У Рені відкрили виставку картин шкіпера Івана Великодного

Головні моменти:

• Моряки доставляли фарби для художника;
• Замість традиційної «стінки» – картини у три ряди;
• Люди дізнаються про місто через живопис;
• Справжня домашня художня галерея;
• Тепло та світло картин батька;
• Згадайте свою мрію – і вирушайте за нею.

Моряки завозили фарби для митця

Для виставки картин шкіпера потрібен був великий простір морвокзалу – портовик працював завзято. Іван Великодний завжди захоплювався класичними живописцями та намагався відтворити їхні роботи.

Копії він створював з репродукцій з журналів, ділячи їх на квадратні сантиметри та переносив на велике полотно. Оскільки репродукції радянських видань були низької якості, результати його праці часто суттєво відрізнялися від оригіналів.

Проте він не опускав руки, а старався ще більше. Фарби, які він замовляв у великих обсягах, доставляли моряки. У сім’ї залишилася ціла валіза тюбиків – Іван не встиг їх усі використати.

Працівник порту ніколи не вважав себе художником і не прагнув слави, не проводив виставок. Втім, свої картини він часто дарував родичам та друзям, а на роботі малював плакати на теми охорони праці.

Замість «стінки» – картини у трьох рядах

– Уявляєте, мій батько жодного разу не був у музеї, – розповідає його дочка Олеся Єременко. – Він ніколи не мав вільного часу. Працював у порту, допомагав людям, а також утримував багато тварин – у нас були свині, кури, кролики та навіть нутрії. Батько родом із заможного села Сумської області, тож він виріс у господарстві, і час на живопис знаходив лише зимовими вечорами.

– Пам’ятаю, як батько три місяці працював над великим полотном. Я вирішила його закінчити – взяла пензлики і почала малювати. Реакція батька була несподіваною: він усміхнувся і сказав: «А може, наша Олеся стане відомою художницею?». У нас вдома картини висіли у три ряди. Мама мріяла про модні меблі-стінку, але куди їх ставити, якщо всюди картини?

Читайте також: Як художниця з Кодимщини створює картини з насіння, кави та камінців

Виставка робіт шкіпера, які не мали особливої художньої цінності, проте вражали масштабом виконання, викликала величезний інтерес у жителів Рені. Організатори виставки – працівники обласного центру національних культур у Рені – закликали замислитися про долю та творчість Івана Великодного, який малював для душі. Творчість особливо актуальна зараз, адже під час війни вона може стати справжньою арт-терапією.

Ми вирішили дізнатися, чи є справжні картини у домах мешканців Рені. І почули кілька цікавих історій.

Про місто дізнаються через живопис

Лариса Сербінова:

– У мене є кілька етюдів Ганни Узун. Вона їх створювала як частину великих робіт, виконуючи завдання викладачів. Ці етюди Ганна подарувала моєму синові і вони дуже дорогі для мене.

Уявіть: дівчинка з села Долинське, неподалік Рені, мріяла стати художницею. Її батьки підтримали її, і вона почала вчитися: училище, академія.

Сім років тому в ренійському музеї відбулася виставка Ганни Узун – ми побачили її чудові роботи.

Згодом Ганна поїхала до Німеччини, але не для того, щоби прибирати, як більшість українців – наша художниця працює за фахом. Я горджуся цією талановитою дівчиною, моєю землячкою!

Стаття на тему: Замість радянської дошки пошани – портрети героїв війни: художник з Одещини створює патріотичне панно

Я завжди рада за ренійців, які організовують виставки, адже їх роботи формують уявлення про місто Рені, яке багато хто, можливо, ніколи не відвідає.

Тримаю в руках етюди Ганни Узун – і бачу в ній велику майстриню, можливо, колись вона буде відома всьому світу.

Справжня домашня галерея

Галина Маратаєва:

– У мене вдома безліч картин. Це сімейні портрети, написані Тамарою Кавун – мешканці Рені пам’ятають цю талановиту художницю. Особливо цінний для мене портрет моїх батьків.

У мене також є роботи ренійського художника Олександра Кокалка. Більше його картин я подарувала родичам. Це завжди був один і той же сюжет – вхід до нашого двору, оформлений аркою з червоної цегли, що символізує старе місто.

Коли я замовляла наступну картину, Олександр жартував: «Скільки ж у вас родичів?». Але завжди вкладав щось нове в роботу. Я знаю, що ці картини, які поїхали далеко від Рені, зігрівають серця моїх близьких.

Дуже ціную краєвид біля Хісорака, що в Узбекистані, селища на тлі Тянь-Шанських гір – це батьківщина мого батька. Цей краєвид також написав місцевий художник Олександр Кокалко.

Тепло і світло батькових картин

Валентина Д’яченко:

– У нас вдома зберігаються картини батька – Бориса Захаровича Арнаута. Все життя він працював учителем, викладав географію та біологію. У теплих пори року весь вільний час проводив на землі, а взимку писав картини. З самого раннього дитинства пам’ятаю його з пензлем в руках. Він малював пейзажі, відображаючи красу природи.

Друзі і родичі завжди сподівалися отримати в подарунок картину від батька. Він з радістю дарував свої роботи.

Час минув, але роботи батька досі зігрівають нас теплом та світлом. Ми дуже дбайливо ставимося до них.

Ви також можете дізнатися: 200 картин любові та натхнення: як художник з Балти створює свої унікальні полотна

Згадайте свою мрію – і вирушайте за нею

Вчителька математики Олена Бахарєва поділилася, що у її домі чимало картин – в основному, це її власні роботи.

Живописом вона зайнялася після виходу на пенсію. Діти, що відвідували студію образотворчого мистецтва, були вражені, коли побачили свою вчительку математики за мольбертом.

Через три роки відбулася її перша персональна виставка – за цей час вона досягла великих успіхів.

На відкритті експозиції, яка вразила всіх городян, Олена Віталіївна заявила:

– Протягом життя ми завжди кудись поспішаємо. Виховуємо дітей, працюємо, а час минає. Ми забуваємо про наші мрії. Можливо, мій приклад покаже, що ніколи не пізно почати.

Вона подякувала викладачу образотворчого мистецтва Олександру Халову, який повірив у неї, підтримував і навчав. Подякувала художнику Сергію Костову за цінні поради і підтримку, а також Олександру Кокалку, який запрошував разом малювати на пленерах.

– Ніколи не пізно згадати, про що ви мріяли у свому житті, – каже Олена Бахарєва. – Розпочніть шлях до своєї мети – і ви побачите, скільки ви можете.

Олексій Стадніков, заступник міського голови Ренійської громади:

– Я не знав Івана Великодного особисто, але вважаю, що він був сміливою людиною – наважився «змагатися» з Рубенсом, Леонардо да Вінчі, Ван Дейком та іншими видатними художниками.

Марина Мунтян, директорка обласного центру національних культур у місті Рені:

– Сподіваємося, що ця виставка надихне мешканців нашої громади на творчість.

Антоніна Бондарева, Ольга Магазинська

Цей матеріал було підготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації «Незалежних Регіональних Видавців України», в рамках програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується в межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office.

Програма не впливає на редакційну політику, а цей матеріал містить лише думки та інформацію редакції.