Треба було спробувати кожну з дванадцяти страв
І ми, малі, раз-по-раз біжимо за хату і вдивляємось у морозне зимове небо, чи не зійшла ще Вифлеємська зоря, яка кличе на Святу вечерю. А з появою першої Зорі, святково одягнені, з благоговінням беремо зав’язану у білу хустку вечерю, яку приготувала мама, і насамперед несемо калачі і солодощі до татових батьків – бабусі Клавдії та дідуся Василя Килимників, котрі жили у Балті.
З порогу голосно кажемо:
– Добрий вечір! Будьте здорові зі Святим вечором! Просили вас тато й мама на вечерю і ми вас просимо!
Нас розціловують, запрошують за стіл, пригощають кутею (бабуся готувала її з медом та багату на мак з горіхами), варениками з капустою, картоплею та вишнями. Завжди був холодець з риби, узвар, пироги, вишневий кисіль.
Треба було спробувати кожну з дванадцяти страв, адже кожна з них, як навчала бабуся, була не просто символом, а й оберегом.
Перед вечерею дідусь читав «Отче наш». А потім бабуся міняла калачі, клала до хустки солодощі, яблука, мандарини і нам із сестрою намисто або стрічки, а рідному брату і двом двоюрідним – свищики у вигляді півників чи губні гармошки, або ще якісь хлопчачі забаганки.
У хустці – смачні панянки з паничами
Обов’язково у хустці ми знаходили бабусині різдвяні пряники: коники з паничами, панянки, півники.
Вже давно їх знаходять у своїх вечерях і мої діти та онуки.
Після опівночі починали ходити ватаги хлопців із Зіркою – Різдво славити. Заходили в хату, і урочисто зринав тропар «Рождество твоє, Христе Боже наш».
Ми діставали з-під подушки гроші, які батьки завчасно готували, і з задоволенням вручали їх колядникам.
Атмосфера Святвечора і Різдва цьогоріч з тривогою і у молитвах за наших воїнів, з піклуванням про тих, хто втратив родини і дах над головою, про сиріт і бездомних тварин. Не забуваймо про них, щиро допомагаймо в ім’я добра.
Читайте також:
