Ключові моменти:
- Водяний млин зберігся з графських часів і досі функціонує
- Місцеві жителі продовжують молоти зерно на місці
- Отримане борошно йде на паски, короваї та інші святкові вироби
- Поруч з млином збереглися унікальні пам’ятки Поділля
Щоб побачити, як сьогодні працює старовинний млин у Шершенцях на півночі Одещини, журналістка Любов Кузьменко відвідала місце, поспілкувалася із завідувачем млина Григорієм Бурмістром та краєзнавицею Людмилою Александровою. Розповіді місцевих, власні спостереження та джерела про культурну спадщину регіону лягли в основу цієї розповіді. Зокрема, згаданий тут хліб «на черені» входить до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Одеської області.
Село Шершенці на мапі Одещини
Як вода крутила місцеве життя
Коли говорять про туризм Одещини, зазвичай уявляють море та жваві вулиці обласного центру. Але справжній колорит краю часто прихований далеко від узбережжя — на півночі регіону, де степ переходить у кручі й ліси. У долині річки Білочі розташоване село Шершенці, де оживає історія Поділля. Центральна пам’ятка села — старовинний водяний млин, що й досі служить людям, зберігаючи відлуння графських часів і легенди про мірошника-чарівника.
Спустившись до самої води, одразу впадає в око масивна споруда з давнього каменю й потемнілого дерева. Це — млин, який у XVIII–XIX століттях був частиною місцевого промислового ланцюга. Річку Білочі тоді називали «Золотою» — не через коштовності, а за щедрість зернових: пшениці, жита й кукурудзи. Ріка годила ці землі, а на її течії стояли млини один за одним; борошна вистачало не лише для сусідніх хуторів, а й для великих повітів.
Млин у Шершенцях
Колись млин належав графу Сумарокову-Ельстону, який володів тисячами гектарів та мережею млинів. На тутешніх водоймах працював цілий каскад споруд, і цей об’єкт місцеві й досі називають «сьомим млином графа».
Коли сюди вела чумацька дорога, під млином зранку збиралися довгі черги возів, запряжених волами чи кіньми. Люди зʼїжджалися звідусіль, привозили мішки зі збіжжям і чекали своєї черги.
В’їзд до Шершенців
Млин у ті часи був не лише місцем виробництва борошна — він одночасно слугував сільським клубом та майданчиком для спілкування. Поки жорна повільно працювали, селяни встигали обговорити місцеві справи: ціни, погоду, стан врожаю, новини з міст і, звісно, плітки. Під шум води та стукіт шестерень тут кувалися стосунки, мирилися суперечки й народжувалися легенди. Завдяки млину розвивалися пекарні, пивоварні та торгівля — він тримав на собі велику частину місцевої економіки.
Колесо не крутиться, але млин працює
Завідувач млина Григорій Бурмістр розповідає, що в 1960-х роках споруду модернізували: сюди привезли промислове обладнання — електродвигуни, валки та складні передавальні механізми.
Зовні млин залишився красивою історичною спорудою з місцевого вапняку, але водяне колесо вже не обертається. Річка Білочі з часом обміліла й змінила русло, тож млин повністю перевели на електропривід.
Колесо водяного млина зараз не крутиться — всередині споруди працює електричне обладнання
Найцікавіше — всередині. Заходиш і відчуваєш знайомий запах зерна й пилу, який тут не змінювався десятиліттями. Усередині збереглася робоча інфраструктура шістдесятих років: транспортерні стрічки, великі промислові верстати та комплекси для очищення й калібрування зерна. Це вже не просто кам’яні жорна — це ціла фабрика, що й досі виконує свої функції.
До млина також прибудована олійня
Молоти зерно краще, коли цвітуть яблуні
За роботою млина стежить товариство «Маяк», яке очолює Вікторія Добрянська. Краєзнавиця Людмила Александрова каже, що споруда й досі приносить практичну користь: власники паїв приходять сюди молоти зерно, віджимати соняшникову олію та готувати крупи. Це виходить значно економніше, ніж купувати аналоги в магазині.
