Зараз навіть у найвіддаленіших селах є водомережа, і багато приватних садиб мають водопровідну воду. Однак шанобливе ставлення до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові, залишається.
Криницю копати – щастя закликати
Чи то природна краса краю, чи безліч цілющих ізворів зі старовинними легендами, а може отой генетичний код українця спонукає загнітківців копати і розчищати криниці, струмки, джерела. А ще – бачити прекрасне і дарувати свої вміння всім іншим.
Тон екологічного виховання, бережливого ставлення до природи задає старостат на чолі зі старостою Оксаною Ковбель та школа.
За доброю традицією тут щороку проводиться конкурс на кращу криницю. І біля найкращого колодязя проходить свято «Чистих криниць», на якому вшановуються ті односельці, які в зразковому стані тримають джерела.
Великих коштів старостат не має, але новеньке цеберце чи ланцюжок до нього, кварту завжди здатний подарувати. Крім того, віншуються переможці піснями і танцями сільських аматорів, нагороджуються Почесними грамотами, грошовими преміями. Скажете, дрібниці? Помиляєтесь. Після таких свят тут ще з більшим ентузіазмом плекають криниці. Тому-то їх можна порівняти з витвором мистецтва.
Калина робить воду цілющою
На території села сьогодні функціонує 75 криниць. Є у селі і свій криничних справ майстер. Це Володимир Швець, котрий навіть придумав пристрій для полегшення праці. Береться він за цю почесну роботу тільки при гарному настрої. Адже вода здатна зберігати та передавати інформацію, каже майстер.
– Після того, як криниця викопана, люди садять біля неї кущ калини, щоб вода була цілющою і смачною, або вербу, бо за повір’ям на вербі живуть добрі духи води та опікуни людського роду. У нас і нині тричі на рік біля криниць влаштовують обрядові дійства. На Водохреща – щоб знищити злі духи, на Юріїв день – для здоров’я худоби, на Івана Купала – на щедрі жнива. Більшість господарів хочуть мати криницю біля свого обійстя, адже криниця є символом здоров’я і сили, родючості і багатства, святості і чистоти, — розповідає пан Володимир.
Екологічний рух села
Загнітківська школа вже давно долучилась до екологічного руху. Учні разом з вчителем інформатики Анатолієм Помагайбусом оберігають чистоту джерел, струмків, розчищають русло річки Майстрихи, прибирають гілля, висаджують та доглядають дерева. Так засвоюється досвід бережного ставлення до довкілля. Від цього і село — немов оазис, де кожне подвір’я має свою родзинку. А на вулицях і за околицею села ви не знайдете жодного смітника.
— Жити у гармонії з природою – означає берегти довкілля, садити дерева, квіти, обробляти землю, розчищати джерела. Наші предки розуміли важливу роль навколишнього середовища. Адже все у житті підпорядковане природним ритмам, — каже Оксана Ковбель.
Тож не дивно, що в межах програми «Зелений туризм» та туристичного маршруту «Шпаків шлях» стає все більше охочих відвідати це мальовниче село.
— Акції «Врятуй свою річечку», «Ялинка», День юного натураліста, День зустрічі птахів, фестивалі «Екологічний ярмарок», щорічні всеукраїнські тижні «Чиста планета», «До чистих джерел», «Малим річкам — велику воду» відіграють значну роль у екологічному вихованні підростаючого покоління, — розповідає начальник відділу освіти Кодимської громади Микола Ревенко. — Такі заходи розвивають у дітей почуття відповідальності за довкілля.
Від чого нап’єшся, тим і причастишся
Але поки що, на жаль, ще зустрічаються у лісосмугах та ярках терикони сміття.
Але ж від чого нап’єшся, тим і причастишся, кажуть у народі. Тому як ковток свіжого повітря сприймаються маленькі кроки загнітківських ентузіастів у напрямку відродження та копання нових джерел.
Навіки запали в серце ті зоряні криниці мого дитинства, з яких ми пили воду, а разом з тим черпали сили та здоров’я. І сьогодні бережливе ставлення своїх пращурів до природи, до криниць передаю у спадок онукам з вірою в те, що цілющі батьківські джерела хлюпотітимуть крізь віки і даватимуть життєдайну силу нащадкам.
