Танцювально-рухова терапія: мова тіла і душі
Танцювально-рухова терапія (DMT — Dance Movement Therapy) виникла в середині ХХ століття завдяки Маріан Чейс. Вона першою усвідомила, що танець може стати ключем до зцілення: у русі тіло «вивільняє» емоції, а психіка отримує можливість справитися з травмами.
Сьогодні цей метод офіційно використовується в медицині та психології. Танцетерапія пропонує:
І найголовніше: тут не потрібні ні туфлі на підборах, ні сцена, ні роки підготовки. Танець доступний кожному. Адже мета – це звільнення від болю, а не досконалість виконання.
Це моя втеча від усього світу: історія Анни
Анні Федкевич 27 років. Вона з Херсона. Коли її чоловік пішов добровольцем у ЗСУ, життя перетворилося на череду очікувань, страхів і новин з фронту. Додалася хвороба свекрухи, і Анна відчула, що більше не в змозі витримати.
«Мені терміново було потрібно чимось зайнятися, – згадує вона. – Не лише хатніми справами або роботою. Душа залишалася без розради. І я вирішила піти на східні танці».
Спочатку це було як виклик – спроба вийти з тісного кола турбот. Але дуже швидко Анна зрозуміла: це її простір сили.
«Танці наповнюють мене радістю, – усміхається вона. – Для мене це втеча від усього світу. Я забуваю про тривогу, про війну, про безсонні ночі. Це час, присвячений тільки мені».
Три роки потому її шафа заполонила кілька сценічних костюмів, на полицях стоять кубки з конкурсів. Але найбільша її перемога – внутрішня.
«Я навчилася жити в моменті. Коли виходжу на сцену, відчуваю, що живу на повну. А коли просто танцюю для себе – розумію, що можу бути щасливою».
Танець – це медитація в русі: пояснює тренерка
Аліна Артьомова викладає східні танці і бачить, як змінилася мотивація жінок, які приходять до неї.
«Багато хто раніше соромився, відкладав на потім, – говорить тренерка. – А війна докорінно змінила все. Жінки усвідомили, що життя одне, і відкладати вже неможливо».
Танець, за словами Аліни, об’єднує три складові: тіло, емоції та жіночу красу.
«На уроках жінка відчуває себе і сильною, і ніжною, і красивою. Це свого роду медитація в русі. Коли виходиш із залу – тіло легке, думки ясні, серце спокійне».
Вона додає: під час війни танець став терапевтичним острівцем. «Для когось це перші кроки до впевненості, для когось – спосіб прожити втрату, а для когось – відновлення радості. Безумовно, це завжди про життя».
У танго ми створюємо всесвіт: школа Ірини Михайлюк
Ірина Михайлюк, викладачка та організаторка проекту “Танго в Ботанічному саду”, відкрила в Одесі найпершу школу соціального аргентинського танго.
«Тут немає ідеальних рухів, – пояснює вона. – Танго – це довіра, а не техніка. Це здатність слухати й відчувати іншого».
Деякі з її учнів прийшли після розлучення, інші пережили втрату, а хтось просто шукав тепла. І кожен знаходить своє.
«Коли ми стаємо у пару, – каже Ірина, – ми створюємо маленький всесвіт. Там є тільки музика і двоє. Це особливий простір, де можна відпустити біль і просто бути».
Танго стало нашою мовою любові: Лариса
Лариса Сердечна, волонтерка, сімейна консультантка, казкарка та викладачка, не може уявити життя без танго. Для неї та її чоловіка це не просто хобі – це спосіб залишатися разом.
«У танго видно все: чи ти довіряєш партнеру, чи вмієш слухати, чи є повага. Це своєрідне дзеркало стосунків», – зізнається Лариса.
Коли почалася війна, вони перестали танцювати. Було важко, не до залу, не до музики. Але повернення на паркет стало переломним моментом.
«Ми зрозуміли: якщо втратимо танго – втратимо один одного. Тому повернулися. І танго стало нашою мовою любові. Ми знову навчились зустрічатися поглядом, відчувати одне одного. Це врятувало наш шлюб».
Життя тільки починається: історія Галини
– Як і в кожного українця, моє життя розділилося на «до» війни і «під час» війни, – ділиться 48-річна Галина Гульвас. – Змінилося все: особисте життя, діяльність, місце проживання. Під час війни я розлучилася після 28 років шлюбу. Залишилася в Одесі.
Почала займатися фотографією, мандрувати: підйом на Говерлу першого січня, базовий табір Евересту, шлях Якова, Camino Podolico, вершини Доломітів та інше. Відчуття, що завтра тебе може не бути, активувало жагу до життя. Найбільше мені не вистачало театрів і музеїв, тому я шукала будь-яку можливість для культурного спілкування.
Одна з таких можливостей для Галини стали заняття з танго.
– Це не просто вивчення кроків у танго, це атмосфера та енергія Ірини. Це спілкування з людьми. Це підтримка, якої зараз так не вистачає, що має лікувальну та відновлюючу силу. Спілкування – це рецепт від усіх проблем. Танго – це мова тіла. Воно допомагає відкритися, довіритися партнеру, повірити. Танго для мене – це танготерапія. Запрошую і тебе на танготерапію.
Танець як тихе зцілення
Не гадайте, що танець – це лише ритмічні рухи під музику. Це також проживання різних емоцій, вивільнення болю, пошуки радості й віри в життя. Обійми у танго, пластика східного танцю, легкість імпровізації – все це повертає жінкам відчуття сили, цілісності та краси. У часи війни танець перетворюється на тиху терапію, що непомітно зшиває розірвані душі. Адже танець завжди говорить про життя.