Краєзнавиця Людмила Александрова
До млина зʼїжджаються люди з навколишніх сіл — Олексіївки, Загніткова, Котовців. Вони задоволені, бо мають змогу обробляти своє зерно і не залежати від великої торгівлі.
Пані Людмила згадує народну приказку: «Краще мати і дати, ніж просити». А ще люди стверджують, що найніжніше борошно виходить, коли молоти зерно під час цвітіння яблунь — така тут давня традиція.
Робота під замовлення та хліб «на черені»
— Раніше великі родини заготовляли борошно на півроку або й на рік наперед, адже хліб пекли щотижня у великих домашніх печах, — каже Григорій Бурмістр. — До війни охочих змолоти зерно було значно більше, нині людей поменшало, а потреба в тоннах борошна для кожного двору знизилася.
Саме тому обладнання шістдесятих зазвичай запускають лише при достатній кількості заявок. Зазвичай млин працює один-два дні на тиждень. Частіше готують дерть та корми для домашньої худоби.
Панорама села Шершенці
Проте місцеві господині тримаються за традиції: приносять зерно, щоби отримати домашнє борошно для особливих свят. На Кодимщині це принципове питання: великодні паски, весільні короваї та знаменитий місцевий хліб «на черені» мають пектися виключно з такого борошна. Саме цей хліб і внесено до нематеріальної культурної спадщини регіону.
«Башки», стіни без цементу та козацькі хрести
Млин — не єдина причина приїхати в Шершенці. Тут зберігся старий панський маєток та кам’яна криниця з великими коритами для прання, де вода проходить природний фільтр через вапнякові пласти.
У зелених схилах вмонтовані напівкруглі кам’яні підвали — «башки». Всередині зберігається прохолода круглий рік, тому молоко в них не скисає навіть у спеку.
Приклад башки у Шершенцях
Ще одна особливість села — кам’яні паркани сухої кладки: сиві, покриті мохом мури простягаються вздовж вулиць. На околицях збереглися старі цвинтарі з витесаними з каменю козацькими хрестами XVII століття. Вони вкриті лишайником, а написи на них майже стерлися під дією дощів і вітру.
Світ швидко змінюється, і багато автентичних місць зникають. Але поки в долині Білочі стоїть старий водяний млин, зберігаються козацькі хрести й кам’яні паркани, у селі ще жива пам’ять про минуле.
Легенда про мірошника Любомира та його білу магію
Старожили Шершенців пам’ятають оповідки, які діди розповідали в дитинстві. Найпопулярніша — про мірошника Любомира.
Кажуть, він з’явився в селі раптово, ніхто не знав, звідки був родом. Млини споруджували поблизу води й гребель, де за народними повірʼями крутяться надприродні істоти, тож люди ставилися до мірошників із побоюванням і повагою. Любомира вважали незвичайною людиною: шепотіли, ніби він знає таємне слово і вміє ладнати з водяниками.
Вулиця у Шершенцях
Мірошників боялися через їхню самотню працю поміж шуму води, але Любомира поважали. Про нього казали, що він міг потерти жменю зерна й одразу сказати, яким буде хліб. Він так налаштовував жорна, що борошно ставало ніжним, мов шовк, і не підгарало під час помелу.
Місцеві вірили, що Любомир настільки любив свій млин, що його душа й досі тут. Рибалки, які ночували на Білочі, розповідали, ніби чули, як у порожньому млині тихо гуділи жорна, а у щілинах вікон миготів слабкий вогник свічки. Наче старий мірошник приходить перевірити, чи все на місці й чи не пересохла його річка.
Раніше ми розповідали про голубці з Шершенців: чим вони зацікавили відомого шеф-кухаря Євгена Клопотенка.
Читайте також: Справжня «Одеська Швейцарія»: дивовижний ландшафт Шершенців, смачні голубці та будинки хоббітів
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua
