяць, відповідно – 180 тисяч на рік. Але вже у вересні вони досягли показника у 28 тисяч боєприпасів на місяць, хоча спочатку Пентагон мав намір вийти на позначку у 24 тисячі боєприпасів лише до кінця 2023 року. Подвоїти обсяги Штатам фактично вдалось за вісім місяців. Загалом план Вашингтона передбачає вихід на 60 тисяч 155-мм боєприпасів на місяць у 2024 році, на 80 тисяч – у 2025, на 100 тисяч – у 2026 році. Хоча дуже схоже на те, що США зможуть досягти цих показників раніше визначених строків.
Одна з проблем Штатів полягає у тому, що їхня вертикаль виробництва боєприпасів розосереджена по різних заводах, звертає увагу Киричевський. Тобто один снаряд фактично збирають на території різних комплексів, це розтягує виробничий цикл на тижні виключно через логістику. Експерт припустив: ймовірно, у підприємств зараз немає часу перебудовувати роботу, тому вони можуть йти лише шляхом нарощення продуктивності на окремих ланках. І це їм, вочевидь, вдається.
Проте зараз активні постачання з США гальмуються через протиріччя між таборами республіканців та демократів. Пентагон не може передавати снаряди, тому що Конгрес все ще сперечається щодо виділення фінансування для допомоги Україні. Частина з передбачених коштів має піти на заміщення озброєння та боєприпасів зі складів армії США. Тому усі ці фактори в сумі призвели до того, що зараз Україна на полі бою зіштовхнулася з серйозним режимом економії снарядів. Хоча і в самої Росії справи йдуть далеко не гладко.
Вона отримала в спадок від Союзу досить масштабні виробничі потужності і запаси боєприпасів. Восени естонська розвідка повідомляла, що Москва має у своєму арсеналі 4 мільйони артилерійських снарядів. Водночас у ГУР МО України вважають, що російська “оборонка” зараз здатна поставляти близько 2 мільйони снарядів у великих калібрах – 122 мм та 152 мм – на рік. Однак незрозуміло, чи включає ця цифра кількість відновлених боєприпасів.
Весною у російському експертному середовищі порахували, що за максимального завантаження всіх заводів вони зможуть виробляти на рік лише 900 тисяч боєприпасів для артилерії у калібрі 122- та 152-мм. Решту можна забезпечити хіба що за рахунок відновлення старих снарядів.
Два мільйони боєприпасів на рік дозволяють противнику забезпечувати до 5500 пострілів на добу. Тобто власне виробництво аж ніяк не покриває потреби окупаційних формувань на фронті.
“Технологічні можливості їхніх підприємств обмежені. Для цього їм треба відкривати нові лінії виробництва, нові станки. А в них усі потужності залишилися ще з часів Союзу, сучасне обладнання через санкції вони отримувати не можуть. Крім того, у Росії недостатнє виробництво порохів. Наприклад, вони отримують від Казахстану і Узбекистану бавовняну целюлозу, яка використовується для виробництва вибухових речовин – порохів. Також Росія намагається отримати порохи від Китаю”, – пояснив військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко.
Нестачу готових снарядах Кремль теж намагається компенсувати за рахунок зовнішніх постачань. Спочатку Москва вивезла майже всі снаряди зі складів Білорусі. Потім намагалась привезти їх з Ірану, а тепер домовилась з КНДР.
За даними ГУР, найбільш активні постачання боєприпасів з території Північної Кореї здійснювалися впродовж вересня, жовтня та листопада. Обсяг артснарядів 122 і 152 мм, який надіслав Росії Пхеньян, міг сягнути мільйона. І це значною мірою пояснює те, як противнику зараз вдалось наростити інтенсивність стрільби, порівнюючи з літом 2023 року.
Українські аналітики припускають, що кількість у мільйон може бути завищеною. За словами Коваленка, була інформація про передачу Росії тисячі контейнерів від КНДР з різною номенклатурою, зокрема ця інформація підтверджувалась і розвідкою США.
