Нещодавно низка українських ЗМІ повідомила, що в Одеській області незабаром стартує виробництво харчової та технічної солі, а сировина для нього планується отримувати з Куяльницького лиману. Тема Куяльника завжди викликає підвищений інтерес у жителів Одещини, тому місцеві журналісти поспілкувалися зі співвласником підприємства Віталієм Руденком, щоб з’ясувати деталі.
— Почнемо з головного. Як виникла ідея збудувати соляний завод в Україні? Чому саме ваша команда вирішила цим зайнятися?
— Ідея не з’явилася раптово — вона стала результатом багаторічної практики, спостережень і помилок, які ми зробили під час імпорту. Близько двох років тому ми вийшли на ринок солі через гостру необхідність: після зупинки «Артемсолі» в країні виник дефіцит, і весь ринок заповнився імпортною сировиною. Ми маємо великий досвід у імпорті й судновій логістиці — це наша профільна діяльність. Коли починаєш працювати з певним продуктом, занурюєшся в усі деталі. Я відвідав виробничі майданчики в Туреччині та Єгипті — державах, які постачали сіль в Україну, — і побачив те, що не помітно в готовому продукті. Головні проблеми — людський фактор і недотримання технологій, особливо в деяких єгипетських виробництвах: порушення санітарії й процесів виникають від самого виробництва і супроводжують продукт усього ланцюга. До цього додаються ризики логістики: сіль везуть морем великими партіями — по кілька тисяч тонн — і це постійний ризик підвищеної вологості, появи комків, порушення фракцій, намокання під час рейсу. Ми стикалися з тим, що наші клієнти — харчові виробники, наприклад ковбасних або рибних підприємств — змушені були утилізовувати партії готової продукції через неякісну сіль. Хоч сіль і складає небагато в рецептурі, її якість безпосередньо впливає на кінцевий продукт, а збитки від цього можуть бути значними. Отож висновок був простий: гарантувати стабільно високу якість можна лише при внутрішньому виробництві під власним контролем, із застосуванням наших технологій і відповідальності. Так і народилася ідея заводу.
— Ви згадували, що імпорт йшов через порти Одеси. Як це працювало в умовах війни?
— Так, основна логістика проходила через порт Чорноморськ і час від часу — через порт Одеса. З кінця 2022 року відновилися перевезення через порти на Дунаї — Ізмаїл і Рені, а з 2023-го морські судна знову заходять до портів Великої Одеси. Ризики залишаються значними: порти часто під загрозою ракетних ударів, в акваторії є мінні поля, які залишила росія. Через це судна супроводжуються конвоями та охороною українських військових, щоб зменшити ризики підривів. Попри все, сіль — базовий і стратегічний продукт, який треба постачати навіть за складних умов.
— Чув, що в людей «вибухали банки» під час консервації. Чи пов’язано це з якістю солі?
— Ми аналізували такі випадки в нашій лабораторії. Одна з причин — підвищений вміст сульфатів у сировині через порушення технологічного циклу. Сульфати під час взаємодії з водою можуть утворювати гази, і банки справді здатні «вибухати». Для домогосподарок це виглядає як проблеми тари, але джерело — в якості солі. Такі історії трапляються доволі часто. Дешева сіль завжди має свого покупця, але наслідки від низької якості можуть бути серйозними для виробників та споживачів.
— Коли вирішили запускати власне виробництво, звідки планували брати сировину?
— На початку ми розглядали переробку імпортної сировини, зокрема єгипетської. Але пізніше відбулася важлива зустріч з адміністрацією Національного парку «Куяльницький». Тут ми дізналися, що лиман переживає екологічні проблеми: він активно засолюється, прісна вода майже не надходить, а річка, що його живила, пересохла. Коли ми долучалися до толоки на Куяльнику та збирали сировину для аналізу, зібрали приблизно півтори тонни матеріалу і відправили в лабораторію — результат вразив: 95–96% натрій хлориду. Це вже другий сорт за українськими стандартами навіть без додаткової переробки. Історично люди просто збирали сіль на Куяльнику і використовували її як готовий продукт. Ми ж маємо можливість переробити та довести її до вищих стандартів якості.
— Розкажіть про ваш досвід у бізнесі. Такий проєкт потребує великої підготовки.
— Я в бізнесі 16 років. Починав ще студентом разом із батьком. Наша компанія ALFA GRANT пройшла шлях від оптової торгівлі будматеріалами до імпорту та логістики. Сьогодні ми співпрацюємо майже з усіма великими забудовниками Одеси. Наш напрям — B2B, ми працюємо з професійними будівельними компаніями протягом багатьох років. Раніше займалися дистрибуцією, потім вийшли на імпорт: у 2020 році були одними з найбільших імпортерів цементу в Україні. Такі напрями природно призвели до розвитку логістики, а потім і будівництва: у 2021 році ми розпочали будівництво житлового комплексу в Одесі. Цей накопичений досвід — торгівля, імпорт, логістика, будівництво — став у пригоді при запуску виробництва солі. Для нас це логічне розширення компетенцій, а не випадковий крок.
— Чи задіюєте ресурси вашої бізнес-групи для будівництва заводу?
— Так. У нас сильні внутрішні служби: HR, фінанси, юридичний департамент — це серйозна опора. Однак профільних фахівців із виробництва солі в Україні небагато. Колишній монополіст «Артемсіль» мав кращих фахівців, і частина з них нині працює у нас — зокрема колишній конструктор «Артемсолі», який тепер очолює виробництво. Також ми залучаємо турецьких спеціалістів: Туреччина має розвинену індустрію сонячної солі, виробляє обладнання та технології, які ми адаптуємо тут.
— Яку продукцію випускатиме завод?
— У нас три напрямки. Перший — харчова сіль: упаковка від звичних кілограмових пачок до біг-бегів по 1,5 тонни. Обладнання вже надходить, монтаж плануємо завершити в січні. Другий напрям — таблетована сіль для систем водоочищення; це виробництво вже працює, тимчасово на імпортній сировині, але з січня ми повністю перейдемо на власну. Третій напрям — соляні блоки для тваринництва (лизунці), старт яких заплановано на друге півріччя наступного року.
— Тобто офіційний старт — у січні?
— Так. Таблетована сіль уже продається на ринку, а харчова продукція буде офіційно запущена орієнтовно в січні.
— Поговорімо про Куяльник. Чому вилучення солі не шкодить, а допомагає екосистемі?
— Ситуація справді складна: прісна вода в лиман майже не надходить. Морська вода, що заходить самопливом, має солоність близько 13 проміле. Влітку солоність у Куяльнику може досягати 300 проміле, взимку — близько 200. Для порівняння: солоність Мертвого моря становить приблизно 350 проміле. Отже, Куяльник фактично наближається до таких екстремальних показників. Щоб підтримувати водний баланс, парку потрібно підводити близько 15 мільйонів кубометрів води на рік, що приносить орієнтовно 200 тисяч тонн солі щороку. Якщо ці запаси не вилучати, солоність буде зростати іще швидше. Пересолення призводить до деградації лікувальних грязей, загрожує флорі та фауні, а соляний пил створює ризики для міста. Тому вилучення надлишкової солі допомагає стабілізувати концентрацію і підтримувати екосистему. Працівники парку підтверджують це, проводять потрібні розрахунки і залучають фахівців. Ми також підтримуємо нацпарк у межах нашої компетенції — надаємо ресурси й беремо участь в їхніх екологічних ініціативах. Важливо підкреслити: завод не будується на території національного парку. Виробничий майданчик розташований поблизу Чорноморська, у промисловій зоні, відведеній для таких об’єктів. Наша робота з Куяльником — винятково екологічна допомога у вилученні надлишкової солі; жодних виробничих робіт у межах парку не ведеться. Це не «видобуток» у класичному розумінні, а саме вилучення, необхідне для порятунку екосистеми.
— У чому полягає технологія виробництва?
— Якщо «Артемсіль» працювала шахтним методом, то ми застосовуємо іншу технологію — сонячне випаровування розсолу в відкритих басейнах, як це роблять в південних країнах Європи. Такий підхід підходить для умов Куяльника і дозволяє працювати без руйнування його структури.
— Які інвестиції знадобилися для запуску заводу?
— Початково планували інвестувати близько 2,8 млн доларів, але воєнний період вніс корективи: через інфляцію, затримки поставок, необхідність розширити асортимент, автоматизацію й удосконалення технологій бюджет зріс. Наразі прогнозуємо витрати понад 4 млн доларів. Основні кошти йдуть на обладнання, реконструкцію приміщення, підключення електрики, газифікацію та інші комунікації. Також розглядаємо встановлення сонячних панелей для енергетичної автономії підприємства.
— Чи плануєте експортувати продукцію?
— Так, але в першу чергу за окремими напрямами. Наприклад, таблетована сіль і соляні блоки — це логічні продукти для ринків Молдови й Румунії, зважаючи на близькість і логістику. Щодо харчової солі є особливість: після зупинки «Артемсолі» держава запровадила заборону на експорт, щоб запобігти дефіциту. Зараз ситуація стабілізувалася, дефіциту нема. Наш пріоритет — повністю задовольнити внутрішній ринок якісним вітчизняним продуктом, а вже потім офіційно звертатися щодо можливого зняття експортних обмежень.
— Скільки робочих місць створить завод?
— Близько 50 робочих місць. Ми з самого початку проєктували виробництво так, щоб більшість процесів могли виконувати жінки. Наразі це важливо й об’єктивно з огляду на ситуацію воєнного часу. Там, де раніше потрібна була важка фізична робота, ми впроваджуємо автоматизацію: вантажно-розвантажувальні операції будуть виконувати роботизовані механізми, подаючі лінії й автоматична фасовка зменшать потребу у ручній праці. Це дає змогу створити робочі місця з адекватними умовами й підвищеною ефективністю.
Сьогодні в Одеській області з’являється нове вітчизняне виробництво солі — сучасне, автоматизоване й побудоване з нуля в непрості часи. Цей проєкт демонструє, що навіть у режимі постійних викликів можливо створювати й розвивати промисловість, яка потрібна регіону й країні загалом.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com
