Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька відсвяткував 100-річчя. Це свято стало нагодою згадати про історію театру, який незмінно залишається важливим осередком української культури на півдні країни — від перших вистав у “театрі Сибірякова” до сучасних інтерпретацій, що поєднують класичні елементи з новаторським підходом.
Процес святкування 100-річного ювілею
“Сто років — лише початок. Бо де є сцена — там є життя. Де є світло рампи — там живе надія”.
Ювілей відзначили 7 листопада. На сцені, де століття тому почала своє життя українська Держдрама, зібралися актори різних поколінь, глядачі, партнери і друзі театру. Святкову подію вели заслужений артист України Анатолій Головань та народна артистка України Діана Мала.
Свято розпочалося з виконання державного гімну та хвилиною мовчання на честь всіх, хто віддав своє життя за Україну. На сцені згадали про покоління акторів та режисерів, які формували театр протягом століття, зокрема Віталія Маркитана — помічника режисера, який захищав країну з початку повномасштабного вторгнення.
Протягом урочистостей пролунали вітання від Верховної Ради, Одеської ОВА, міської влади, профспілок та партнерів театру. Почесні нагороди отримали актори, режисери та ветерани сцени.
На сцену вийшли співробітники театру, які долучилися до лав ЗСУ. Для них лунали оплески, вірші, слова вдячності та пісня “Повертайся”.
Святкову атмосферу створили актори театру, співачка Анастасія Букіна, сестри Безульови, Ірина Бессараб, танцювальний колектив “Чорноморські візерунки” Одеського фахового коледжу мистецтв імені К. Ф. Данькевича, а також оркестр Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ під керівництвом капітана II рангу Любомира Сукенника.
На завершення пролунала пісня “Край Чорного моря” — як символ дому, натхнення і любові до Одеси.
Витоки: від “театру Сибірякова” до Держдрами
7 листопада 1925 року в приміщенні початку XX століття, відомому як театр Сибірякова, відкрила свої двері перша стаціонарна українська сцена — Одеська державна драма.
Її очолив режисер Марк Терещенко, а першу виставу — “Палії” — продемонстрував учень Мейєрхольда Борис Глаголін.
Уже за рік Василь Василько представив “За двома зайцями” — спектакль, що здобув загальне визнання і став візитівкою театру. Згодом саме він очолив колектив, перетворивши театр на один із найзначніших центрів української культури.
Театр у роки випробувань
У 1930 році, до ювілею театру, він отримав ім’я Революції, а згодом — друге народження після війни.
У квітні 1944 року актори представили “Сорочинський ярмарок”. У післявоєнний період під керівництвом Василька театр створив понад 30 постановок — від класики до сучасної драматургії. На сцені звучали твори Миколи Куліша, Лесі Українки, Івана Франка та Шекспіра.
Сузір’я акторів і режисерів
На сцені театру виступали Наталія Ужвій, Іван Твердохліб, Лесь Луценко, Юлій Божек, Валентина Туз. Серед видатних режисерів — Василь Василько, Борис Мешкіс, Володимир Пахомов.
У 1975 році, коли театр святкував півстоліття, його вже вважали одним із ключових гравців українського театрального процесу.
Новий час — нові традиції
У 1995 році театру було присвоєно ім’я Василя Василька. Обравши шлях поєднання класичних творів з сучасними інтерпретаціями, сьогодні він залишається одним з провідних театральних закладів України. У його репертуарі — “Запорожець за Дунаєм”, “Сватання на Гончарівці”, а також різноманітні експериментальні постановки нової режисерської хвилі.
Театр активно співпрацює з українськими та європейськими митцями — Алессіо Бергамо, Владиславом Троїцьким, Дмитром Богомазовим. Це місце зберігає пам’ять про сторіччя українського театру, яку в Одесі просто називають — “наша драма”.
