Ключові моменти
- Вулицю перейменували в рамках деколонізації у 2024 році
- Нова назва присвячена професорові Василю Фащенку
- Фащенко понад 40 років працював в університеті в Одесі
- Брати Поджіо були учасниками повстання декабристів
Перейменування вулиці, яка до 2024 року мала назву Братів Поджіо, було затверджене в межах виконання закону України про деколонізацію топоніміки та рішень Одеської міської ради. Рішення спиралося на рекомендації історико‑топонімічної комісії й діяло відповідно до державних норм, спрямованих на виведення з публічного простору назв, пов’язаних з імперською історією. При підготовці матеріалу використано біографічні дані Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, архівні відомості про Василя Фащенка та історичні документи, присвячені братам Поджіо.
Василь Фащенко — професор Одеського університету і дослідник української прози
До 2024 року вулиця в Приморському районі носила ім’я Братів Поджіо. Після перейменування вона отримала назву на честь Василя Фащенка — видатного українського вченого-літературознавця, доктора філологічних наук, професора та лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Василь Фащенко народився 1929 року в одному з сіл Дніпропетровської області. Після завершення школи в 1949 році він повʼязав своє життя з Одесою. У 1954 році закінчив українське відділення філологічного факультету Одеського державного університету імені І. І. Мечникова та вступив до аспірантури при кафедрі української літератури. У 1958 році захистив кандидатську дисертацію.
У 1962—1968 роках Василь Васильович обіймав посади декана загальнонаукового факультету та проректора університету з заочного й вечірнього навчання. У 1970 році він захистив докторську дисертацію, присвячену питанням української новелістики. З 1972 року — професор і завідувач створеної ним кафедри літератур народів СРСР (пізніше — кафедри літератури XX століття). Також у 1970—1976 роках працював проректором з наукової роботи, а з 1975 по 1993 рік очолював редколегію наукового збірника «Питання літератур народів СРСР».
Фащенко є одним із авторів і спіредакторів підручника «Українська радянська література» (1979), призначеного для студентів філологічних факультетів і педагогічних інститутів. Він підготував десятки кандидатів і докторів наук, багато з яких стали викладачами університетів України.
Головний науковий інтерес Василя Фащенка — українська проза XX століття. Він докладно досліджував творчість Юрія Яновського, Олександра Довженка, Олеся Гончара, Остапа Вишні та Павла Загребельного.
В історії філологічного факультету Одеського університету Василь Фащенко посідає помітне місце. Університет регулярно проводить наукові читання на його честь, публікує його рукописи та організовує виставки і дослідження, присвячені його спадщині. Помер Василь Васильович в Одесі у 1999 році.
Корисна стаття: Повний список перейменованих вулиць Одеси: довідник старих і нових назв (оновлено)
Брати Поджіо — декабристи з Одеси
Про братів Поджіо: Йосип (1792–1848) і Олександр (1798–1873) були учасниками декабристського руху — спроби державного перевороту 14 грудня 1825 року на Сенатській площі в Санкт‑Петербурзі.
Вони походили з родини Вітторіо Поджіо, італійця за походженням, який став підданим Російської імперії та оселився в Миколаєві. Вітторіо брав участь у штурмі турецької фортеці Ізмаїл під час російсько‑турецької війни 1787—1791 років разом із герцогом Рішельє та графом Ланжероном. За відвагу його підвищили до звання майора, а в 1796 році він звільнився у відставку.
У 1797 році Вітторіо Поджіо обійняв посаду в Одеському міському магістраті, пізніше зайнявся торгівлею та отримав підряд на будівництво першого театру в Одесі, відкритого у лютому 1810 року (нині — Одеський національний академічний театр опери та балету). Він також ініціював будівництво міського шпиталю і був удостоєний звання почесного громадянина Одеси. Помер Вітторіо 29 серпня 1812 року та був похований на Першому християнському кладовищі в Одесі.
Старший син, Йосип, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року й служив в елітному Преображенському полку. Він виступав за республіканську форму правління в Росії й був готовий до радикальних дій проти монархії, навіть погоджуючись на змову з метою усунення імператора Олександра I.
Після поразки повстання грудня 1825 року Йосип був засуджений до 12 років каторги. Спочатку покарання планували відбувати в Сибіру, але за клопотанням тестя — генерала Бороздіна, що був таврійським губернатором і побоювався розлучення з невісткою, — імператор дозволив виконувати вирок у Шліссельбурзькій фортеці.
Молодший брат Олександр навчався в Одеському училищі, а в 1814 році став солдатом тієї ж лейб‑гвардії Преображенського полку. Він також підтримував ідею республіки та налаштований був проти самодержавства; хоча безпосередньої участі в повстанні 1825 року не брав, його заарештували в 1826 році, засудили спочатку до страти, потім замінили вирок довічною каторгою, а згодом скоротили термін до 20 років.
Перед декабристським виступом брати неодноразово приїздили до Одеси до матері та зустрічалися тут з іншими членами таємних товариств. Саме через таку активність Одещу імператор Микола I назвав «гніздом змовників».
Міф про декабристів
Автор матеріалу також ставить за мету розвінчати радянський міф про декабристів як «химерних героїв», який сформували в 1930‑х роках за ініціативою сталінської влади. Тоді радянська історіографія, зокрема під керівництвом Міліці Нєчкіної, створила образ декабристів як перших російських революціонерів — образ, що відповідав ідеологічним потребам режиму й був відзначений Сталінською премією.
Радянська версія подій подала декабристів як предтеч революції 1917 року, але така інтерпретація значною мірою перебільшена і романтизована. Насправді багато з тих офіцерів і дворян, які належали до декабристського руху, володіли значними маєтками й кріпаками, що ставить під сумнів їхній революційний статус у сучасному розумінні.
Ленін давав визначення революції як стану, коли «верхи не можуть, а низи не хочуть жити по‑старому». Проте декабристи належали до еліти — дворянства й офіцерства — і не могли апелювати до широких народних мас. Більшість із них не вдавалися до практичних кроків для звільнення селян, хоча такі можливості теоретично існували: ще 1803 року був указ про вільних хліборобів, яким можна було скористатися, але декабристи ним не скористалися.
Як приклад, у 1822 році Павло Пестель, один із майбутніх діячів декабристського руху, отримав від імператора в подарунок 300 кріпаків і прийняв цей дар. Ці факти додають аргументів тим, хто вважає декабристський рух радянським міфом, що не зовсім відповідає реаліям того часу.
Тому, на думку автора, романтизована версія декабристів давно морально застаріла. У звʼязку з цим логічним виглядає й те, що в багатьох містах, зокрема в Одесі та Херсоні, поступово зникли топоніми на честь декабристів і їхніх ідейних прибічників.
Читайте також:
- Чому одеський 2-й Колгоспний провулок став провулком Ейзенштейна і до чого тут Потьомкінські сходи
- Чому вулиця Ванцетті зникла з карти Одеси — і до чого тут Микола Куліш
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
