Масштаб “сміттєвої” проблеми та недоліки сортування
В Україні сортування сміття відстає від розвинутих країн щонайменше на 15–20 років. У Європі активно функціонують системи роздільного збору сміття та заводи для переробки відходів. Наприклад, у Німеччині та Швеції на полігони потрапляє менше 5% відходів, зауважує Тетяна Тимочко.
“В Україні більшість відходів потрапляє на звалища, переважно стихійні, а лише близько 6–7% дійсно переробляється. Це негативно впливає на екологію та свідчить про втрату цінних ресурсів,” – підкреслює вона.
Проблеми, що виникли внаслідок війни, додали нових викликів Україні, адже обсяги будівельних, промислових і небезпечних відходів суттєво зросли – від уламків зруйнованих будівель до боєприпасів.
З’явилася нова категорія “відходів руйнації”, для якої відсутня належна інфраструктура, правила обліку та утилізації. Багато громад не мають технічних засобів чи підрядників, що створює серйозні ризики для довкілля та здоров’я людей, додає співрозмовниця.
Чому українці не займаються сортуванням сміття і як вирішити цю проблему?
Щоб українці зрозуміли важливість сортування відходів, потрібно працювати в кількох напрямках. По-перше, важливо займатися освітою та просвітою населення. В прогресивних країнах екологічна культура формується з дитячого садка: дітям пояснюють, що сміття – це ресурс, а не відходи, зазначає Тимочко.
“В Україні екологічна освіта залишається на формальному рівні, тому потрібні систематичні інформаційні кампанії, інтеграція теми до шкільних програм, соціальна реклама та практичні приклади на рівні громад,” – зазначає голова Всеукраїнської екологічної ліги.
Інфраструктура та мотивація. Люди почнуть сортувати сміття, коли це стане надійним. У ЄС контейнери з роздільним збором відходів доступні повсюдно, а система збору ясна. В Україні ж часто комбінують відсортоване сміття, що підриває довіру, тому важливо вкладати ресурси в інфраструктуру та забезпечити її прозорість.
Економічна мотивація також грає важливу роль: принцип “плати за те, що викидаєш” спонукає до сортування та здачі вторинних сировин. В Україні ця практика лише починає розвиватися, і без неї важко очікувати суттєвих змін у поведінці населення.
“Зрештою, необхідні законодавчі стимули та контроль. Досвід Європи доводить, що комбінація штрафів та пільг веде до позитивних результатів. В Україні поки не вистачає системної стратегії в цій галузі, хоча перші кроки вже зроблено,” – зазначає Тимочко.