“Тисяча контейнерів 152 калібру – це приблизно 200-300 тисяч пострілів. Якщо ми говоримо про інші калібри, наприклад – 122 мм – там може бути більше. Якщо говорити про 122 мм реактивні снаряди – то значно менше. Якби Росії відправили саме мільйон снарядів, то вона б зараз здійснювала обстріли зовсім іншої інтенсивності”, – розмірковує Коваленко.
Джерела видання у спецслужбах кажуть, що, на відміну від КНДР, Іран загалом поставив Росії не більше ніж 250 тисяч снарядів. І зараз активних постачань снарядів з Тегерану не фіксується.
Оцінити навіть приблизні обсяги виробництва снарядів у КНДР дуже складно. Північна Корея впродовж десятиліть не брала участі у бойових діях, тому всі виготовлені боєприпаси йшли на склади та зберігання.
“До того ж у Північної Кореї з ресурсами теж погано. Їхня ситуація для виробництва снарядів навряд чи є більш сприятлива, ніж у нас. Їм необхідні енергоносії від північного сусіда, щоб ці снаряди клепати. Тому я можу припустити, що росіяни просто надають КНДР необхідну сировину для виробництва боєприпасів на своїх потужностях – такий собі терористичний аутсорсинг”, – розповів Киричевський.
Крім того, з фото, які публікували самі ж росіяни у соцмережах, можна зробити висновок, що снаряди, поставлені з КНДР, досить сумнівної якості. Місцями на них видніється ржавчина. Відповідно, вони зберігались або надто довго, або в дуже поганих умовах. У них менша точність та дальність, ніж у боєприпасах з російського ВПК.
У російських соцмережах скаржаться на якість снарядів з КНДР (фото: з російських провоєнних пабліків)
“У них різного типу порохи, вони не дотримуються вимог якісного виробництва і зберігання цих снарядів. Якщо говорити про боєприпаси 152 калібру, то вони виявляються і 152.2 мм чи 152.4 мм. Тобто снаряд з однієї і тієї ж партії може мати такі відхилення. Це все в свою чергу впливає на якість пострілів, збільшує ризик розриву стволів або невідпрацювання самого боєприпасу”, – розповів Коваленко.
Виходить, що весь ВПК США та ЄС в сумі може виробляти менше мільйона артснарядів великих калібрів на рік на противагу російським 2 мільйонам. Однак, на відміну від Москви, Захід за останні роки реально нарощує потужності і зберігає потенціал для подальшого масштабування.
“Тоді як у Росії можливостей для такого нарощування немає. З 2022 року вона його збільшила не в рази загально від своїх потужностей. Вони нарощували це виробництво згідно з їхніми потужностями. Їхні потужності становили 1,7 мільйон ще після розпаду Союзу, просто щороку вони не виробляли таку кількість снарядів. Вони випускали 600-650 тисяч, але межа – це 1,7 мільйона. Тоді як у країн Заходу цієї максимальної стелі немає – вони можуть збільшувати і надалі”, – вважає Коваленко.
***
“Натівські” снаряди, які Європа обіцяє поставити до весни – це лише часткова потреба України. Мільйон боєприпасів на рік – це близько 2,8 тисячі на добу. Тоді як для паритету з росіянами треба щонайменше 10 тисяч на день або 3,6 мільйонів боєприпасів на рік.
Однак артилерія “натівського” калібру в строю Сил оборони України може складати 2/4 чи 1/3, припустив Киричевський. Це означає, що нестачу “натівських” боєприпасів можна диверсифікувати за рахунок радянських снарядів з країн Східної Європи. Зокрема – з Болгарії, де тепер у кілька змін збирають такі боєприпаси, уточнив співрозмовник. Хоча він визнає: для нас це не вихід, а просто кращий з гірших варіантів.
Ще одним із рішень може стати компенсування нестачі артилерійського вогню за рахунок розширення виробництва FPV-дронів. Станом на грудень Україна виробляла вже понад 50 тисяч таких БПЛА. А за весь 2024 рік уряд ставить за мету – закупити мільйон таких дронів в української промисловості.
