«Сходи мертвих» неофіційна назва одеської локації, з якою міські перекази пов’язують зникнення моряків, убивства та історію жінки на ім’я Роза.
За легендою, Роза заманювала чоловіків до помешкання, убивала їх, а потім приховувала сліди злочинів. Документальних підтверджень цієї історії та кількості жертв немає.
Переказ про Розу та зниклих моряків
Найпоширеніша версія історії переносить події до Одеси середини XIX століття. Тоді в місті нібито почали зникати чоловіки, переважно моряки з іноземних торговельних суден.
Моряки прибували до порту на короткий час. Вони відвідували заклади та квартали неподалік портової території, після чого безслідно зникали.
Перекази стверджують, що пошуки тривалий час не давали результатів. Розкрити таємницю нібито допомогла випадкова знахідка на міському ринку.
За словами оповідачів цієї легенди, одного дня одеситка купила на Привозі м’ясний пиріжок. Його продавала немолода жінка, яка зовні нічим не вирізнялася серед інших торговок.
Під час їжі покупчиня помітила в начинці людський палець із фалангою та нігтем. Жінка злякалася й звернулася до поліції, після чого продавчиню затримали.
У переказі зазначають, що затриману звали Роза. Вона жила неподалік Польського узвозу та була пов’язана з одним із місцевих борделів.
У тогочасній Одесі такі заклади іноді називали «вулицями білих простирадл». Назву пов’язують із білизною, яку часто змінювали або вивішували сушитися біля будинків розпусти.
«Білі простирадла ставали своєрідним негласним маркером таких закладів», так у міських переказах пояснюють походження цього вислову.
Легенда розповідає, що Роза заманювала до себе чоловіків, серед яких найчастіше були моряки. Потім вона нібито вбивала їх і використовувала тіла для приготування м’ясної начинки.
Готові пиріжки, за цією версією, жінка продавала на ринку. Водночас джерело цієї історії не наводить архівних документів або судових матеріалів.
Інша частина переказу стверджує, що Роза викидала тіла через вікно на неосвітлену ділянку біля сходів. Вона нібито робила це, коли чула підозрілі звуки або боялася викриття.
Коли небезпека минала, жінка, за легендою, поверталася до цього місця та ховала останки в землі.
У міських оповідях ідеться про останки понад двадцяти чоловіків, які нібито знайшли під час огляду території. Однак документального підтвердження цієї цифри немає.
Так само не підтверджено матеріалами суду й твердження про вирок Розі та її страту через повішення. Ці деталі залишаються частиною міської легенди.
Як легенда закріпилася за сходами
Історію Рози пов’язують із невеликими сходами в центральній частині Одеси. Їхній вигляд сприяв появі моторошних оповідей.
Сходи проходять між старими будинками. Увечері та вночі тіні від фасадів і ліхтарів змінюють сприйняття цього простору.
Саме атмосфера старої забудови могла допомогти легенді закріпитися в міській культурі. Про Розу згадують у розповідях про незвичайні місця Одеси та під час екскурсій.
Розташування «Сходів мертвих»
Локація розташована в історичній частині Одеси. Вона сполучає район вулиці Дерибасівської з Польським узвозом.
Від центральних кварталів сюди можна дістатися за кілька хвилин. Дорогою міський шум змінюється атмосферою старої портової забудови.
Офіційної назви «Сходи мертвих» не мають. Так їх називають у міських переказах і популярних матеріалах про Одесу.
Поблизу розташовані такі відомі локації:
- вулиця Дерибасівська;
- Польський узвіз;
- Митна площа;
- Одеський морський порт.
Ілюстративне фото
Покриття зі старовинної лави
Попри легенду, сходи мають історичну цінність і з іншої причини. Їх покривають старовинні плити вулканічної лави, привезені з Італії.
Кам’яне покриття, старі стіни та навколишня забудова формують цілісний образ історичного району.
Окремі частини простору з часом втратили охайність. Самі сходинки збереглися задовільно, тому ними можна користуватися.
Водночас стан прилеглої території викликає зауваження. Стіни та огорожі вкриті численними написами й графіті.
Сходи у фільмах
Старовинний вигляд локації привертав увагу кінематографістів. У різні роки сходи з’являлися в окремих сценах українських та радянських фільмів.
Серед них «Сторінки минулого» 1957 року, «Пригоди Петрова і Васечкина, звичайні та неймовірні» 1983 року та «Приморський бульвар» 1988 року.
Пізніше цю локацію також можна було побачити в серіалі «Ліквідація», який вийшов 2007 року.
Ілюстративне фото
Ілюстративне фото
Створено за матеріалами: www.048.ua

